В лютому 2014-го у 42 сотнях Самооборони Майдану, створеної кількома місяцями раніше, 30 листопада 2013 року, нараховувалося до 10 тисяч активістів. Це була одна з головних сил Євромайдану.

До протестувальників тоді, звісно, ніхто з ГПУ не вийшов. Але це була одна з наймасовіших локальних акцій протесту часів Євромайдану, яка показала чисельність і згуртованість нової організації.

За тиждень на тій же Інститутській і прилеглих вулицях поляже Небесна сотня, а 6 травня комендант загонів Самооборони Андрій Парубій видасть наказ, відповідно до якого всі сотні самооборони були переформатовані на резервні батальони Нацгвардії, спецпідрозділи МВС і батальони тероборони Збройних сил.

"По суті, хлопці з Майдану відразу поїхали в Нові Петрівці, де відбувалося формування першого підрозділу Нацгвардії. Всі осередки Самооборони займалися після Майдану, по суті, лише фронтом і волонтерством", — розповідає заступник керівника Самооборони Майдану, народний депутат Андрій Левус.

Тим часом існувала потреба в парамілітарній організації, яка би захищала національні інтереси не лише на сході України, але і в інших регіонах — особливо там, де традиційно активні проросійські сили і корупційні структури. Через це самостійно, без вказівки згори, почали виникати обласні підрозділи Самооборони Майдану.

Не всі з цих регіональних груп виявилися ідейними і порядними структурами, але такі після реструктуризації були відсіяні. Зараз до Самооборони Майдану входять кілька тисяч активістів, найактивніші осередки — в Одесі, Харкові, Чернігові, Запоріжжі та Тернополі.

Найчастіше до стрічок новин потрапляють активісти одеської Самооборони. Хоча три роки по трагічних подіях 2 травня 2014 року і не минули марно, звівши до мінімуму прояви сепаратизму в регіоні, локальних конфліктів все одно стається вдосталь.

Ми зустрічаємося з керівниками Самооборони Майдану Одеси якраз у третю річницю пожежі на Куликовому полі. В штабі організації — бойова готовність до можливих провокацій, активісти групами спільно з поліцією чергують навколо Соборної площі. На Куликове поле не йдуть — його тримають під контролем численні сили поліції і Нацгвардії.

Датою виникнення Самооборони Майдану Одеси вважається 19 лютого 2014 року — день, коли мирна акція "Досить стріляти" проти розстрілів активістів київського Євромайдану закінчилася жорстоким побиттям активістів тітушками. "У нас остаточно урвався терпець, і ми почали збиратися біля Дюка, екіпірувалися, хто як міг, і ставали на захист людей", — згадує комендант одеської Самооборони Тодор Пановський.

Сьогодні на чолі Самооборони Майдану Одеси стоять три людини — Дмитро Гуменюк, Віталій Кожухар і Тодор Пановський. Гуменюк, колишній правоохоронець, не тільки керує одеською Самообороною, а й очолює Всеукраїнський штаб організації "Вільні люди" — політичного "побратима" Самооборони. Він відповідає за відносини з іншими громадськими організаціями та узгодження внутрішніх питань ідеологічного характеру.

Заступник Гуменюка Віталій Кожухар контролює всі фінансові питання в організації. Тодор Пановський — комендант штабу, в його відповідальності — організація роботи офісу. Крім того, він є публічним представником Самооборони і опікується ідеологічною роботою з активістами.

Як кажуть, хто платить, той і замовляє музику, тому одне з перших питань до керівництва одеської Самооборони — про фінансування.

Бюджет організації, переконують її очільники, формується з фонду, який наповнюється передусім пожертвами бізнесменів. За це вони отримують захист від рейдерства та інших незаконних дій щодо їхнього бізнесу. За час діяльності до організації із проханням про захист від тиску на бізнес звернулися сотні підприємців. Всіх їх перевіряють на порядність: кілька разів траплялися шахраї.

В одеської Самооборони є своя охоронна фірма, де можуть працевлаштовувати безробітних активістів. При цьому працівники отримують сертифікати охоронця. Є матеріальна допомога у розмірі від 3,5 до 5 тисяч гривень для активістів, які через зайнятість у Самообороні недоотримують зарплатню на основній роботі. Уся інша діяльність в організації здійснюється на волонтерських засадах.

