«Асистент Бога» в білому халаті: про війну і життя, пологи і аборти

У країні йде війна і людське життя з кожним днем цінується все менше, але в пологовому будинку, де йому дають початок, вона, як і раніше, важливіше за все. Відважні бійці тут - матусі, які тужаться в пологових залах, головнокомандувачі - серйозні лікарі, музика - не свист куль, а перший плач немовляти

Про це depo.ua поспілкувався з головним акушером-гінекологом МОЗ України, професором, членом-кореспондентом НАМН України, доктором медичних наук, директором Київського міського центру репродуктивної та перинатальної медицини В'ячеславом Камінським:


«Намагаюся взагалі не дивитися новини. Це непросто, але ставати їх рабом я не збираюся.

Я взагалі пацифіст, не агресивний і не войовничий. У новинах то кажуть, що загинуло українців більше, а росіян менше, то росіян більше, а українців менше... Але це ж все чиїсь діти, чиїсь батьки!

Немає нічого дорожче людського життя. Але якщо справа стосується захисту сім'ї, Батьківщини, складно сказати, що повинно домінувати: інстинкт самозбереження, патріотизм чи сімейні цінності.

Іноді матері втрачають своїх дітей. Найскладніше в моїй роботі - спілкуватися з людьми, що втратили рідних, особливо, якщо це молода жінка та її дитина не вижила. Але, думаю, втратити новонародженого і дорослого, якого вбили на війні, однаково важко».

В'ячеслав Камінський - акушер-гінеколог з 32-річним стажем. Незважаючи на високу посаду, він донині оперує і приймає пологи. Скількох дітей прийняв на світ - не пам'ятає, і ніколи не намагався порахувати. Каже: зрозумів, що пов'яже своє життя з акушерством і гінекологією вже на першому курсі, коли потрапив в пологовий будинок на практику і ще студентом працював у пологовому будинку по ночах.

«Я не пам'ятаю, як виглядав перший новонароджений і ті, кого недавно прийняв, - я 32 роки на цій роботі. Пам'ятаю тих, кого ми втратили, важких пацієнтів.

Момент, коли дитина народжується, мій найулюбленіший, ти вже бачиш результат своєї роботи. Я дуже люблю, коли з'являється на світ здорове дитя і коли додому виписують щасливу здорову маму.

Всі діти народжуються красиві. Вони потім вже, коли виростають, вчаться обманювати, пакостити - трошки псуються. А так вони приходять у цей світ відкритими, щиро реагують своїм плачем, сміхом, першими словами. Це потім вони вже пристосовуються...»

На його робочому столі сувенір - пластиковий сперматозоїд, чашка кави і піала з волоськими горіхами, залитими медом з ложкою лимонного соку (традиційний сніданок вже багато років). У шафі - книги, ікони та фото четверні - сім років тому він допоміг їм з'явитися на світ.

Робота акушера - це мистецтво, а не ремесло. Якщо ставитися до неї як до ремесла, будуть нехороші результати.

Є випадки, коли жінка за всіма показниками не могла завагітніти, але вона вагітніла і народжувала, а були, що начебто ніяких перешкод немає, але вона не вагітніє, якісь фактори їй не дозволяють. І ми говоримо: ми зробимо все, що залежить від медицини, ви робіть все, що залежить від вас, і чекайте.

Так, я фаталіст. Вірю, що у долю кожної людини визначено, людина мислить, а Бог радить. Але ми можемо асистувати Богу, обходячи механічні перешкоди. При цьому я б не став називати цей процес «штучним заплідненням» - неважливо, як зустрілися яйцеклітина і сперматозоїд, все одно це Божа іскра.

Я проти терміну «старонароджуюча». Народження дитини - це Божа благодать і приклеювати матері ярлики неприпустимо. Вік, оптимальний для народження первістка, 20-30 років, але це не означає, що не можна народити здорову дитину в іншому віці. Звичайно, жінки не повинні масово вагітніти в 60 років. Але різні ситуації складаються в житті, і в мене, наприклад, були 50-річні пацієнти, які втратили дорослу дитину, і ми, як виключення, пішли їм назустріч».

У приймальні - маса пацієнтів, мобільний головного акушера-гінеколога країни і десяти хвилин не полежить, щоб не вибухнути дзвінком. В'ячеслав Володимирович постійно переходить з російської на українську і назад і часто посміхається. Від цієї посмішки обличчя доктора осяває усмішкою, від якої на душі панує штиль. «Все буде добре», - немов би говорить вона.

«Ми працюємо над тим, щоб поняття родових мук зникло в минуле. Кожна третя жінка від природи народжує без болю, а для того, щоб допомогти іншим, є медикаментозні засоби. Ми цивілізовані люди, ми не повинні знущатися над жінками. Більше не повинно бути радянського підходу, коли в пологовому залі шість жінок, всіх поголили, всім - клізму, на всіх сорочки до пупа і всі кричать. Я коли починав працювати, обходив породіль, запитував:

- У вас болить?

 - Ні

- А чого Ви кричите?

 - Сказали, що треба кричати...

Був час, коли на один аборт припадали одні пологи. Зараз в Україні близько 500 тисяч пологів на рік і приблизно двісті тисяч абортів.

З кожною жінкою, що прийшла на переривання вагітності, я розмовляв, намагався переконати цього не робити. Якщо це спонтанне рішення, «на емоціях», наприклад, щоб чоловікові помститися, мені вдавалося переконати зберегти дитину. Але найчастіше на аборт вирішуються через матеріальні причини. І якщо жінка каже, що живе з чоловіком у гуртожитку і вже є дитина, або якщо чоловік безробітний і дитину немає за що годувати-одягати, переконати її дуже складно.

Я став хрещеним дітям, матерів яких переконав не робити аборт. Це були мої добрі знайомі, мої друзі, і в тому, що їхні діти залишилися на цьому світі, є й моя заслуга.

У курящих і питущих жінок менше шансів завагітніти і народити здорову дитину. Ймовірно, природа так розпорядилася, щоб тільки здорові давали потомство. Справа в тому, що чоловік перестає курити, випивати і через три-чотири місяці якість його сперми відновлюється. А у жінок при народженні закладається певна кількість фолікул, і кожна сигарета, чарка їх вбиває».

Фото: Ольга Камєнєва/ depo.ua

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна