Битва популістів: Чи почнеться війна між Індією та Пакистаном

Наразі бойові дії між країнами виглядають як піар-акція двох лідерів зі схильністю до націоналізму та популізму. Біда полягає в тому, що в якийсь момент Нарендра Моді та Імран Хан можуть втратити контроль над ситуацією

Тарас Паньо

Протистояння між Індією та Пакистаном, яке розпочалося як один із незкінченних прикордонних конфліктів, набирає нездорового розмаху. Приміром, вчорашній повітряний бій над Кашміром, в якому взяли участь 32 літаки, на перший погляд більше схожий на повномасштабну військову операцію, а не на "черговий інцидент".

Рівно як і реалізація мобілізаційних заходів та приведення у повну боєготовність сил ядерного стримування по обидва боки кордону. Та є в подіях останніх двох діб чимало сигналів, які свідчать про те, що в повномасштабному збройному конфлікті не зацікавлена жодна із сторін.

 

По-перше, як в Делі, так і в Ісламабаді багаторазово повторюють, що воювати не збираються. Все, що декларують обидві сторони - це бажання переконати сусідів у тому, що агресивні дії неминуче призведуть до "відплати". Звичайно, ціна подібним заявам - на тлі реальних дій - може бути невелика.

 

Але якщо подивитись на стратегію і тактику ведення конфлікту, то очевидними стає декілька моментів. По-перше, у жодної сторони немає чіткого плану дій - який би неминуче був реалізований, якби хтось готувався до війни заздалегідь. Перед кожною військовою авантюрою (а хаотичне бомбометання "десь по території противника" в зоні дії його ППО та авіації - це таки авантюра) як з індійського, так і з пакистанського боку відбуваються екстрені збори очільника країни і керівників силового блоку, в ході яких приймається окреме рішення про подальші дії. НАвіть вчорашній повітряний бій виглядав дещо гротескно - адже третина піднятих Пакистаном літаків взагалі не брала в ньому участь, тримаючи безпечну дистанцію, а ще одна третина - зокрема, винищувачі-бомбардувальники JF-17 Thunder, так і не здійснили жодних осмислених дій супроти індійців.

 

Окрім того, одна зі сторін навіть не намагається розвинути наземний наступ ані в Кашмірі, ані, тим паче, на інших територіях противника. Повітряні рейди - відбуваються, періодичні перестрілки з мінометів - також, але на тому справа й завершується.

 

Ще одним стримуючим фактом для конфлікту є той факт, що війни Індії та Пакистану не хоче ніхто з їх сусідів - і не тільки сусідів.

 

Держдепартамент США випускає жорсткі відозви з пропозицією "припинити ескалацію негайно". Пекін чітко формулює потребу "боротися з тероризмом" - вочевидь, демонструючи підтримку Індії - але при тому наголошує, що "Пакистан завше був союзником у цій війні". Явно даючи зрозуміти, колегам із Делі - це одне, а повномасштабна війна Китаю категорично не потрібна.

 

Гіпотетичні військові дії у Кашмірі - якщо до них таки дійде - відбуватимуться поряд з пострадянською Середньої Азією. Від північного кордону Кашміру до Таджикистану - менше сотні кілометрів. І на тих кілометрах - не Велика Китайська стіна, а слабко контрольовані афганські території. Через які в Середню Азію - контроль кордону з якою в Росії також неідеальний - може линути потік зброї, біженців, ісламських радикалів - практично чого завгодно. Тому серйозні бойові дії в цьому регіоні зараз радикально не потрібні і Путіну.

 

Хоча, безумовно, головним фактором стримування учасників конфлікту є той факт, що в кожного із них є близько сотні ядерних зарядів - і засоби для їх доставки. В разі їх використання на території, де мешкає без малого півтори мільярди людей, це буде не репетицією, а початком кінця людської цивілізації.

Тому обидва лідери роблять усе можливе щоби, з одного боку, продемонструвати власну рішуцчість у справі відстоювання національних інтересів, а з іншого - не перегнути палку із ескалацією конфлікту, який гіпотетично може стати третьою за останні 70 років індо-пакистанською війною.

 

А проблема подібної ситуації полягає в тому, що "лімітований" конфлікт за умов стимуляції націоналістичних настроїв, яка спостерігається зараз в обох країнах, має всі шанси стати "нелімітованим" мимо волі очільників держав. Якщо чергова міна впаде не в лісі під індійським селом, а в центрі сільського шкільного подвір'я, чи коли бомба з індійського літака вибухне не в "джунглях із терористами" - а на даху мечеті - контроль над ходом конфлікту може перейти від хитрих політиків до фанатичних проповідників. Для яких наявність ядерної зброї у противника не є беззаперечним аргументом проти початку повномасштабної війни.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Про нас