Воскресинці.
Зробимо це знову!
Проєкт «ВеСело», другий сезон, третій епізод
За однією з версій, свою назву село Воскресинці отримало після того, як «воскресло» після повного знищення в XVI столітті. Сьогодні село відроджується вдруге, уже в нашій новій історії
Жила колись в місті Рогатині Настя Лісовська, горя не знала, але в 1520 році місто захопили татари — і потрапила Настя в полон, в неволю, і стала Хасекі Хюррем Султан, а ми тепер знаємо її під ім'ям Роксолана. Ця історія знайома всім, а ось невеличкий відступ від сюжету: коли татари з багатою здобиччю йшли з Рогатина, по дорозі вони повністю знищили село Білий Камінь і спалили унікальну дерев'яну церкву в урочищі Гай. І здавалося б, на цьому історія села закінчиться, але місцеві жителі не змирилися з такою долею і потихеньку почали відновлювати його — воно ніби поступово воскресало, звідси і з'явилася нова назва села.
Особливо з урахуванням того, що вже сьогодні, в сучасній історії, село теж почало поволі занепадати, молодь виїжджала з села, будинки порожніли, але якимось дивом воно раптом почало відроджуватися і гарнішати.
Красива історія,
чи не так?
Ідеальний кандидат для нашого проєкту!
Сумнівів немає: їдемо.

Маршрут
Від Києва до Воскресинців 530 км найкоротшим маршрутом — через Чуднів, Хмельницький і Тернопіль. Але вибирати цей варіант немає сенсу — дорога тут не найкраща, в основному двосмугова. А якщо взяти трохи північніше, через Рівне і Дубно, вийде всього на 30 км більше, але ви заощадите як мінімум годину — ну і підвіска вашого автомобіля теж скаже вам спасибі. Якщо ж відхилитися трохи південніше, через Бердичів і Хмільник, відстань буде такою самою — 560 км, але за часом — ще довше. Втім, цей маршрут можна вибирати тільки в тому разі, якщо ви ніколи не були в Бердичеві. Тому що тут побувати треба обов'язково.
Туристів у Бердичеві небагато, і всі, хто приїжджає в це місто, насамперед їдуть у монастир Босих Кармелітів і костел Святої Варвари, де вінчалися Оноре де Бальзак і Евеліна Ганська. Найдосвідченіші мандрівники заїжджають ще й на місцевий пивзавод —їх ми теж розуміємо.
Монастир Босих Кармелітів
Костел Святої Варвари
Нетуристичний Бердичів
Безумовно, і монастир, і костел — це мастхев, дуже цікаві місця зі своєю історією, але є ще один привід побродити Бердичевом. Це старе єврейське місто, і якщо за центральним універсамом пірнути в історичний квартал (умовно кажучи, між вулицями Європейською та Торговою), тут можна знайти такі милі старі дворики, яких, напевно, не побачиш і в Одесі. Дуже мило, трохи сумно, але колоритно!
У кінцевому підсумку всі три маршрути сходяться в одну точку, вже згадуване нами місто Рогатин, а далі ще 18 км дуже мальовничої, але не дуже рівної дороги — і ми в Воскресинцях. Це навіть за мірками нашого проєкту село невелике, сьогодні тут проживають 544 людини, хоча ще зовсім недавно, років 20–30 тому, жителів було понад сім сотень. Але є надія, що найближчим часом населення села якщо і не збільшиться, то вже точно не поменшає. А швидше навіть не надія, а впевненість, тому що навіть у нашого екіпажу раптом виникло бажання нікуди з Воскресинців не їхати — таке воно миле і такі тут чудові люди. А ми ж бо загартовані різними чарівними пейзажами і селами! Але про все по порядку.
Не без причин
Надія на нове відродження з'явилася десь років десять тому. І хоча ніхто нам прямо такого не сказав, але, на наш погляд, причин було дві. Перша з них — у 2010 році головою сільської ради стала Катерина Гладій, «бойова жінка», як кажуть про неї в селі. Ми швидше сказали б — жива, заводна, дуже енергійна. Сьогодні Катерина вже староста Васючинського старостинського округу Рогатинської ОТГ, що об'єднує три села. А друга причина — приблизно в цей же час в селі з'явився елеватор підприємства «Захід-Агро МХП», що теж вплинуло на загальну обстановку.
