27 липня 2013 року: День, коли Путін оголосив Україні війну

Ті, хто вважають себе спеціалістами в справах церковних оголосили, що 1025-та річниця хрещення Київської Русі припадає на 27 липня 2013 року. Враховуючи, що на місці Москви в той час ще дикі свині по болотах хрюкали, святкування росіяни вирішили проводити в Києві, куди й прибули великою делегацією із Путіна, патріарха Кирила (Гундяєва) та інших російських авторитетів. Приймав їх тодішній президент Янукович і митрополіт Володимир (Сабодан), голова УПЦ Московського патріархату, з великою помпою.

Українська церква Київського патріархату участі в заходах не брала – ЗМІ писали, що на цьому наполягала Російська православна церква.

27 липня 2013 року президент Росії Володимир Путін в Києві, виступаючи на конференції "Православно-слов'янські цінності – основа цивілізаційного вибору України" назвав росіян, українців та білорусів одним народом і розповів про те, що планує працювати над обєднанням Росії та України в одну державу.

Варто нагадати, що в квітні 2008, на саміті НАТО в Бухаресті Путін повідомив Бушу-молодшому, що "Украина – даже не государство", половина її є російськими землями, переданими Україні. Вже тоді розроблялася концепція "Русского міра", відповідно до якої ніяких українців та білорусів нема, а є тільки росіяни та їхні "підвиди". Субетноси.

Далі - з промови Путіна від 27.07.2013, мовою оригіналу

"...Как значится в вашей повестке дня и в основных тезисах, – значение цивилизационного выбора Украины. Должен сразу оговориться, что это не просто цивилизационный выбор Украины. Ведь на том месте, где мы находимся, как я уже сегодня говорил, на днепровской купели, на киевской купели был сделан выбор для всей Святой Руси. Здесь был сделан выбор для всех нас. Наши с вами предки, которые жили на этих территориях, сделали этот выбор для всего нашего народа. "Для всего нашего народа" – я говорю так, имея в виду, что, безусловно, мы понимаем сегодняшние реалии, есть и украинский народ, и белорусский, и другие есть народы, и мы с уважением ко всему этому наследию относимся, но в основе лежат, безусловно, наши общие духовные ценности, которые делают нас единым народом... Крещение Руси стало тем самым великим событием, которое на века определило духовное и культурное развитие России и Украины. Мы не вправе забывать это братство, обязаны хранить традиции наших предков. Они вместе выстроили уникальную систему православных ценностей, укрепились в своей вере".

Далі Путін повів про те, що Україна була складовою частиною різних держав, а хотіла бути в єдності з Росією. В єдності, за словами Путіна, добре жилося простим українцям і "так званій українській еліті".

"Конечно, у Украины, собственно говоря, так же, как и у России, непростая судьба. Я имею в виду средние века, когда Украина была составной частью то одного, то другого европейского центра, переходила то в одно государство, то в другое. Но мысль о единстве запада и востока Руси, которая началась здесь, ещё раз повторю, в киевской и днепровской купели, всегда присутствовала как на востоке, так и на западе, где проживал наш народ. С воссоединением востока и запада жизнь населения и так называемой элиты Украины коренным образом изменилась и изменилась, безусловно, к лучшему, это знают все"

Взагалі через всю його промову червоною стрічкою проходить ідея про те, що Україна – російська, проросійська і завжди була чимось на кшталт молодшого бідного родича, який добре жив тільки в старшого брата в приймах. Звісно ж, Путін не вказує, скільки пручався той "молодший брат", коли старший згвалтував його дружину, вбив синів, а його самого насильницьки переселив до себе.

"Множество малороссиян пребывало на дипломатической, высшей государственной службе в России, за рубежом и в центральных органах. После воссоединения с Россией в XVII–XVIII веках Украина развивается очень бурными темпами. Я напомню вам, она стала главной житницей России. В конце ХIХ века Донецкий бассейн превратился в один из главных горнодобывающих и металлургических центров России, а Одесса стала одним из главных морских портов Российской империи... //...наше общее историческое прошлое является нашим преимуществом, основой для строительства новых интеграционных связей. У нас с вами, слава богу, сегодня единая транспортная система, единая энергетическая система, электроэнергетика, у нас глубочайшая кооперация между целым рядом важнейших отраслей экономики, без которой эффективно развиваться соответствующие предприятия, целые отрасли экономики не в состоянии. Сегодня идет очень напряженная конкурентная борьба на мировых рынках, за эти рынки. И уверен, что подавляющее большинство присутствующих здесь понимает, что, только объединяя усилия, мы можем быть конкурентоспособными и выиграть в этой достаточно жёсткой конкурентной борьбе. При этом у нас есть все основания полагать, что мы можем и должны это сделать".

Мрії вголос про відновлення "совка":

"Вы знаете, что на постсоветском пространстве идут разные процессы, связанные с интеграцией... Вопрос только в том, как мы договоримся о совместной работе на абсолютно равноправных, честных, понятных и прозрачных условиях".

У тому ж виступі Путін зробив прямий, що виключає будь-яку двозначність, випад проти суверенної України: він застосував по відношенню до назви сусідньої країни замість прийменника "в", який в російській мові традиційно використовують, кажучі про інозмені держави, а "на", що зазвичай застосовується по відношенню до територій, які не мають ознак державності:

"К концу XIX века Украина покрывается густой сетью железных дорог. После реформы 1861 года Украина становится главным центром развития российской промышленности. За два десятилетия добыча угля увеличилась в 13 раз – понимаете, это не о процентах идёт речь, в 13 раз. Добыча железной руды – прошу внимания – в 158 раз. Это был бум экономического развития Украины. К концу XIX века чугуна производилось на Украине вдвое больше, чем на Урале. Украина становится основным центром транспортного и сельхозмашиностроения, производя здесь, на ваших территориях, 35–40 процентов выпуска всей техники в России".

На цьому наголошує Андрій Іларіонов, колись радник і прибічник, а зараз опонент Путіна.

Взагалі-то "НАкати" на адресу України російський президент почав з весни 2004, але ще "плутався у свідченнях", періодично кажучи то "на", то "в"

Іларіонов більш катеогричний і стверджує, що Путін раніше говорив виключно "в", і почав казати "на Україні" саме з 27 липня 2013 року.

"На перший погляд, така заміна у використанні прийменників - з "в" на "на" - може здатися незначною деталлю, яка не заслуговує на спеціальну увагу. Однак це не так. В. Путін виключно серйозно ставиться до такого роду "деталей". Протягом всього часу свого перебування на вищих державних постах в Росії (до 27 липня 2013) Путін у своїх офіційних промовах використовував виключно правильну граматичну форму "в Украине", - йдеться в його виступі на засіданні Комітету з економіки і безпеки парламентської асамблеї НАТО, Вільнюс, травень 2014, передрукованому "Ехом Москви"

Наприклад, 4 березня 2013, під час зустрічі з Януковичем.

"С точки зрения социально-экономической сегодня, мне кажется, ни в Украине, ни в России нет серьёзных экспертов, которые бы не считали, что это [вступление в Таможенный Союз] для Украины исключительно положительный процесс.

В офіційних документах:

"Отдельное значение в углублении гуманитарных связей будет иметь всемерная поддержка на государственном уровне украинской культуры и украинского языка в Российской Федерации и русской культуры и русского языка в Украине".

Стороны будут оказывать поддержку украинскому языку в Российской Федерации и русскому языку в Украине в соответствии с общеевропейскими нормами, интересами россиян и украинцев и задачами расширения всесторонних связей между людьми.

Іларіонов звернув увагу й на те, що "в Україні" Путін казав ще навіть 27 липня 2013, на початку урочистостей в Києві.

"Мне приятно отметить, что мы с Вами постоянно в личном контакте находимся: и Вы приезжаете к нам с рабочими визитами, и я бываю в Украине – сегодняшняя встреча лишнее тому подтверждение". (Це він про Януковича)

І ще "в Украине":

"Собственно говоря, это основная цель нашего пребывания сегодня в Украине, в Киеве".

А вже через кілька годин Володимир Путін почав гвалтувати російську мову в неприродній спосіб, чим займається і досі. Згодом манеру казати "на Україну" перейняла вся російська влада.

