Самогубства хворих на COVID-19 у Києві: Як коронавірус впливає на психіку

 

 

З місяць тому у лікарні №4 подібні суїциди скоїли два чоловіка, одному з яких було близько 68 років, іншому – близько 42. Обставини та причини їхніх вчинків залишаються невідомими.

Серед гучних самогубств були березневий випадок із міністром державних фінансів у Німеччині, який зневірився через економічний вплив коронавірусу та лікарем невідкладної допомоги на Манхеттені, що працював на передовій COVID-19 у квітні.

Та схоже, цим усе не обмежується. За повідомленнями деяких лікарів, важкі хворі із COVID-19 у лікарнях подекуди знімають із себе кисневі маски, аби швидше померти.

Про це, зокрема, розповідала в інтерв’ю на YouTube-каналі "Алеся Бацман" розповіла лікарка-інфекціоністка Ольга Голубовська.

"Це правда, що люди знімають із себе маски, щоб померти. Дуже часто хворих не покидають суїцидальні думки. І це пов'язано не тільки із тривалістю хвороби (іноді буває і не дуже тривалий перебіг), це пов'язано з дією вірусу на нервову систему і браком кисню. Деякі лікарські препарати також можуть викликати у деяких людей [стани] за типом психозів. Тому доводиться персоніфікувати лікування і дивитися, кому яке більше підійде", – каже в інтерв’ю медик.

Про випадки зняття із себе масок важкими хворими також говорив голова Національної медичної палати, військовий епідеміолог Сергій Кравченко:

"Знаєте, що найстрашніше? Людина помирає в свідомості. Вона задихається, залишаючись у свідомості. При коронавірусі, гострому респіраторному захворюванні виникають психічні розлади. Смерть настільки важка, що люди не витримують. Хтось йде на самогубство. А хтось в лікарні вночі знімає кисневу маску, щоб швидше вмерти. Тому антисептики, чисті руки, дистанція і захисні маски – це прості речі, які працюють", – розповів він для "Главкому".

Усе це підіймає тривожну тему самогубств у часи кризи та пандемії зокрема. Журналісти Depo.ua переглянули ряд досліджень, дотичних до теми та поговорили про ситуацію із фахівцями, аби зрозуміти картину трохи краще.

Зазначимо, що дані усіх наведених досліджень варто інтерпретувати з обережністю та не сприймати за докази безпосереднього зв’язку пандемії COVID-19 та ряду самогубств, адже шляхи, якими можуть бути пов'язані спалахи вірусних захворювань (тим паче COVID-19) і самогубства складні і досі достеменно не вивчені.

Чи зростав рівень самогубств під час інших пандемій?

Без сумніву, пандемія COVID-19 є найбільшою з часів "іспанки", розрив із якою становить вже понад сторіччя. Ми також можемо згадати епідемію SARS (спричинену іншим коронавірусом) у 2003 році, яка, однак, і близько не набула масштабів сьогодення.

Дійсно, є деякі дані про підвищення рівня самогубств у США під час епідемії 1918-1919 років. Втім, йдеться радше про кореляцію, ніж чіткий причинно-наслідковий зв’язок. До того ж, ми в жодному разі не можемо співставляти реалії сторічної давнини та сьогодення (тим паче у двох різних країнах) через ряд причин, як мінімум – через те, що нині значно ширший спектр засобів підтримки пацієнтів, знань про психічні стани та розлади і інформованість про них.

Також є  деякі докази збільшення випадків суїцидів під час SARS 2003 року у Гонконзі. Показники у квітні склали історичний максимум і сягли 18,6 випадків на 100 000 осіб. Що цікаво, вони стосувалися здебільшого людей похилого віку, яким було вже "за 65". Третина тодішніх жертв суїциду зазнала соціальної ізоляції (і знову ж таки, на даному етапі ми говоримо лише про кореляцію).
 

Чи справді COVID-19 може сприяти певним психічним станам та розладам?

Відомо, що подекуди віруси проявляють нейротрофічні властивості і можуть спричиняти тяжкі неврологічні пошкодження та захворювання ( наприклад, токсичну інфекційну енцефалопатію), що у свою чергу спричиняють психічні розлади. Інколи вірусні інфекції можуть бути причиною дезорієнтації, дисфорії, сплутаності свідомості та делірію тощо, що, в свою чергу, може призвести до суїцидальних думок та поведінки.

Втім, ми поки що не можемо "приміряти" подібні твердження для коронавірусу Sars-Cov-2, адже на даному етапі маємо недостатньо даних.

Чи було помічено подібний вплив COVID-19 на пацієнтів, Depo.ua розповіла вірусолог, доктор медичних наук, завідуюча відділом вірусних інфекцій інституту епідеміології ім. Л. Громашевського Алла Мироненко. Так, за її словами, даних про фізіологічний вплив вірусу на психічні процеси наразі немає. 

"Ймовірно, тут проблема не у самому вірусі. Зрозуміло, що усі люди різні, з різною психікою. Додайте нагнітання ситуації з боку медіа, і багатьма власна хвороба сприймається, як кінець. Я знаю випадки під час пандемії грипу 2009 року в США, коли деякі американці казали "якщо я захворію, то покінчу життя самогубством". Це ситуації, коли нерозуміння проблеми та страх переважають усі інші фактори.  У нашому сьогоднішньому випадку ми не можемо говорити про дію вірусу, ми можемо говорити про психологічну атаку на пацієнта. А психіка у всіх, знову ж таки, різна. У когось – стійка, а іншим не потрібно багато, щоб вийти з рівноваги", – зазначає вірусолог.