І ми почали працювати над тим, як піднімати своє село, як його відродити. У нас не було ні доріг, ні освітлення, старий клуб вже просто завалювався. А у нас багато молоді в селі, і вона така активна!
Катерина Гладій, староста Васючинського старостинського округу Рогатинської ОТГ
З молодим поколінням Воскресинців ми, звичайно, теж познайомилися. До речі, начальник виробництва на Воскресинцівському елеваторі підприємстві «Захід-Агро МХП» Володимир Струк теж з місцевих. Сам елеватор красивий і сучасний — а значить, і автоматизований, тому тут працюють всього 38 осіб. Більшість місцевих, звичайно, а для такого невеликого села — і це вже добре, зарплати тут хороші плюс додаткова система забезпечення: спецодяг, пільги тощо. Але присутність МХП в Воскресинцях — це не тільки робочі місця. Підприємство бере активну участь буквально в усіх сферах життя села, намагаючись разом з місцевими органами влади і просто з усіма жителями вирішувати проблеми, що виникають, — чи то встановлення огорожі навколо кладовища, чи перекриття церкви, чи ремонт дороги.
Життя налагоджується
У Воскресинцівській гімназії нас теж порадувала наявність нових меблів у декількох класах — а це теж безпосередня участь МХП. Гімназія, звичайно, це насамперед можливість дати дітям освіту в приємних умовах.
А тут дійсно порядок, свіжий ремонт, дуже чисто і затишно, на території біля школи — новий спортмайданчик, теж побудований за кошти «Захід-Агро МХП», сюди було інвестовано близько 150 тис. грн.
Майданчик не пустує навіть улітку. Ми, ніде правди діти, подумали, що дітей зібрали спеціально до нашого приїзду «для красивої картинки», але ні, скільки ми були в Воскресинцях — на ньому завжди було тісно. Але крім іншого, і гімназія, і дитячий садок — це теж робочі місця, тут, за твердженням директора гімназії Івана Остаповича Гната, відмінні фахівці, які вміють, а найголовніше, бажають працювати з дітьми, і, звичайно ж, насамперед місцеві жителі.
Новий спортмайданчик
Є в Воскресинцях і своє фермерське господарство, поки що невелике, але яке активно розвивається, і навіть з'являються перші стартапи: два місцевих жителі облаштували невелике підприємство з випуску паливних брикетів і вже постачають ними мало не все село.
Храм мистецтва
Загалом, життя налагоджується. А знаєте, що сталося з тим самим клубом, про який говорила Катерина? Жителі села, недовго думаючи, взяли та й збудували новий. Самі. Своїми силами. Десь виділялися гроші сільською радою, щось перепадало і вибивалося, а ось будували самі, у вільний від роботи час. І, будь ласка, сьогодні в селі новий клуб, і не просто клуб, а центр культурного життя села і, можна сказати, храм мистецтва, оскільки тут знаходиться народний аматорський драматичний колектив, гордість села Воскресинці.
У нас такий колектив існує дуже давно, ще моя прабабуся розповідала мені, як вони ставили п'єси класиків — Квітки-Основ'яненка, Шевченка, Котляревського, і ось так якось воно дотягнулося і до наших днів. А в 2019 році нашому колективу присвоїли звання «народний»
Оксана Гайдаш, керівник народного колективу «Оберіг», завідувачка клубу села Воскресинці
Сьогодні колектив посідає перші місця на обласних конкурсах, успішно гастролює по регіону, ну і, звичайно, радує односельчан новими виступами — найсвіжіша прем'єра дуже символічно називається «То вам, людоньки, село».
Персонально для нас актори театру зіграли кілька сценок. Це було гарно і дуже зворушливо, хоча, звичайно, репертуар у колективу більше гумористичний, з дуже специфічним сільським колоритом. У виступах беруть участь і місцевий священник, і бібліотекар, і, звичайно ж, активно виступає сама Оксана. Найстаршому учаснику колективу вже за 70 (він, правда, на гастролі вже не їздить — важко), наймолодшому — 10.
