"Найважче – забирати апарат у хворого": Ужгородські медики про кисень в лікарнях та реабілітацію після COVID-19

Журналісти Depo.ua поговорили з місцевими лікарями: Ярославом Глаголою, який працює у міській лікарні з хворими на Covid-19 та Оксаною Цімботою, пульмонологом з місцевої обласної лікарні.

Про проблеми з киснем

Наразі в Ужгороді 4 лікарні, які приймають ковідних хворих. Лікарня, в якій працює Ярослав Глагола, розрахована на 175 таких пацієнтів. На медикаментозне забезпечення у лікаря нарікань немає, але є проблеми з розхідниками: канюлі для оксигенераторів, маски для оксигенераторів, захисні костюми – вони є, але їх недостатньо. 

"Найбільша проблема – це забезпечення медзакладів киснем. Треба відмітити, останні 1,5 тижні ажіотаж трохи спав. Але ще трохи раніше була критична і надкритична ситуація з киснем – нам не вистачає оксигенераторів.  Наша лікарня, яка зараз обслуговує 175 ковідних хворих, має лише 28 таких.  26 експлуатуються ще з квітня місяця. Нових не було. 2 мені вдалося додати, залучивши спонсорів. І зараз з цих 28 чотири вийшли з ладу. Це величезна проблема, оскільки ані в Ужгороді, ані в області немає сервісів, майстерень які могли б ці апарати ремонтувати – швидше за все їх доведеться відправляти до Києва", – каже пан Ярослав.

При цьому, майже кожен із кисневих концентраторів у лікарні є одноканальним, тобто  розрахований лише на 1 пацієнта, і лише два з них дозволяють підключити двох людей водночас.

"Потрібно також розуміти, що кисневі концентратори використовуються не лише для лікування хворих на Covid-19. Їх всього 24 зараз на всю лікарню, а не лише на наше відділення. Є ще реанімаційні служби, важкі пацієнти, випадки з ДТП, мозкові коми, де ці апарати також використовуються для кисневої підтримки хворих. Звісно, не всі хворі потребують кисневої підтримки. Але потреба в апаратах величезна", – зазначає лікар.

 ВООЗ та МОЗ вже визначили критерії потреб на рівні забезпечення 80% хворих на Ковід-19 киснем. Тобто, на 100 стаціонарних хворих установи треба 80 апаратів. В лікарні, де на 175 стаціонарних хворих є від сили 24 апарати, навіть про приблизний нормальний рівень забезпечення не йдеться.

"Найважче – це забирати апарат у хворого і дивитися йому в очі. І друга ситуація, коли лежать поруч двоє хворих, і один дихає киснем, а інший на нього дивиться… Це, знаєте, навіть лікарю психологічно важко. Вже не кажучи про хворого.  У нас були такі дні півтора тижні тому", – додає пан Ярослав.

За його словами, наразі влада вже виділила кошти на концентратори, як місцева, так і центральна. Обіцяли на лікарню 56 штук, втім, їх і досі немає. Серед причин лікар називає, по-перше, хронічну нестачу концентраторів кисню на ринку України: "Я сам обдзвонюю фірми, прошу допомогти. Гроші є кажу, давайте купимо. Але отримую відмови або просять зачекати у черзі".

Ще одна проблема – навіть за наявності цих апаратів купити їх доволі складно, там тендерна процедура, яка може тягнутися місяць.

"От лишень  наші хворі місяць чекати не можуть, – зазначає пан Глагола, – В нинішніх умовах потрібно спростити всі процедури закупівель. Є гроші – це має робитися протягом трьох днів. Саме так я працюю з волонтерами, саме так вирішувалося питання, коли нам не вистачало кисневих масок. Сума питання для органів місцевої чи центральної влади смішна – це 17-18 тисяч гривень, але це тендерні процедури і т.д.

Мені достатньо було зробити пост у фейсбуці, і протягом буквально доби ужгородці зібрали відповідну суму. Волонтерка домовилася, і ще через два доби ці маски були поставлені нам в стаціонар. Такий механізм зараз є оперативнішим за нашу незграбну, неросторопну владну систему".

Втім, в місцевій обласній лікарні ситуація, принаймні із киснем, краща:

"У нас є киснева станція. Це був один із основних моментів, чому ми одними з перших почали надавати допомогу. Також маємо кисневі концентратори, і на щастя, у достатній кількості. Всі хворі, які у нас наразі перебувають, забезпечені кисневою терапією. Важкі отримують кисень з кисневої станції. Всі інші, середньої важкості отримують його з кисневих концентраторів. Загалом же, саме у нашої лікарні проблем з киснем немає. На жаль, чула, що по інших є", – каже пані Оксана Цімбота.

Про залежність від кисню після COVID-19

Якщо людина отримує негативний ПЛР-тест, це означає, що вона незаразна і, за прийнятими нормами, її можна виписувати. Але деякі з таких людей все ще потребують допомоги медиків. 

"Велика частина таких хворих має або залишкові зміни в легенях, які є недоліковані, або й гостру полісегментпрну пневмонію, яку далі потрібно лікувати. Цих хворих з ковідних відділень виписують, тому що по-перше, їх перебування саме в цьому відділенні недоцільне. По-друге, потік хворих великий", – каже пан Ярослав.

Запитуємо, чи бувало таке, що хворим, що мають потребу у кисні, відмовляють у госпіталізації, і їм доводиться збирати на домашні концентратори.  

"На жаль, є такі випадки, але таких хворих не багато. У нас такі були – важкі, киснево залежні. І коли така можливість є, що можна їх довше потримати у лікарні та надати допомогу – ми звісно їх не виписуємо. А от далі такими людьми має зайнятися пульмонолог", – зазначає пані Оксана.

Пан Ярослав про подібні випадки в Ужгороді не чув, втім каже, що якщо подібне має місце бути – це катастрофа.

"Якщо така ситуаціяє, у мене як в лікаря є вихід один – взяти автомат, піти у ті області і тих чиновників трохи постріляти. Це жах. У нас жодного такого випадку. Є дуже багато кепського, багато претензій, але про таке я не чув. Хворих з ознаками легеневої недостатності госпіталізують", – каже він.

"Якщо людина після Covid-19, і у неї низька сатурація з ознаками задишки при фізичних навантаженнях або, не дай боже, в стані спокою – це показ для госпіталізації хворого у загальнотерапевтичні відділення або пульмонологічне на доліковування, де йому нададуть відповідну допомогу. Тут важливо вчасно звертатися. Не сподіватися, що саме мине, або "ой, я травки поп'ю". Чи "у сусіда таке було, минуло, й у мене так буде". Але так, є проблеми із стаціонарами, з ліжками адже таких хворих на доліковування є досить багато", – додає лікар. 

Про хворих з ускладненнями та реабілітацію

"Хворі, які мають залишкові зміни, назвемо їх пацієнтами першої категорії, потрапляють під нагляд сімейного лікаря. І з нашими рекомендаціями, вони вже можуть перебувати вдома і долікуватися. 

Є інша категорія хворих, зі значними змінами у легенях. Таких хворих ми не виписуємо додому. Ми їх переводимо в соматичні відділення, зокрема переводимо на доліковування в пульмонологічне відділення ужгородської міської лікарні. Такий хворий може перебувати у відділенні загального пульмонологічного профілю, оскільки вже не є заразним", – каже пан Ярослав. 

За його словами, в Ужгороді також зробили цікавий крок, який можна рекомендувати по усій Україні.

"Є реабілітаційний центр (ужгородський центр НПО), де лікуються бронхіальні астми. наслідки перенесених пневмоній. Тобто, це є центр реабілітації хворих з легеневими патологіями. Там і фізіотерапія та фітотерапія, і т.д. Нам вдалося переконати владу щодо використання цього реабілітаційного центру для постковідних хворих.

Тоді ужгородська міська рада перерахувала певну суму коштів цьому центрові, і ми  нашим хворим першої категорії – людям із залишковими змінами, рекомендуємо звернутися на подальшу реабілітацію у цей центр. Він працює для них в режимі денного стаціонара. На ніч пацієнти йдуть додому", – каже лікар. 

Додає, що досвід роботи центру ще достатньо малий, щоб говорити про результативність, але на його думку, це дуже хороший підхід.  

Оксана Цімбота акцентує на важливості комплексної терапії хворих після Covid-19. 

"Цю дихальну недостатність треба чітко диференціювати, зрозуміти, чи вона перейде у хронічну, чи можливо ще людині на цих етапах допомогти.  Є різні, окрім кисневої терапії, методи, і вони мають застосовуватися комплексно. Як давати хворим протизапальну розсмоктуючу терапію, як саме їм надати інгаляційну терапію. Важливим етапом є дихальна гімнастика, дихальні вправи", – каже наша співрозмовниця.

За її словами, якщо хворий цього буде дотримуватись, то дихальна недостатність минеться.  А от за який час – залежить від багатьох супутніх факторів.

"Треба враховувати, що люди, які вже задихалися –  вони важко з цього виходять навіть психологічно. І тут все має бути чітко за показаннями.  Має бути пульсоксиметр – це обов'язково для кожного хворого, бо сатурація буде чітким маркером, що у людини відбувається – чи є дихальна недостатність, чи це панічне", – додає лікарка.

Вона зазначає, що наразі варто замислитися про створення постковідних реабілітаційних центрів, де крім кисневої терапії, хворі будуть вчитися цим дихальним вправам під контролем фахівців.

"Але у таких центрах потрібно створити відповідні умови. Бо якщо туди масово підуть люди, які перехворіли на ковід, і усі вони з ослабленим імунітетом будуть створювати скупчення, виникне ризик передачі вже іншої інфекції – бактеріальної, грибкової. Тому ці реабілітаційні центри мають бути або маленькими, або розподіленими. Плюс,реабілітаційні методи постковіду теж не однозначні – їхня ефективність не доведена, це все у процесі вивчення. І лягає це здебільшого на сімейного лікаря. Якщо пацієнт свідомий, і сам буде виконувати те, що призначають лікарі, з ним не буде проблем".

Головне фото: depositphotos