Автори: Руслан Рудомський,
Андрій Коваленко, Михайло Жирохов
Війна і реформи.
Як і чим армія захищає Україну
Четвертий рік триває війна на Донбасі. За ці роки ЗСУ навчилися жити в режимі реальних бойових дій, а фінансування армії стало пріоритетним в нашій державі. З високих трибун кажуть про реформи, підписаний Стартегічний оборонний бюлетень, згідно із яким до 2020 року наша армія має перейти на стандарти НАТО. Українці можуть спостерігати за тим, чи змінюється армія насправді. Давайте розбиратися з тим, що ми маємо сьогодні.
Сухопутні війська
Україна успадкувала від СРСР призовну систему комплектування збройних сил. У тій чи іншій формі вона збереглася й донині, однак починаючи з 2016-го року призовники залучаються виключно з метою підготовки резерву для проходження служби за контрактом. Також наразі прийняте рішення про призов офіцерів запасу - випускників військових кафедр. Вони мають закрити кадрові ніші в тилу, для того, щоб офіцери-контрактники змогли служити в зоні АТО. За неофіційними даними некомплект офіцерів у нас досить великий - доходить до 80%. І це говорить про те, що армія, попри збільшені зарплати (стрілець отримує понад 7 000 гривень, лейтенант – 9500, + доплати в АТО) досі не може вважатися престижною роботою.

Втім, з 2016-го року контрактники остаточно замінили мобілізованих у зоні АТО і становлять сьогодні в ЗСУ 100% від особового бойового складу на Донбасі.

І хоч спроби перевести українську армію повністю на контракт були й раніше, однак тоді вони нагадували швидше її ліквідацію, аніж реформу. Мова йде про часи президентства Віктора Януковича, який своїм указом від 14 жовтня 2013 року скасував обов'язковий призов на строкову службу у Збройні сили України.
При цьому, сьогодні військовослужбовці-контрактники, які на початку АТО уклали контракти "до завершення особливого періоду", можуть в односторонньому порядку розірвати контракт після 18 місяців служби – відповідний закон прийняла Верховна Рада України 12 липня 2016 року.

Більше того, станом на сьогодні армія вже для багатьох стала своєрідним соціальним ліфтом: не маючи за плечима вищої освіти, можна піти на військову службу за контрактом, вивчитись на офіцера і стати кадровим військовим з подальшим просуванням кар'єрною драбиною.

З цією метою навіть було збільшено граничний вік для прийому у військові ВНЗ до 30 років. При цьому, бойовим офіцером за прискореною процедурою може стати рядовий чи сержант Збройних сил України, якщо він має вищу освіту не нижче бакалавра. Для учасників бойових дій процедура ще простіша: за наявності вищої освіти їм присвоюється військове звання молодший лейтенант без курсів перепідготовки і навчання.

З відкритих джерел відомо, що протягом останнього року близько тисячі сержантів і рядових із бойовим досвідом отримали офіцерські звання у ЗСУ за прискореною процедурою.
Фінансування
Відповідно до Стратегії національної безпеки України та Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України щорічне бюджетне фінансування сектору безпеки і оборони має становити не менше 5% від валового внутрішнього продукту.

Згідно Державного бюджету України на 2017 рік, ця сума склала 129,3 млрд грн, що є рекордом за весь час існування Збройних сил України. Однак, безпосередньо армія, через Міністерство оборони, отримає лише 64,0274 млрд грн. Решта 65,2726 млрд грн піде до Апарату Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України і Державної служби України з надзвичайних ситуацій, з метою фінансування заходів щодо підвищення обороноздатності і безпеки держави, матеріально-технічного забезпечення названих структур, будівництва (придбання) житла для військовослужбовців, які перебувають у їх підпорядкуванні, тощо.

Багато це чи мало? Наприклад, польська армія, коли вона мала чисельність 90 тисяч з копійками особового складу, отримувала $9 млрд бюджету. Наша армія - 250 тисяч чоловік, з них 204 тисячі військових. Бюджет трохи більше $2 млрд...А має бути хоча б $20 млрд.

Зрозуміло, що сума для бюджету країни нереальна, втім потрібно шукати шляхи збільшення бюджету для того, щоб реформи йшли швидше.
Статистика
Скільки фактично грошей виділялось на армію в рамках державного бюджету України за роки Незалежності, видно з таблиці:
Рік
Сума,
млрд грн
Сума в перерахунку, млн дол.
Курс НБУ на момент прийняття бюджету, грн/дол.
1997
1,5
791,5
1,885
2002
3,4
642,1
5,295
2003
4,3
806,5
5,332
2004
5,3
994,0
5,332
2005
5,9
1111,9
5,306
2006
7,6
1504,9
5,050
2007
9,1
1802,0
5,050
2008
9,9
1960,4
5,050
2009
11,7
1485,0
7,879
2010
10,533
1321,6
7,970
2011
12,709
1596,0
7,963
2012
16,38
2050,1
7,990
2013
18,8
2352,1
7,993
2014
26,9
3365,4
7,993
2015
49,3
3126,4
15,769
2016
51,1
2175,6
23,488
2017
64,466
2497,4
25,638
Чисельність Збройних Сил України відповідно до законодавства Українивидно з таблиці:
Рік
Чисельність ЗСУ
Чисельність військовослужбовців
1993
455 000
1998
420 000
320 000
1999
400 000
310 000
2000
400 000
310 000
2001
400 000
310 000
2002
394 750
307 500
2003
390 000
305 000
2004
285 000
210 000
2005
245 000
180 000
2006
221 000
165 000
2007
200 000
152 000
2008
191 000
148 000
2009
200 000
150 000
2010
200 000
159 000
2011
192 000
144 000
2012
184 000
139 000
2013
168 201
125 482
2014
157 456
119 166
2015
250 000
204 000
2016
250 000
204 000
2017
250 000
204 000
Кількість заходів бойової підготовкиЗбройних Сил України:
Рік
Кількість військових навчань
Батальйон- них тактичних навчань
Ротних тактичних навчань
2011
199
5
25
2012
206
5
55
2013
185
7
36
2014
244
15
154
2015
508
65
201
2016
609
78
241
Рік
Тактико-спеціаль- них навчань
Льотно-тактичних навчань
Бригадних (полкових) навчань
2011
7
2
0
2012
17
4
0
2013
10
14
0
2014
41
6
1
2015
66
21
15
2016
79
25
18
Озброєння
Одним з найголовніших напрямків реформування Збройних сил є їхнє озброєння.