У молоді села зараз немає місця для відпочинку, молоді різного віку просто нікуди себе подіти. І ми вирішили впорядкувати територію біля клубу, поговорили з Оксаною, залучили Оленку Галяс і вирішили створити таке місце, де молодь зможе збиратися, спілкуватися.
Володимир Струк, начальник виробництва Воскресинцівського елеватора філії «Захід-Агро МХП»
А дівчата, з якими ми познайомилися в клубі (як романтично звучить, правда?), їздять на репетиції з Івано-Франківська. Діана Логай навчається в медичному, а Оленка Галяс уже викладає українську мову та літературу в школі і при цьому примудряється не тільки брати участь у всіх виступах колективу, а й малювати афіші, декорації. Зараз готується до створення першого муралу в Воскресинцях і бере участь в розробці дизайну нової зони відпочинку біля клубу — виходить, уже як ландшафтний дизайнер.
Діана Логай
Оленка Галяс
Отець Андрій
Цілком можливо, ми самі зможемо оцінити, як змінилася територія перед клубом, наприклад, взимку, коли поїдемо вручати жителям села Воскресинці табличку кращого села проєкту «ВеСело» 2021. Але тут уже все буде залежати від вас, від вашого голосування у фіналі сезону. До речі, тоді точно дорогою ми заїдемо і до палацу Тишкевичів у Бродах, і в Тараканівський форт, тому що цього разу нас вистачило тільки на бліц-екскурсію Рогатином.
Автомобіль проєкту
На наш погляд, з усього модельного ряду Toyota в Україні Highlander — найбільш підходящий автомобіль для ось таких подорожей країною, і саме завдяки йому ми не особливо перемалися при виборі маршруту: на будь-якому з них нам було комфортно завдяки м'якій підвісці і потужному двигуну. У проєкті брав участь новий Toyota Highlander з бензиновим двигуном об'ємом 3,5 л, потужністю 249 к. с. і з обертовим моментом 356 Нм. Дуже місткий і практичний автомобіль, з абсолютно новим дизайном (в одному стилі з RAV4, але це навіть добре) і інтер'єром — салон порадував оформленням центральної частини тепер уже без будь-яких натяків на ретро, 8-дюймовим сенсорним дисплеєм і відмінною якістю збірки. У цьому поколінні з'явилася нова система повного приводу з можливістю вибрати режим руху (пісок і грязюка або камені), і ми її, звичайно, теж перевірили — все ок, можна трохи і поганяти. Є можливість вибору спортивного або екологічного режиму, велика кількість систем безпеки — від адаптивного круїз-контролю до повноцінної камери кругового огляду. Нас перед виїздом трохи турбувала витрата палива, але в підсумку все виявилося зовсім не так страшно, за всю подорож середня витрата становила 10,3 л на 100 км, для такої маси і об'єму двигуна дуже непогано.
Церкву Святого Духа в Рогатині знову ж таки часто пов'язують з ім'ям Роксолани — нібито її батько служив тут священником, і Настя Лісовська приходила сюди молитися. На жаль, так само, як і у випадку з Воскресинцями, — це, найімовірніше, просто легенда. Адже Роксолану викрали в 1520 році, а село Воскресинці вже як Woskrzence згадуються в протоколах галицького суду 22 червня 1439 року.
Оскільки хто знає, куди нас вчергове занесуть пошуки найцікавіших, оптимістичних і веселих сіл України. Тому залишайтеся з нами, проєкт «ВеСело» триває.
Тому історія з назвою може бути і правдивою, але була вона майже на 100 років раніше викрадення Роксолани. Так само і з церквою — є неспростовні докази, що вона стояла в Рогатині в 1598 році, ну, може, була побудована трохи раніше, але навряд чи вона існувала в 1520-му. Але це не так важливо, головне — це або найдавніша, або одна з найдавніших дерев'яних церков України, що збереглися, і вона чарівна.
Біля церкви — мальовниче стародавнє кладовище, а безпосередньо в ній — Музей мистецтв Прикарпаття, а головний іконостас церкви, створений в 1650 році, — один із трьох найстаріших в Україні. На жаль, ми всередину не потрапили — музей був уже закритий, але, можливо, наступного разу потрапимо.
0002