Тим часом доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології НМАПО іміні П. Л. Шупика Галина Пилягіна наголосила, що будь-які суїцидальні випадки спричиняються низкою різноманітних факторів, і кожен потрібно вивчати індивідуально. За кількістю відомих нині інцидентів ми не можемо говорити про будь-який соціальний феномен. Вона також не погоджується із тезою про те, що брак кисню може викликати суїцидальні потяги. 

"Щодо гіпоксії – казати, що саме нестача кисню викликає потяги до самогубства буде не дуже правильним. Ми маємо складне захворювання, яке може мати вкрай важкий перебіг, іноді з неможливістю надати або отримати певну допомогу. Усе це може бути чинником, викликати депресивний стан, наслідком якого можуть бути думки про самогубство. Чи може гіпоксія стимулювати такий депресивний стан? Може, але це не є прямим механізмом.

У нас зараз понад 330 тисяч захворілих, з них більше 137 тисяч вилікувалися, і маємо понад 6 тисяч смертей. Із усіх них з березня місяця ми спостерігаємо кілька випадків самогубств у лікарнях. Навіть взявши лише важких хворих, якби гіпоксія впливала на такий стан, скільки б ми мали самогубств?", – каже пані Галина.

Вона додає, що важкий перебіг хвороби дійсно може впливати – як і будь-яка інша криза.

"На те, що у людини виникає депресивний стан може впливати величезна кількість факторів. І під час хвороби такі стани можуть посилюватися. Ми не можемо говорити про ті конкретні випадки, які у нас є (випадки з лікарнями, - ред). Необхідне індивідуальне дослідження кожного з них.  Чи може важка хвороба викликати думки про самогубство? Так. Але це завжди історія багатьох чинників та індивідуального психологічного спротиву. І ми наразі зовсім не говоримо про якийсь соціальний феномен", – резюмує суїцидолог. 

Чи може впливати тривалість лікування на суїцидальні потяги?

Можливо. Наприклад, одне загальнонаціональне данське дослідження показало ймовірний значний зв'язок між госпіталізацією з вірусною інфекцією та смертністю в результаті суїциду, при цьому чим довше лікувався пацієнт, тим вищими були суїцидальні ризики. Але знову ж таки, ми можемо говорити лише про ймовірність такого впливу.

Удар по психічному здоров’ю

Безумовно, пандемія COVID-19 та карантинні заходи не могли не вплинути на загальний психологічний фон людства. Поза реальними ризиками для здоров’я та життя через нову хворобу, тотальний локдаун призвів до посилення самотності, рівня тривоги та стресу, а також почастішання випадків депресії. Додамо до цього економічний спад, зростаючий рівень безробіття, збільшення випадків домашнього насилля та зловживання алкоголем, загальну нестабільну ситуацію та почуття невизначеності – достатній "коктейль", щоб погіршити стан людей, які вже мають психічні розлади або ж сприяти їх розвитку у людей з низькою стійкістю до психічних захворювань.

Частим наслідком серйозних лих, поза іншим, є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). І епідемія – не виняток з цього списку, хоча статистичних даних щодо COVID-19 та ПТСР нині немає, а між самим розладом та завершеним суїцидом немає достовірного зв’язку. Втім, глобально за оцінками ВООЗ 30-50% людей, які постраждали від стихійного лиха, мають справу з різними психічними розладами. 

Про особисті спостереження впливу пандемічних реалій а також можливі реакції на хворобу з нами поділився психотерапевт Євгеній Тичковський.

"Відносно того, що я спостерігаю, то зараз звертаються в основному люди, які вже мали тривожний грунт, бо тривога не з'являється сама по собі. Фактично, напруження, ізоляція, масова інформація, яка гарно нагнітає ситуацію – частіше стали проявлятися тривожні розлади, панічні атаки, піднялися обсесивно-компульсивні розлади (нав'язливі думки із нав'язливими діями, ритуалами), рідко – посттравматичний стресовий розлад, але він траплятиметься все частіше. Особливо серед тих, хто був у лікарні, хто був на грані виживання, почастішали різноманітні фобії – ірраціональні страхи, особливо за своє здоров'я", – зазначає пан Євген.

Він додає, що у багатьох випадках у людей є страх помирати в муках, нездатність дати собі ради. Щодо самогубств, то за словами пана Євгена, ситуація, яку пацієнт сприймає як загрозу життю (в тому числі це може бути захворювання COVID) є травматичною. І на це у людини може бути різноманітна реакція, у тому числі, депресивна або псевдо депресивна(короткі депресивні епізоди). У деяких випадках мова може йти про стан афекту, тобто емоції будуть так зашкалювати, що можуть, теоретично, виникати суїцидальні думки. Але знов уж таки,  подібні питання за відсутності глобального вивчення можуть розглядатися лише в індивідуальному порядку.

"Говорити про якийсь чіткий вплив пандемії та безпосередньо COVID-19 на психічні процеси ми зможемо лише за результатами досліджень, а їх наразі немає", – зазначає пан Євген.