Хоча, наприклад, деякі кримські ЗМІ писали "на Украине" і раніше. Україна в їхніх текстах подавалася як "недодержава" з недолугою владою. Готувалися...

Разом із тим, промову Путіна від 27 липня 2013 року, з її "общими ценностями", "одним народом", "на Украине" та "развиваться только вместе" можна вважати офіційним початком наступу на суверенність української держави, заперечення її суверенності. Тим паче якщо брати до уваги те, як проходили тодішні урочистості з нагоди хрещення Київської Русі.

Росіяни головували на тих заходах. Путін поводився ніби він цар Воломир Перший, який "со своими боярами пожаловать изволили" для огляду власних земелель. Активна участь влади Російської Федерації та Московського Патріархату у підготовці та проведенні свята стала "червоною ганчіркою" для багатьох ЗМІ. "День", "Україна молода", "Радіо Свобода" неодноразово публікували матеріали, в яких піддавали критиці ідеї "триєдиного народу" і вбачали у старті святкування з Москви підтвердження геополітичних апетитів Росії.

Українська православна церква Київського патріархату тоді була не проти взяти участь в загальних заходах. Голова УПЦ Київського Патріархату Філарет, під час зустрічі з Віктором Януковичем, закликав його допустити УПЦ КП до святкування заходів, організованих на державному рівні як правонаступницю Київської церкви.

І поки Янукович жував шмарклі і ліпив коників з хлібної м'якушки, Гундяєв наніс випереджувальний удар і заявив, що до Києва не приїде, якщо в святкуванні братиме участь Філарет. Його підтримала УПЦ Московського Патріархату, заявивши, що спільні урочистості з "розкольниками" для неї неприйнятні.

Отут би смикнувши плечами, сказати "ну то і добре, сидіть вдома панотець", але Янукович взяв курс на Росію і думка Гундяєва і Путіна для нього була важливішою за…. За все

Свідченнями надлояльності стали і зачистка в рядах FEMEN, які, судячи з усього, думали указати своїми голими грудями на помилки Москви, і пишність, з якою Гундяєв прибув до Києва у своєму персональному вагоні. Пугачова, прости Господи.

Пересічних громадян на заходи не допустили. Перед початком святкувань ЗМІ поширили рекомендацію УПЦ не йти на молебень, що мав відбутися 27 липня на Володимирській гірці, без спеціальних запрошень. Мовляв, буде багато офіційних делегацій та єрархів, і хоча церква отримає певну кількість запрошень, усі потрапити на Володимирську гірку не зможуть. Дивіться по телевізору.

Як кажуть на Росії, "Приличный господь для приличных господ".

До речі, влучно тоді "потролив" московську патріархію Філарет, заявивши, що "на відміну від православних братів" Київський патріархат раді бачити усіх, хто схоче розділити з ними свято і молитву.

Отаким було свято, що стало передвісником війни. Патріарший намісник митрополіт Єпіфаній (УПЦ КП) заявив, що Росія хоче принизити Україну, нав'язавши їй свій сценарій святкування. Про те, що святкування Хрещення Русі є елементом розділу країни, в коментарі "5 каналу" говорив політтехнолог Віталій Бала. Його колега Володимир Цибулько в коментарі "Газеті по-українськи" наголосив на тому, що офіційне святкування в межах однієї конфесії є приниженням для України. Релігієзнавець Віктор Єленський на "Радіо Свобода" назвав масовкою самого Януковича та його оточення. Він же наголосив на тому, що, всупереч озвученим іще на святкуванні 1020-річчя Хрещення задумам, Москва нав'язала свій сценарій святкування і вкотре поставила під питання вибір, зроблений українцями 1991 року, пише "Релігійно-інформаційна служба України" в статті "1025-річчя Хрещення Русі в медіа: Між офіціозом і скепсисом".

Навряд чи хтось з тодішніх спікерів міг собі уявити, що станеться через півроку.

За кілька днів Росспоживнагляд заборонив ввіз низки харчових продуктів з України до Росії, почалася економічна війна. За нею – дипломатична, проти вступу в ЄС. 20 липня розпочалася окупація Криму, а влітку російські війська вже майже офіційно зайшли на Донбас.

А починалося все чотири роки тому, 27 липня, під час ніби-то релігійного заходу.