Архіви КДБ: Як "Видра" з ОУН завдала клопоту запорізьким нишпоркам

Влітку 1949 року запорізькі "емдебісти" завели чергову справу-формуляр на ворога радянського режиму. Фігурантка справи №5179 отримала у них прізвисько "Видра". Звичайним людям вона була відома як Марія Хохлєнкова, 1924 року народження, уродженка села Селечня Суземського району Брянської області, росіянка за національністю. На час заведення справи 25-річна дівчина проживала у Гуляйпільському районі, де працювала у підсобному господарстві контори "Заготхудоба". Чекісти підозрювали Марію в тому, що вона була розвідницею Мізоцького підрайонного проводу ОУН на Волині, очолюваного підпільником "Грицем".

На "антирадянський слід" Хохлєнкової нишпорки напали ще на початку 1945 року. Тоді дівчина, яка працювала на одному з підприємств нинішньої Луганської області, раптово втекла до Здолбунівського району Рівненщини, де влаштувалася на роботу до місцевого жителя, за національністю чеха.

Чекісти мали інформацію, що працюючи тут, Марія разом з ще двома дівчатами була "відведена в ліс" на співбесіду з підпільниками ОУН. Саме тут, за агентурними даними, провідником "Грицем" була залучена до підпілля під псевдо "Анна". Після цього, за завданням підпілля, переїхала до Мізоча, де влаштувалася на роботу до пекарні. Під цим прикриттям здійснювала розвідку, збирала дані про кількість та озброєння військ МДБ.

У листопаді 1947 року отримала завдання створити молодіжну підпільну організацію на станції Овруч разом із місцевим підпільником Василем Петренком. Під час зустрічі з Петренком Хохлєнкова мала назвати пароль, отриманий безпосередньо від "Гриця". Чи вдалося їй виконати це завдання, МДБ було невідомо.

У грудні 1947 року Хохлєнкова приїхала на батьківщину - до Росії, де отримала тимчасове посвідчення та у січні 1948-го виїхала по вербовці на роботу до Нижнього Тагілу. Утім, вже наприкінці жовтня того ж року втекла звідти й поїхала до свого брата, що мешкав у Маріуполі. Звідти і перебралася до Гуляйпільського району, де жила й раніше, а саме: під час німецької окупації.

На Гуляйпільщину Марія прибула без паспорту та мешкала без прописки, що дало МДБ формальний привід для арешту і допиту. Затримали Марію 15 липня 1949 року. Згідно з документами МДБ, на допиті вона розповіла про перебування на Західній Україні, підтвердила інформацію про спілкування з членами ОУН, навіть назвала тих із підпільників, кого пам'ятала. Та свою належність до ОУНівського підпілля геть заперечувала.

Чекісти вдали, що формальних підстав для тримання Марії під вартою немає, адже не було достатніх доказів співпраці її з ОУН. Дівчину відпустили. Звісно ж, лише з тим, аби взяти до активної агентурної розробки. За Марією стежили й вдома, й на роботі.

Паралельно з цим до Мізоцького РВ МДБ був надісланий запит на отримання матеріалів, що мали засвідчити вербовку Хохлєнкової до підпілля. Чекісти сподівалися отримати достатню кількість паперів, що доведуть співпрацю Марії з ОУН. Адже їхні колеги з Рівненщини на попередній запит щодо зв'язків дівчини с підпіллям відповіли ствердно. Від якості очікуваних із Мізоча документів залежало розв'язання питання про подальшу долю Марії: або арештувати, або вводити в гру додаткових агентів, які б розробляли можливі зв'язкові лінії ОУН, що теоретично могла утримувати "Видра". Але на запорізьких нишпорок очікував неприємний сюрприз.

Відповідь із Мізоча надійшла, але геть не така, на яку сподівалися на Запоріжжі. Тепер рівненські емдебісти заявили, що даних про участь Хохлєнкової в ОУН у них немає.

Плани запорізьких чекістів про гру з ОУНівським підпіллям летіли псу під хвіст. Адже для того, аби підставити Хохлєнковій агента під виглядом зв'язкового від ОУН з Волині, треба було мати стовідсоткову впевненість в її зв'язках із підпіллям. А її у чекістів не було.

Не бажаючи відмовлятися від "блискучою" комбінації, запорізьке УМДБ навіть звернулося по допомогу до заступника начальника Управління 2-Н МДБ УРСР підполковника Пастельняка. Просили, аби він вплинув на співробітників із Мізоча і ті таки знайшли та переслали до Запоріжжя матеріали на Хохлєнкову. Це теж не допомогло! Матеріалів про зв'язки Марії з ОУН у Запоріжжі не дочекалися.

Закінчилася історія з розробкою "Видри" наступного року. І зовсім в інший спосіб, ніж того хотіли та очікували співробітники МДБ. "Видра" втекла від пильного ока запорізьких чекістів, хоча і не на волю. У серпні 1950 року дівчина була заарештована за зловживання у колгоспі органами міліції. Її засудили до ув'язнення за побутовою (а не політичною) статтею. Усі матеріали МДБісти передали далі, до місця відбування покарання у Дніпропетровській області.

Нині лишається тільки гадати, чи навмисно "Видра" "підставилася" під побутову статтю, адже такий спосіб втечі від МДБ "політичні" практикували, чи так склалися обставини. Про подальшу долю Марії Хохлєнкової даних знайти не вдалося.