Військова техніка, яка знаходиться на озброєнні Збройних сил України, до недавнього часу була переважно радянською. Власне, вона й зараз залишається такою, однак, є певні зрушення у кращий бік.

Наприклад, з радянського танка Т-64 українські зброярі зробили модерновий Т-64БМ "Булат", який станом на сьогодні перебуває на озброєнні лише Збройних сил України.

Більше того, українських танкістів вже визнає весь цивілізований світ. З 7 по 12 травня 2017 року найкращий танковий взвод України вперше взяв участь у міжнародних змаганнях, відомих як Танковий біатлон "Сильна Європа", і на танках Т-64БВ посів почесне 5-те місце серед найсильніших танкових армій світу. Пропустили українці вперед лише Австрію (Leopard 2A4), Німеччину (Leopard 2A6), США (M1A2 SEPv2 Abrams) та Францію (AMX-56 Leclerc), випередивши бронзового призера минулого року – Польщу (Leopard 2A5). При цьому в таких компонентах, як злагодженість підрозділів, злагодженість екіпажу і скорострільність українцям не було рівних.

Варто зазначити, що в Україні на експорт Харківським заводом ім. Малишева випускається БМ "Оплот" (модернізований Т-84У).
Ціна одного танку близько $4,9 мільйонів. Його у нас закупає, в тому числі, Тайланд. В Україні ж досить актуальним є питання не використання цього сучасного танку на Донбасі. Замість "Оплотів" у нас використовують "Булати" (експорта ціна $1 млн, Т-64 БМ). У травні Харківський завод ім. Малишева передав армії 50 відремонтованих "Булатів". У Міноборони взагалі говорили, що за вартість одного проданого "Оплота" можна відремонтувати та модернізувати десятки Т-64 до рівня "Булат". За різними даними, сьогодні на складах Міністерства оборони знаходяться від 700 до 800 танків, які дісталися у спадок від Радянського Союзу. Звичайно, не всі вони підлягають відновленню. Але в цілому матеріалу для "Булатів" вистачає.

Більше того, за Мінськими угодами танки в зоні АТО не мають використовуватися. Терористи ж порушують домовленості, втім запеклих саме танкових боїв в останні роки ми не спостерігаємо.

Крім цього на озброєнні української армії знаходиться цілий ряд різноманітної бронетехніки як вітчизняного, так і зарубіжного (західного) виробництва. Це і БМД-2 "Будка", БТР-3Е, БТР-80, і БТР-4Е "Буцефал", і ББМ "Дозор-Б", і американський HMMWV, також відомий, як "Humvee", а в народі просто "Хаммер".
Також непоганим модельним рядом можуть похвалитись гармати, а саме: 100-мм протитанкова гармата МТ-12 "Рапіра", 152-мм гаубиця 2А36 "Гіацинт-Б", 152-мм гаубиця 2А65 "Мста-Б", 152-мм гаубиця 2С19 "Мста-С", 122-мм гаубиця 2С1 "Гвоздика", 203-мм гаубиця 2С7 "Піон", БМ-21 "Град", БМ-30 "Смерч", Тактичний ракетний комплекс 9К79 "Точка-У".
Війська ППО не пасуть задніх. Навіть навпаки – за деякими даними вони сьогодні є найбільш боєздатним підрозділом української армії.

Крім цього, у 2016 році Україна оголосила про початок розробки новітнього оперативно-тактичного ракетного комплексу "Грім-2", дальність польоту снарядів якого дозволить вражати Москву з території України. Про серйозність даного наміру свідчить інвестиція Саудівської Аравії у цей проект в розмірі $40 млн. Розробка та виготовлення подібних ракетних комплексів покликані стати основою для формування національного неядерного щита стримування.
Також у 2016 році в Україні вперше продемонстрували бойових роботів власного виробництва. Наприкінці серпня державним концерном "Укроборонпром" був презентований багатофункціональний роботизований технічний комплекс, що отримав назву "Фантом". Розробники стверджують, що даний тип техніки здатні виробляти лише кілька країн, серед яких тепер буде й Україна.

Також українські зброярі не перестають розробляти та вдосконалювати все нові та нові види військової техніки. Найкращі її зразки було представлено в Києві на виставці "Зброя та безпека", яка проходила 11-14 жовтня 2016 року. Подібне різноманіття дозволяє забути про ті жахи, які творились в Збройних силах в 1990-х та 2000-х роках, коли вся техніка або консервувалася, або розпродавалася закордон.
Військова форма
За всі роки існування Збройних сил України військовій формі приділялась увага за залишковим принципом, тому з перших років незалежності і до 2014 року сухопутні війська носили один і тип форми, відомий як "дубок". Ця форма була дуже незручною і не зовсім практичною, однак з певних причин її не міняли аж до початку російсько-української війни.

Все це призвело до того, що починаючи з 2014 року військову форму довелося створювати буквально з нуля. Створювати, не в останню чергу, завдяки співпраці Міноборони з "Волонтерським десантом" Дмитра Марченка. І вже влітку 2015 року ЗСУ отримали нову, принципово якіснішу форму у модифікаціях "піксель" і "варан".

Сьогодні військова форма сухопутних військ, це:

- три типи берців (літні, демісезонні, зимові) плюс зимові бахіли;

- чотири типи головних уборів (кепка-мазепинка, панама, підшоломник, шапка);

- три типи рукавиць (літні тактичні, демісезонні, зимові);

- флісовий костюм-утеплювач (в цьому році тільки куртки, а в наступному – куртки і штани);

- три типи натільної білизни (футболка і труси, демісезонне, зимове);

- три типи шарфів-труб (флісовий зимовий, літній, протимоскітний);

- окуляри-маска зі змінними лінзами;

- наколінники і налокітники;

- рюкзак і транспортний баул.

І, що найголовніше – все це вже навчились якісно виготовляти в Україні.

Разом з тим, попри якість тканин та надійну фурнітуру, при створенні нової форми була задіяна повна інтеграція з комп'ютеризованою системою логістики НАТО. Це, а також комп'ютерна розробка лекал, допомогли серйозно зекономити: якщо "дубок" обходився за 300 грн за комплект, то новий "піксель" (він же ж – "галетейка") коштує 996 грн, а "варан" – 710 грн.

Причому, мова йде не лише про забезпечення армії якісною військовою формою, зокрема зимовою, але й про створення радикально нового дизайну як повсякденної, так і парадно-вихідної форми. Цей процес лише розпочався, тому тут варто запастись терпінням і дочекатись його завершення.
Харчування
Як харчувалась армія до 2014 року – краще й не згадувати. Власне, всі повинні пам'ятати, що в гарячі кризові часи, які настали з початком російської агресії навесні 2014-го року, ситуацію в армії врятували лише американські сухпаї і гіперактивність волонтерів. Але весь час на цьому виїжджати було неможливо, тому в довготривалій перспективі потрібно було придумати щось інше, що б мало системний характер.

16 вересня 2015-го року в Національній академії сухопутних військ у Львові, та одній з військових частин Західної військово-морської бази Військово-Морських Сил Збройних Сил України в Одесі стартував пілотний проект реформи харчового забезпечення Збройних Сил України, яке залишалось незмінним з 1960-х років.

Суть реформи полягала у наступному: раніше Міноборони купувало продовольство для військових лише у чотирьох фірм, які продавали послугу (харчування, продукти, всі супутні витрати) за 69 гривень 68 копійок, а в ході експерименту вдалося вийти на вартість 65 гривень 65 копійок і щодня економити бюджетні кошти – 4 гривні і 3 копійки за добу на одному курсанті. Крім того, згадані фірми пропонували вибір з 35 вихідних компонентів (м'ясо, крупа, картопля, цибуля та ін.), а в продуктовому каталозі в експериментальних частинах налічується 235 компонентів

Однак, попри всю очевидність переваг реформи, левову частку 2016-го року реформатори, замість того, щоб працювати над розширенням експерименту в масштабах усієї країни, провели у боротьбі за збереження його у згаданих двох військових частинах у Львові та Одесі.

І лише в останні дні 2016 року уряд пішов назустріч армії і дав реформі зелене світло, схваливши Постанову щодо питань закупівель продуктів харчування Міністерством оборони.

Тепер закупівлі продуктів харчування будуть проводитися згідно затвердженого оборонним відомством каталогу продуктів. Каталог продуктів харчування призначений для формування добового меню з урахуванням таких критеріїв як енерговитрати осіб, які харчуються, та ціни на продукти харчування. Це дасть змогу Міністерству оборони визначати потребу та закуповувати продукти харчування у межах бюджетних коштів.

Схожа історія була і з новими сухпаями. Ще станом на 2016-й рік, такі сухпаї обходились державі по 96 грн за штуку і особливого ентузіазму у військовослужбовців не викликали. Тому вже згаданий Проектний офіс реформ розробив новий сучасний сухпай, який, принаймні, виглядає їстівним і коштує 110 грн у базовій комплектації і 150 грн з додатком і розігрівачкою.

Взагалі, реформа системи харчування військовослужбовців – це перша інституційна реформа в ЗСУ за останні 10 років, яка близька до свого успішного завершення. Хоча в цілому вона, як і будь-яка інша системна реформа в Україні, відбувається долаючи несамовитий супротив системи, яку реформують.
Вітчизняний спецназ
У 2016 році центр оборонної реформи представив концепцію українських сил спеціальних операцій (ССО), яка стала результатом спільної роботи українських та західних військових експертів.

ССО – це армійський спецназ, який підпорядковується Міністерству оборони, зі статусом, аналогічним статусу Головного управління розвідки. Тобто, це стратегічні багатофункціональні сили, здатні швидко реагувати на різні надзвичайні ситуації як на території України, так і на території зарубіжних країн (ймовірного противника).

Власне, створення українського спецназу розпочалось ще у 2015-му році, однак лише на початку липня 2016-го глава Генштабу ЗСУ Віктор Муженко розповів під час зустрічі з командувачем Сил спеціальних операцій США в Європі Марком Шварцем, що процес вийшов на фінальну стадію і центр підготовки Сил спеціальних операцій Збройних сил України відкриється в одній з областей через кілька місяців.
Реформа сержантів
Черговим кроком реформи під умовною назвою "Шлях до НАТО" має стати введення нових військових звань: "штаб-сержант", "майстер-сержант", "старший майстер-сержант", "головний майстер-сержант", а також корабельних військових звань: "штаб-старшина" , "майстер-старшина", "старший майстер-старшина" і "головний майстер-старшина".

У Міноборони повідомили, що зараз на розгляді в Адміністрації президента, Верховної Ради і Кабінету міністрів знаходиться 26 проектів нормативно правових актів, що забезпечують реалізацію реформ в сфері оборони.

Зокрема, Міністерство оборони України розробило законопроект, який передбачає підвищення ролі сержантського і старшинського складу ЗСУ відповідно до стандартів НАТО, а також введення нових звань. З цією метою законопроектом вносяться зміни в закон України про військовий обов'язок і військову службу, статут внутрішньої служби і дисциплінарний статут ЗСУ.

Власне, ініціатива приведення військових звань ЗСУ до стандартів НАТО не нова, раніше неодноразово озвучувалась і навіть певні кроки в цьому напрямку робились. Так, раніше було введено новий перелік військових звань сержантського і старшинського складу: "головний сержант роти", "головний старшина батальйону", "головний старшина полку", "головний старшина бригади". Хоч і не для всіх родів військ – високомобільні десантні війська, повітряні війська і ССО це не зачепило, наприклад.

Але, як це часто буває, все одразу не робиться і до законодавчих змін лише зараз, що називається, дійшли руки.

Між тим, цей закон покликаний підвищити роль сержантського і старшинського складу Збройних Сил України в навчанні, вихованні, підготовці особового складу і виконання завдань за призначенням у відповідності до стандартів НАТО.

Крім введення нових звань та посад (а значить появи можливості кар'єрного росту і для сержантського складу) ще минулого року було заплановано кардинально змінити систему підготовки сержантів і старшин. Для цього створюються численні Центри підготовки сержантського складу, на базі яких будуть проходити курси лідерства та професійної підготовки. Звісно, і в цьому процесі широко використовується міжнародний досвід.

Відомо, що вже функціонують принаймні два таких центри – 197-го та 184-го Центрів підготовки сержантського складу, де під керівництвом литовських і латвійських військових ударними темпами відбувається підготовка інструкторського складу, а також в навчальному центрі "Десна" під керівництвом інструкторів із США. Крім цього велика група інструкторів проходить перенавчання і за кордоном – в країнах НАТО і Грузії.

Отож, будемо сподіватися, що запровадження професійного сержантського корпусу, наряду з іншими реформами, сприятиме радикальному поліпшенню ситуації в армії.
Повітряні сили
Повітряні Сили України на сьогодні становлять одну з основ обороноздатності країни. Саме на них покладено стратегічне завдання купірування можливого великомасштабного російського наступу - як у випадку удару з півночі, з боку Білорусі, так і в разі агресії на харківському напрямі. До складу Повітряних Сил входять і частини ППО - про них трошки згодом. Для початку зупинемося на авіаційному компоненті.

В ході війни на Донбасі, особливо в початковий період, авіація заявила себе як ефективна "довга рука" масштабного наступу. Хоча вже влітку 2014 року давався взнаки недолік штурмовиків і підготовлених кадрів. Так, крім спеціалізованих Су-25 довелося використовувати навіть не пристосовані для ударів по наземних цілях винищувачі МіГ-29. Однак, після прямого втручання російської армії, яка з липня організувала ефективну протиповітряну "парасольку" над загонами бойовиків, втрати авіації стали воістину катастрофічними - так, за короткий період (травень - серпень 2014 г.) було втрачено 13 літаків: 7 Су-25, 2 МіГ-29, 1 Су-24МР, 1 Ан-26, 1 Ан-30Б, 1 Іл-76МД. Причому, варто відзначити, що для бойових літаків втрати особового складу були зовсім не критичні - практично всіх льотчиків, що катапультувалися, вдалося витягнути на свою територію.

Після підписання Мінських угод у вересні 2014 року були зроблені безпрецедентні кроки щодо поповнення втрат матчастини і підготовки екіпажів. Всього за рік вдалося поставити в стрій як мінімум 6-7 штурмовиків Су-25, п'ять перехоплювачів Су-27, кілька транспортних Ан-26.

Коли була відновлена передвоєнна чисельність і почалися кардинальні реформи. Так, зі зберігання стали не просто відновлювати авіатехніку, однак і проводити модернізацію в тій чи іншій формі. Так, нове життя отримали передвоєнні модифікації МіГ-29МУ1, Су-25М1, Су-25УБМ1, Л-39М1. Почалися серйозні роботи з доопрацювання варіантів модернізації середнього бомбардувальника Су-24. Багато уваги за 2015 - 2016 рр. було приділено посиленню вогневих можливостей авіації - так, за деякими даними вже зараз льотчики Су-25 знову відпрацьовують практичне застосування керованих ракет класу "повітря – поверхня".

Різке збільшення бюджетного фінансування оборонної сфери в 2016 році вкрай позитивно позначилося на посиленні ВВС. Дані, звичайно, далеко не повні зі зрозумілих причин, однак тільки Львівський державний авіаремонтний завод здав шість винищувачів МіГ-29, запорожці поставили в стрій як мінімум три Су-27 і один Су-27УБ.

Парк штурмовиків поповнився парою машин Су-25М1 та одним двомісним Су-25УБМ1. За яким варіантом виробляли їх модернізацію достеменно невідомо, проте судячи з фото вони з досвіду війни на Донбасі отримали додатковий захист від ракет з інфрачервоним самонаведенням.

Однак найбільш вражаючими темпами в 2015-2017 рр. ріс парк транспортної авіації - благо країні за час незалежності вдалося зберегти повний цикл виробництва машин типу "Антонов". Так, в 2016 році був замовлений ремонт шести Ан-26 різних модифікацій, вже за півроку 2017 року військовим передані ще три "транспортника". Крім військової авіації проводиться ремонт і відновлення машин цього типу для авіації Міністерства надзвичайних ситуацій (перш за все в санітарному варіанті) і авіації НГУ.

Наступним важливим елементом підвищення мобільності авіації є відновлення аеродромної мережі. Так, якщо на березень 2014 року в країні функціонувало 25% тих аеродромів, які дісталися країні від СРСР, то на січень 2016 року ця цифра зросла до 50%. І продовжує зростати - вже в 2017 році було оголошено про плани відновлення трьох колишніх військових аеродромів: Мартинівки на Миколаївщині, Буялик і Красноглінский Арциз в Одеській області. Причому на всіх аеродромах роботи проводяться досить серйозні - заливається сучасне монолітне бетонне покриття виробництва компанії "Dyckerhoff", встановлюється новітнє обладнання для забезпечення польотів як вітчизняного, так і західного виробництва.

Серйозно посилився процес підготовки льотно-технічного складу перш за все шляхом збільшення кількості та якості практичних навчань і навчальних тренувань частин і підрозділів.

Протягом лише 2016 р (який, до речі, був оголошений "роком авіації") було проведено 4200 навчальних повітряних боїв і перехоплень, 350 десантувань, 300 практичних стрільб по наземних цілях (причому, методику атаки наземних цілей відпрацьовують не лише льотчики Су-25 і Су-24, а й МіГ-29).

Цікаво, що вперше за дуже тривалий час на навчання відпрацьовувався такий елемент як посадка на авіаційній ділянці автотраси бойових літаків МіГ-29 і Су-24 (що було продемонстровано в рамках проведення командно-штабних навчань "Небесний щит 2016" в серпні 2016-го)

З 2016 року вперше здійснювалася підготовка випускного курсу льотного факультету Харківського національного університету Повітряних Сил на двомісних навчально-бойових літаках Су-25 і МіГ-29. Така практика продовжилася і в цьому році.

В стройові частини поставлені модернізовані тренажери літаків МіГ-29, Л-39 і мобільний комплекс для МіГ-29. Що разом узяте дозволяє підтримувати практичні навички льотного складу в майже ідеальному стані.

Однак, говорячи про льотний склад не можна обійти і деякі негативні моменти. Так, вже в 2017 році з армії пішли три підготовлених льотчика-штурмовика, які пройшли війну на Донбасі, проте не змогли впоратися з вантажем побутових проблем. До речі, в їх числі і знаменитий льотчик Волошин, якого росіяни у свій час звинувачували в збитті малайзійського "Боїнга".

Поступово під нові реалії реформується і структура Повітряних Сил - так, в січні 2017 року Указом Президента України була створена четверта військово-повітряна зона - "Схід" (штаб - місто Дніпро), куди увійшла і територія Донбасу. Таким чином була створена законодавча основа для формування угруповання Повітряних Сил на східному напрямку. Як бачиться, основою для неї стануть аеродроми Краматорськ і Маріуполь, де вже проводяться певні роботи, що дозволяє говорити про найближче розміщення тут на постійній основі частин ВПС.
Таким чином, можна говорити, що найближчим часом (принаймні до 2030 року) розвиток ВПС буде йти шляхом модернізації наявного парку бойових літаків і відновлення техніки, що знаходиться на зберіганні (а за деякими даними ця цифра може становити до 200 "бортів").

Планується також продовжити роботу з розробки нових засобів розвідки, модернізації наявних авіаційних розвідувальних комплексів і створення індивідуальних і колективних засобів радіоелектронної боротьби. При цьому паралельно повинна тривати робота з визначення оптимальних шляхів для закупівлі сучасних авіаційних зразків західного виробництва.
Для розуміння масштабів майбутніх вкладень варто привести тільки деякі цифри - один з найсучасніших на сьогодні винищувачів F-22 Raptor коштує $ 146 млн, а той же F-16 Fighting Falcon обійдеться більш ніж в $34 млн за одиницю. Причому купувати є сенс тільки партіями по 12 машин ...

Що стосується відновлення повномасштабних бойових дій на Донбасі, то тут перспективи застосування авіації вкрай незрозумілі. У разі зіткнення безпосередньо з російськими ВПС, питання полягає тільки в тому, як швидко українська авіація буде знищена і чи встигне нанести якусь серйозну шкоду ворогові.

І навіть якщо ми залишимося з проросійськими бойовиками на Донбасі "тет-а-тет", то і тоді застосування авіації буде далеко не безхмарним. Адже за ці роки Кремль встиг поставити не тільки величезну кількість ПЗРК, а й більш сучасні мобільні ЗРК типу "Стріла-10" або "Оса-АКМ". Мало того, в "піонертаборах" в Ростовській області досвідчені інструктори змогли підготувати і достатню кількість підготовлених розрахунків.

З іншого боку для потреб ВПС ударними темпами закуповуються засоби радіоелектронної боротьби, які при грамотному використанні можуть серйозно ускладнити роботу ППО. Є серйозні підстави говорити про наявність досить великої кількості керованої зброї великої дальності, яка дозволить для знищення точкових цілей не заходити в зону дії військової ППО.
Система ППО
Враховуючи сьогоднішні реалії і загрози повномасштабної війни з Росією важливим компонентом нашої оборони є системи ППО.

Сьогодні основу протиповітряної оборони країни складають різні зенітно-ракетні комплекси радянського виробництва: С-200В, С-300 і "Бук-М1". Їх вік становить від 20 до 40 років.

Реформування ППО України обіцяють саме в 2016-2017-му роках. Разом з поляками навіть може бути підготовлена спільна розробка ППО малої дальності з використанням авіаційних ракет Р-27, яка виготовляється київським підприємством "Артем".

Нова система ППО може отримати назву Narew ("Нарва").

Дещо вже почали робити і зараз. Згідно з розпорядженням Кабміну від 8 вересня 2015 року, був запущений процес модернізації зенітних ракетних систем. У число пріоритетів потрапили ПЗРК "Стріла", гарматно - ракетний комплекс "Тунгуска", ЗРК "Оса", "Бук - М1" та С-125. Придбали навіть 14 радіолокаційних станцій (П-18 "Малахіт" і одна 35Д6М), відновлено 40 зенітно-ракетних комплексів і більше 700 одиниць різної техніки радіотехнічних військ.

Паралельно судячи з уривчастих відомостей у пресі ведуться серйозні роботи, спрямовані на модернізацію зенітно-ракетних комплексів. Найбільший прогрес на даний момент досягнуто по модернізації переносних ЗРК "Стріла-2М" і "Голка-1". Розроблені в Україні модифікації ( "Стріла-2 мм" і "Голка-1М") цілком відповідають сучасним вимогам і ледь не тотожні до американського комплексу "Стінгер".

З огляду на досить мізерне фінансування ця програма відповідає вимогам військових по насиченню бойових порядків сухопутних військ ефективними засобами ППО. Дуже мало відомо про перспективні розробки ЗРК середньої дальності "Полтава", ПЗРК "Барс" і "Колібрі". Військові заявляють про прийняття на озброєнні ППО цих зразків до 2025 року.

Під час війни на Донбасі системи ППО не застосовувалися.
Контрбатарейна боротьба та аеророзвідка
У зоні АТО здебільшого війну веде піхота та артилерія. В умовах Мінських домовленостей терористи обстрілюють наші позиції з 82-мм і 120-мм мінометів, танків та 122-мм і 152-мм артилерії. Ворог активно використовує аеророзвідку. Над нашими позиціями регулярно зависають ворожі безпілотники, які відіграють важливу роль у коригуванні вогню. Збивати їх важко, інколи, майже неможливо, проте інколи вдається влучити і потім показати всьому світу фото. Не так давно в зоні АТО, наприклад, збили російський безпілотник "Орлан", який використовують бойовики.
ЗСУ також активно користуються безпілотниками для розвідки і часто для того, щоб завдати превентивного удару по ворогу, який розгортає вогневі позиції. Ось один із таких прикладів.
Якщо на початку війни безпілотники на фронт в основному везли волонтери, і ці зразки більше були комерційними, ніж військовими, то зараз у ЗСУ надходить допомога від західних партнерів, США, а також деякі вітчизняні зразки. Наприклад, ЗСУ отримують вітчизняні безпілотники "Фурія" НПП "Атлон Авіа". Минулого року від США надійшли RQ-11B Analog Raven Systems на загальну вартість $12 млн. Досить важливим у роботі БПЛА є убезпечити їх від перехоплення ворогом. Програмне забезпечення, ремонт і моделювання безпілотників роблять у Центрі аеророзвідки, його фінансує Міноборони.
Щодо контрбатарейної боротьби - в умовах АТО дуже важливу роль відіграють зокрема AN / TPQ-49 та AN / TPQ-36, які США надають Україні. Вони дозволяють оперативно визначити вогневу точку, звідки ворог обстрілює наші позиції і надати координати для вогню у відповідь. Вони активно використовуються в АТО.
Флот
На момент початку "кримської весни" 2014 року ВМС України мали застарілі човни, які навряд чи змогли б вести серйозні бойові дії на морі. У нас був один вкрай застарілий підводний човен "Запоріжжя", фрегат - флагман ВМС "Гетьман Сагайдачний", 2 малі протичовнові кораблі "Луцьк" та "Тернопіль", 1 сторожовий корабель "Вінниця", 1 малий протичовновий корабель "Хмельницький", 2 ракетні катери "Придніпров'я" і "Прилуки", 3 тральщики "Чернігів", "Черкаси", "Генічеськ", 2 десантні кораблі "Костянтин Ольшанський" і "Кіровоград"...

Морська авіація налічувала 5 протичовнових літаків-амфібій Бе-12 (ще 3 були на зберіганні), 7 транспортних літаків (1 Ан-2, 2 Ан-26, 4 Ан-72), 8 протичовнових вертольотів (5 Ка-27ПЛ, 3 Мі-14ПЛ), 3 багатоцільові вертольоти 3 Ка-29 (ще 1 був на зберіганні), 2 рятувальні вертольоти Ка-27ПС і Мі-14ПС).

Берегові війська складалися з 1-го батальйону морської піхоти, 36-тої механізованої бригади берегової оборони (39 танків Т-64БВ, 75 БМП-2, по 50 БТР-70 та 50 БТР-80, 12 САУ 2С1, по 18 гармат польової артилерії Д-30 і 2А36, 24 міномети 2С12, 18 РСЗО БМ-21) і 25-й дивізіон берегової оборони — 2 ПУ ПКРК "Рубіж".

У перші дні протистояння українські кораблі заблокували на базах у Криму. Також "зелені чоловічки" заблокували штаб ВМС.

Після офіційного приєднання Криму до Росії 18 березня напруження навколо українського флоту різко зросло.
До 21 березня практично всі українські кораблі були захоплені або здалися добровільно, в строю залишилося тільки шість кораблів: у Севастополі - корабель управління "Славутич" і п'ять на озері Донузлав. Тоді ж українські кораблі спробували вирватися з Донузлава, але безуспішно. 22 березня російські війська захопили "Вінницю" і "Славутич", а "Чернігів" і "Кіровоград" здалися самі.

Спершу всі кораблі були включені в склад російського флоту, однак пізніше почалися переговори, російська сторона погодилася повернути деякі. 11 квітня Україна отримала назад ракетний катер "Прилуки" і танкер "Фастів". До 3 червня були повернуті 35 кораблів, після чого Росія припинила цей процес. У Криму на сьогодні залишається ціла низка кораблів, зокрема "Костянтин Ольшанський", "Тернопіль", "Хмельницький", "Луцьк" і "Придніпров'я". Росіяни повертати їх не збираються, використовують з них деталі для власних кораблів.

Після анексії Криму наш флот по суті став розділений через перекриття Керченського перешийку. Частина кораблів стоїть в Азовському морі, частина, включно із "Гетьманом Сагайдачним", у Чорному.

Керченський загін морської охорони перебазувався в Бердянськ на Азовське море у складі двох прикордонних сторожових кораблів проекту "Тарантул" (артилерійське - АК-176, зенітно-ракетне - "Стріла-3", а також протикорабельне - ракети П-15 "Терміт" - озброєння) і 10-ти невеликих катерів проекту "Гриф" (має на озброєнні 14,5 кулеметну установку та "Утес") і "Калкан". Також у Бердянську нині дислокується 501-й окремий батальйон морської піхоти, що входить до складу 36-ї бригади і виконує бойове завдання в зоні АТО по обороні рубежів в районі селищ Широкине та Лебединське.

В серпні 2014-го загін перебазувався в порт Маріуполь. Катера Маріупольського загону морської охорони, в кількості понад 10 одиниць, виконували завдання з охорони узбережжя, моніторингу надводної обстановки та охорони рейдів портів Маріуполя, Бердянська та Генічеська. Командуванням загону у той час було заявлено про створення "семи українських корабельно-катерних тактичних груп для охорони морських рубежів України в Азовському морі, боротьбі з диверсантами і терористами". Зараз у Маріуполі базується 701-й батальйон морпіхів.

Наразі функціонують дві бази Західна військово-морська база в Одесі, в Очакові і створюється Азовська військово-морська база в Бердянську.
За словами Заступника начальника штабу командування ВМС ЗС України, капітана 1-го рангу Андрія Риженка, протягом 2014-2015 року було повністю перероблено Стратегію Національної Безпеки і Воєнну Доктрину України, які визначили важливість захисту інтересів України з морського напряму і поставили нові завдання ВМС ЗС України.

З 2014 року ВМС ЗС України значно наростили війська берегової оборони, що дозволило створити рубіж захисту узбережжя та виконувати завдання АТО щодо оборони Маріуполя. У 2016 році перші підрозділи берегової оборони були передислоковані в пункти постійної дислокації на узбережжі Азовського моря. Крім того, була піднята морська авіація, яка щоденно виконує бойові завдання. Також у ВМС З України було відновлено систему підготовки та військової освіти особового складу усіх категорій тактичної ланки.

Зрозуміло, що найбільшою проблемою залишаються бойові можливості надводних сил ВМС ЗС України. Тому актуальним є реформа і діалог щодо створення "москітного флоту". За приклад часто беруть Швецію.

За словами екс-командувача ВМС України, віце-адмірала Сергія Гайдука, до 2020 року за рахунок будівництва біля 30 нових кораблів, допоміжних суден та катерів має бути створене ядро національного флоту у складі вже 66 бойових та допоміжних одиниць, спроможних вирішувати бойові завдання із захисту інтересів держави на морі.

В інтерв'ю Defense Express Гайдук ще в лютому 2016-го розповідав, що основу ВМС України мають становити нові корвети проекту 58250, ракетні катери типу "Лань", малі броньовані артилерійські катери типу "Гюрза-М" ("Аккерман" і "Бердянськ" вже увійшли до складу ВМС), десантно-штурмові катери типу "Кентавр".

Мова про те, щоб профінансувати добудову корвета, вартістю в 1 млрд гривень, вже ведеться. Окрім цього, минулого року були спущені на воду та прийняті до складу флоту бронекатери "Гюрза-М" від "Ленінської кузні", випробування яких тривали 8 місяців. Втім, як планувалося, до дня ВМС, 3-го липня, на воду спустити не вдалося. Зробили це лише за чотири місяці.
"Гюрза-М" - призначений для захисту портів, баз, дельт річок та підтримку висадки та дій морської піхоти на березі. Озброєний 120-мм ПТРК "Фагот", 130-мм ПТРК "Бар'єр", 30-мм пушкою 2А42, кулеметом...

Триває опрацювання проекту ракетного катеру "Лань – М", який матиме ракетне ударне і протичовнове озброєння, артилерію 76 мм, зенітно-ракетний комплекс малої дальності. Орієнтовна вартість – до 50 млн. дол. США. Катер має практично озброєння корвета 58250, але коштує в 5 разів менше (правда за показниками автономність та дальності плавання поступається корвету) .

За словами командувача ВМС ЗС України віце-адмірала Ігоря Воронченка, будівництво ще двох малих броньованих артилерійських катерів завершиться напередодні Дня Військово-Морських Сил, а в серпні очікується, що наші моряки отримають іще два катери цього типу. До кінця року флот також підсилять два десантно-штурмові катери "Кентавр" і судно спеціального призначення.

Будівництво малотоннажних катерів для вітчизняних ВМС коштує в рази дешевше, і їх набагато швидше можна поставити в стрій, аніж реалізувати довготермінові проекти з побудови великих надводних кораблів. Приблизна кошторисна вартість будівництва одного такого катера становить майже 150 млн грн. Залежно від водотоннажності та оснащення ця сума може змінюватися. Натомість середня ціна будівництва корвета за європейськими мірками досягає 250–300 млн доларів США.

Зазначимо, що окрім будівництва нових кораблів, наші ВМС намагаються залишити в строю і старі.

Фрегат "Гетьман Сагайдачний" не так давно став на доковий ремонт, який проводила "Ленінська кузня", що належить президенту Петру Порошенку, в Чорноморську.

Востаннє "Гетьман Сагайдачний" проходив доковий ремонт у 2012 році. Тоді цим займався "Севастопольський морський завод", який також належав до окупації Петру Порошенку.

В 2014-му році він ставав на ремонт в Одеському порту, де йому ремонтували один з вузлів спеціалісти Одеської "Судоверфі".

Після ремонту від "кузні", у "Гетьмана Сагайдачного" зламався дизельний двигун. Військова прокуратура розпочала розслідування і звернулася до суду з вимогою стягнути з підрядника штраф на суму 668 тисяч гривень. Загалом ремонт обійшовся у 14,5 млн гривень. Загалом же в 2017-му році було передбачено 91 млн гривень на ремонт фрегата за програмою "Розвиток озброєння та військової техніки Збройних сил". Окрім цього, варто відзначити, що за рік добігає кінця термін експлуатації "Сагайдачного" - йому виповниться 26 років з того моменту, як його спустили на воду, і 25 років із введення в експлуатацію.

Також сталася не дуже приємна ситуація в Миколаєві, де у доці загорілося судно ВМС України "Нетішин" - його також ремонтували.

Звідси виникають побоювання, що реформи і програми - це добре. Виділені гроші - також. Але якість, з якою будуються кораблі вітчизняними підприємствами, та навіть ремонтуються-починає трошки лякати.

Втім, є й позитивні новини. Так, кораблі НАТО, а саме 30-метрові патрульних катери класу "Айленд" зі складу Берегової охорони США мають увійти до складу ВМС України в нинішньому році.
Бойові кораблі ВМС України
Наразі наші ВМС мають у своєму розпорядженні фрегат "Гетьман Сагайдачний", корвет 1124М "Вінниця" (обидва базуються в Одесі), середній десантний корабель Юрій Олефріенко (Очаків), ракетний катер "Прилуки" (Одеса), артилерійські катери "Скадовськ", "Рівне", АК-02, АК-03, артилерійські катери "Гюрза-М" "Бердянськ" та "Аккерман", десантний катер "Сватове", тральщик "Генічеськ".
Скільки грошей на флот
Наявний ресурс до 2020 року (біля 8 млрд грн) дозволяє поповнити бойовий склад ВМС ЗС України біля 30 одиницями "москітного флоту".

Зазначеної суми вистачить тільки для завершення будівництва одного корвету 58250.
Система управління
Пріоритетною стороною реформ є трансформація системи управління. на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях.

Мають бути створені дві вертикалі управління: підготовки сил і проведення операцій.

Важливим є спроможність командувачів видів, які відповідають за розвиток та бойову готовність військ, мати необхідний вплив у питаннях розвитку та контроль відповідних ресурсів, для чого він має знаходитись з відповідним апаратом у Києві, поряд з Міністерством Оборони (МО) та Генеральним Штабом (ГШ).

Важливим також є делегування повноважень прийняття рішень і використання ресурсів командирам тактичної і оперативної ланок з одночасною передачею відповідальності.

Планується скорочення чисельності органів управління ( в першу чергу штабу ВМС), зменшення штатних категорій військовослужбовців штабів, комплектування окремих (адміністративних) посад старшинським складом (за практикою НАТО – до 10% від загальної чисельності штабу). Це дозволить перерозподілити кошти в інтересах бойових підрозділів та підняти їх бойову здатність та престижність.
Рух до НАТО
Стосунки між Україною і НАТО за роки незалежності нашої держави пройшли багато різних етапів, але лише після Революції гідності перейшли нарешті з декларативного на конструктивний рівень – коли в грудні 2014-го Верховна рада України внесла зміни до двох законів, відмовившись від позаблокового статусу держави.

Крім цього у 2014-му році Україна активізувала діалог з НАТО про співпрацю в ОПК, а вже на початку 2015-го років Київ захотів приєднатися до чинної для країн-членів альянсу системи закупівель озброєнь.

Далі – більше. 6 червня 2016-го року президент України ввів у дію Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2016 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України", в якому прописані основні напрями реалізації воєнної політики України та розвитку сил оборони до кінця 2020-го року, зокрема чітко визначений напрямок руху до НАТО:

"Стратегічний бюлетень визначає шляхи досягнення цілей оборонної реформи, зокрема щодо збільшення спроможностей сил оборони до рівня, що дасть змогу забезпечити виконання завдань оборони держави і відновлення її територіальної цілісності, активну участь у реалізації Спільної безпекової і оборонної політики Європейського Союзу та активне співробітництво з НАТО з досягненням критеріїв, необхідних для набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору".