У структурі Самооборони є кілька груп швидкого реагування, які чергують позмінно, а також інформаційний і юридичний відділи. Організація має свій тренувальний табір, де щосуботи активісти відпрацьовують навички нападу і захисту, роботи зі зброєю і тактику бою в різних умовах. Крім того, проводяться системні лекції з історії, політології, протидії маніпуляції думками у суспільстві тощо.

"Ми на сьогоднішній день досягли такого рівня, що знешкоджуємо ворога, не проводячи бойових дій", — говорить Тодор Пановський, натякаючи на активну агентурну і інформаційну протидію ворогам організації в регіоні. Називає він і конкретні імена ворогів: Партія лівих сил, структури Сергія Ківалова, місцевий осередок "Опоблока", православне козацтво тощо.

Мрія Пановського — перетворення Самооборони на український аналог ізраїльської політичної розвідки Моссад. І організація, за його словами, працює в цьому напрямку. В тому числі, і в одеському регіоні. "Ми тримаємо на контролі ситуацію із сепаратистськими рухами, там є наші агенти, які зсередини знають ситуацію. Часто СБУ звертається до Самооборони", — каже активіст.

Сам Тодор — чи не найвпізнаваніше обличчя в Самообороні Майдану Одеси. Тенор, випускник Одеської консерваторії, який замість розміреної кар'єри оперного співака обрав неспокій громадського активіста. Але зайняття вокалом не полишає — вдома є фортепіано і кілька разів на тиждень приходить концертмейстер для спільних репетицій.

На питання, чи використовує він свої вокальні здібності в Самообороні, Тодор віджартовується: "Так, мені не потрібен гучномовець". І додає, що інколи співає на заходах українські народні пісні, а також виконує гімни, за що вже отримав титул "Золотий голос "Самооборони".

Рядові самооборонці в більшості — місцеві, але є чимало переселенців з Донбасу, а також троє росіян. Із двома з них вдалося поспілкуватися.

Сергій Анісіфоров — з Санкт-Петербурга, 47 років. Актор кіно і телебачення. Грав переважно невеликі ролі бандитів і "тітушок", проте майже весь Євромайдан провів у центрі Києва, живучи в наметі на розі вулиць Грушевського та Інститутської. Там же, на Грушевського, отримав контузію під час зіткнень 19 січня 2014 року. За участь у Революції гідності пізніше отримав особисто з рук патріарха Філарета медаль "За жертовність і любов до України".

Після завершення всіх подій переїхав до Одеси, де відразу вступив до місцевої Самооборони. Попри трирічне перебування в Україні, Анісіфоров досі не може отримати статус біженця. Через це він судиться з державою і вже виграв вісім судів, проте Міграційна служба невблаганна. Причина, на думку активіста, в тому, що він був у зоні АТО — "політичним" росіянам статус біженця надають без проблем, тоді як учасникам військових дій — ні.

Слова Анісіфорова підтверджує своїм прикладом інший росіянин у Самообороні. Олександру Шелковенкову лише 21 рік. З 16 років він брав активну участь у опозиційних акціях протесту в Москві.

На вулиці Олександра привела журналістика. Спершу він робив фоторепортажі з московських акцій протесту, однак невдовзі не витримав і приєднався до них. Брав участь у відомих подіях на Болотній площі 6 травня 2012 року, наступного дня вперше був заарештований. Пізніше виходив підтримати Євромайдан, захищати Навального від арешту, вимагати звільнення Савченко тощо. Був ініціатором серії акцій за звільнення свого товариша Ільдара Дадіна, який зазнав тортур у в'язниці. Акція підтримки Савченко коштувала хлопцю 30 діб арешту, прямих погроз від ФСБ і, зрештою, відрахування з Московського автодорожного інституту — ув'язнення припало якраз на сесію. На роботу він теж міг влаштуватися лише неофіційно, тому що в іншому разі його звільняли після візиту представника спецслужби.

