"Була донькою, а стала - матрьошкою": Як дівчина з Волині зреклася батьків, поїхавши в гості до Москви

Майже три року тому Таню Іванчук покликала в гості тітка, материна сестра. Вона свого часу вийшла заміж за військового й живе з ним у Москві. Має бізнес, відкрила декілька магазинів. Мати напакувала дівчині в сумку гостинців для родини і провела до поїзда, передає depo.ua з посиланням на "Експрес.ua".

Лілія Степанівна скласти їй компанію не могла - доглядала хворих батьків. Таня ж щойно закінчила медучилище, а роботи ще не знайшла. Правда, на осінь їй обіцяли місце в обласній лікарні.

Батьки й подумати не могли, що за лічені місяці все кардинально зміниться. Проводжаючи поїзд "Ковель - Москва", жінка й гадки не мала, що бачить свою доньку востаннє. Від липня 2013 року вони спілкуються лише по скайпу. Та й то рідше й рідше.

"Спершу Таня кожного дня виходила на зв'язок, захоплено розповідала, як їй подобається Москва, - ледве стримуючи сльози, розповідає жінка. - Я бачила, що моя донечка щаслива. Щоправда, коли вона попросила дозволу залишитися у столиці Росії та якийсь час попрацювати в бутику жіночого одягу, власницею якого є моя сестра, я попросила не затримуватися надовго. Адже ми з батьком і Микола нетерпляче чекаємо її".

Коли почалися події на Майдані, а згодом і війна на Сході, батьки просили доньку чимшвидше повертатися. Проте дівчина затялася: роботу з такою зарплатою у Луцьку не знайдеш. А за гроші, які вона отримує в Москві, купила дорогий одяг, золоті прикраси, навіть відкладає трішки. Коли ж Лілія Степанівна категоричним тоном наказала повертатися, Таня видала, що в Україну їхати не хоче.

"Ви напали на Росію, - заявила. - І за що? За що вбиваєте невинних людей? Стільки років були разом, а тепер. Це наче удар ножем у спину! У вас навіть тих, хто каже, що це українці напали на росіян, люто катують і вбивають. Не кличте мене, ніколи до вас не поїду. Бандерівці так ненавидять росіян, що ніяк не можуть заспокоїтися і навіть тепер, у XXI столітті знищують нас".

"Таню, чи ти зовсім здуріла? -- аж закричала мати. -- Що ти верзеш? То це Україна напала на Росію? Схаменися! Які бандерівці? Яких таких "нас"? Ти сама з Волині родом, тут ми з батьком живемо, друзі твої, родичі. Хто тут кого катує і вбиває, дитино?"

"Ваша бандеровская власть убивает моих соотечественников, - Таня перейшла на російську. - Мой муж говорит, что вас нужно просто уничтожить, чтобы навсегда очистить землю. Мне очень стыдно, что я родилась на бандеровской земле".

"Який ще муж? -- сторопіла мати. -- Ти що, вийшла заміж? А кого знищувати, дитино?"

Відтоді батьки спілкуються з донькою лише зрідка. І якщо мати ще намагається щось пояснити їй, розповісти, то Петро тільки підходить до комп'ютера, аби побачити рідну дитину.

"Не можу я з нею говорити, - розридався якось він. - У мене була донька - красива, розумна, добра. А тепер із монітора комп'ютера на мене дивиться якась матрьошка. Наче папуга повторює те, що їй там говорять, що чує з телевізора. Навіть найріднішим знищення бажає..."