Шелковенков покинув Росію 9 травня 2016 року через кримінальне переслідування — "шили" шахрайство в особливо великих розмірах і дали зрозуміти, що наступного разу ув'язнять надовго. Щойно перетнувши український кордон, попросив політичного притулку, і за чотири місяці отримав статус біженця. У Києві познайомився з Анісіфоровим, і той запросив його приєднатися до одеської Самооборони. Поки що хлопцю довіряють лише стерегти штаб. Нині хлопець вступити в один із одеських вишів і повернутися до журналістики. Щоправда, його фотокамера залишилася в Росії, тому спершу доведеться заробити на нову техніку.

Діяльність одеської Самооборони різностороння. Це і тиск на дочірні російські структури в регіоні і протести проти неадекватної, на думку активістів, роботи судів (зокрема одеські самооборонці кілька разів приїжджали до Києва пікетувати Апеляційний суд, вимагаючи покарання для "беркутівців", які брали участь у розстрілі Євромайдану. Також самооборона Майдану Одеси тримає під своїм захистом переселенців з Донбасу, які через високу оренду житла в місті змушені були самовільно оселитися в покинутому будинку по вулиці Успенській.

На окрему увагу заслуговує історія з багатодітною матір'ю Діною Акберовою все в тій же Крижанівці. З 25 квітня цього року вона разом зі своїми дітьми і за підтримки Самооборони зайняла місцеву сільраду, вимагаючи надати їй обіцяне іншим місцевим забудовником і сільрадою житло.

У Акрберової семеро дітей, старша донька уже, щоправда, живе окремо. Батько дітей помер кілька років тому від інфаркту, останнім часом жінка жила із громадянським чоловіком у сільському будинку площею 60 кв. м.

Оскільки дім в аварійному стані і в ньому через вологість постійно росте грибок, Акберова звернулася до сільради із проханням надати їй квартиру. Її було поставлено на облік і через деякий час повідомлено про те, що квартиру знайшли — трикімнатне помешкання у новозбудованому ЖК "Європейський".

Квартиру жінці показали у вересні 2016 року, в грудні викликали на підписання договору, але при підписанні дату чомусь проставили травнем-місяцем. Сказали, що може заїжджати у нове помешкання вже влітку після ремонту, проте через деякий час виявилося, що підписаний договір кудись безслідно зник, а фірма-забудовник право власності Акберової на квартиру заперечує.

Сільрада і її голова Наталія Крупиця у цьому конфлікті стали на бік забудовника. У результаті в головному приміщенні державної установи тепер дитячий лемент, розкладачки і "дім сімейного типу", а Акберова планує протестувати до переможного — вертати своїх дітей в абсолютно не пристосований до життя дім вона не хоче.

У самій сільраді постійно чергують активісти Самооборони — на випадок спроби силового розв'язання конфлікту владою.

Євромайдан і подальші військові дії народили в Україні низку громадських організацій принципово нового типу. Їхні активісти треновані, дисципліновані, мають доступ до зброї, і час від часу допомагають державі в охороні порядку, протидії корупції, захисті бізнесу тощо.

Значення Самооборони Майдану Одеси для регіону важко переоцінити, вони справді багато допомагають людям і державі, співпрацюючи інколи навіть із місцевим СБУ у питанні національних інтересів.

Але траплялися у "самооборонців" і дії, які можуть бути витлумачені неоднозначно. Наприклад Тодор Пановський розповідав про самосуд гвалтівника (у нього активісти відібрали паспорт і відправили працювати), на якого так і не завели кримінальну справу, бо постраждала відмовилася писати заяву. Або про затримання диверсанта своїми силами, без санкції на це з боку державних органів.

"Ми не завжди керуємося законами, ми керуємося національними інтересами, тому що розуміємо, що зараз дуже часто сам закон порушує національні інтереси. Внесення змін до законів вимагають часу, а події відбуваються вже сьогодні", — пояснює цю особливість Самооборони Тодор Пановський.

Навряд чи суспільство засудить активістів за ці невеликі відступи від букви закону, але якщо ми будуємо правову державу - закон у ній має стояти понад усім. Українці майбутнього мають бути соціально активними і законослухняними.