У червні цього року Верховна Рада законодавчо закріпила пріоритетність членства України в НАТО.

За ухвалення законопроекту № 6470 в цілому проголосували 276 депутатів (за мінімально необхідних 226). Автори законопроекту визначили, що основними засадами зовнішньої політики України є поглиблення співпраці з НАТО з метою набуття членства у НАТО.

Таким чином, Україна взяла на себе зобов'язання до 2020-го року забезпечити повну сумісність своїх збройних сил із силами країн-членів НАТО. І певний рух в цьому напрямку почався вже у поточному році.
Електронний реєстр військовозобов'язаних
Помалу, але впевнено Україна крокує в ногу з прогресом. Все більшого поширення набувають різноманітні сервіси електронного врядування, а електронні бази даних все частіше замінюють стоси паперів.

Не минула ця доля і загальнонаціональний реєстр військовозобов'язаних, якого, по суті, до недавнього часу не існувало взагалі. Власне, його й досі не існує, тому що такий реєстр ще доведеться створити. Однак, зараз це вже має всі ознаки факту в режимі очікування.

Ще в грудні 2015-го року Міністр оборони України Степан Полторак повідомив, що в рамках реформування обороноздатності країни завершується створення єдиного реєстру військовозобов'язаних. До речі, цю українську ініціативу підтримали і в НАТО.

Однак попри це, питання тривалий час ніяк не могло зрушитись з мертвої точки і затягнулося аж до 2017-го року. Виною всьому Верховна рада України, яка 2 лютого 2016-го року не підтримала відповідний законопроект. А ще раніше, 3 листопада 2015-го року парламент направив проект закону про "Єдиний державний реєстр військовозобов'язаних" до комітету для підготовки на повторне перше читання.

До честі Міністерства оборони, воно не здавалось і нарешті було винагороджене за свою принциповість і наполегливість у даному питанні. 18 жовтня 2016-го року, Верховна Рада України з другої спроби ухвалила-таки за основу законопроект про "Єдиний державний реєстр військовозобов'язаних", а 16 березня 2017 року прийняла його в цілому.

У підсумку 14 квітня 2017 року президент України Петро Порошенко підписав законопроект про створення "Єдиного державного реєстру військовозобов'язаних", поставивши крапку в багаторічному законодавчому процесі цього питання, і розпочавши нову главу в процесі іншому – його реалізації.

Згідно цього закону, єдиний державний реєстр військовозобов'язаних – це автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про військовозобов'язаних (призовників), створена для забезпечення військового обліку громадян України.

При цьому власником персональних даних військовозобов'язаних (призовників) у даному єдиному реєстрі є Міністерство оборони України, а розпорядником персональних даних – Генеральний штаб Збройних Сил України. Органами ж адміністрування даного реєстру є обласні військові комісаріати та оперативні командування (в межах повноважень за військово-адміністративним поділом території України).

До єдиного реєстру плануються заноситись і зберігатись в базі даних наступні відомості військовозобов'язаних громадян України віком від 17 до 60 років:

- персональні дані (зокрема, також й місце проживання та місце перебування; відомості про зайнятість (код підприємства, місце роботи, посада); відомості про притягнення до кримінальної відповідальності; відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України;

- службові дані (зокрема, дані щодо військового обов'язку (досягнення призовного віку та постановка на військовий облік, призов на військову службу, вид проходження військової служби, звільнення з військової служби, зарахування в запас або у відставку, виключення з військового обліку (поновлення), наявність відстрочки від призову)).

Формування бази даних єдиного реєстру на етапі його введення в експлуатацію здійснюється шляхом перенесення відомостей, наданих ЦВК, Держприкордонслужбою, МОН, ДМСУ, ДФС, а також перенесення даних військовозобов'язаних (призовників) із облікових карток та особових справ військкоматами.

Така база даних має допомогти веденню військового обліку; плануванню та виконанню заходів мобілізації, призову на строкову військову службу, прийняттю на військову службу за контрактом; інформаційному забезпеченню осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців.
Роль волонтерів у забезпеченні армії
Ні для кого не є таємницею, що на початок активної фази російсько-української війни на Донбасі українська армія була якщо не повністю розвалена, то дуже близька до цього. Багаторічне скорочення фінансування Збройних сил України зробило свою чорну справу: частина військовослужбовців не вміла і не хотіла воювати, а ті, хто хотіли – елементарно не мали чим.

Це було не так давно, тому всі ми пам'ятаємо, як перші хвилі добровольців і мобілізованих йшли на війну буквально голі, босі і голодні, а держава при всьому бажанні не могла їх забезпечити всім необхідним – злочинна влада Януковича втекла з країни, прихопивши з собою залишки державної казни. І хто знає, чим би все тоді завершилось, якби не раптово поставший потужний добровольчий і волонтерський рух.

Десятки тисяч людей своєю працею та пожертвуванням надали велику підтримку збройним силам, що зіграло ключову роль у збереженні країни.Участь волонтерів у розвитку та реформуванні Збройних сил також була і залишається визначальною, оскільки вони перші очолили процес перетворень.

Варто відзначити, що зачатки сучасноговолонтерства сформувались ще на Майдані (причому, ще на "помаранчевому"), коли небайдужі люди, переважно кияни, купували їжу і теплі речі і зносили їх на Майдан, а потім брали до себе на ночівлю абсолютно незнайомих людей. Саме сучасного, тому що згадки про допомогу простих людей армії сягають ще часів Директорії УНР.

Тож, коли почалася антитерористична операція на Сході України і з'ясувалося, що українські воїни потребують буквально всього: від продуктів, одягу і взуття, до медикаментів, бронежелетів, шоломів і тепловізорів – вмовляти нікого не довелося. В різних регіонах почали виникати різноманітні волонтерські ініціативи не менш різного профілю: хтось опікувався воїнами свого населеного пункту, хтось брав шефство над військовим підрозділом чи добровольчим батальйоном, а хтось просто відсилав платні СМС на потреби армії в цілому.

Згодом ситуація з українською економікою і, як наслідок, з армією почала налагоджуватись і роль волонтерів стала зменшуватись. Однак, найбільш успішні і активні з них знайшли собі застосування і у нових реаліях: хтось пішов у політику, хтось отримав державні посади, а хтось – шанс реформувати армію.

Ще в листопаді 2014 року близько 10 представників волонтерського середовища за підтримки президента України та міністра оборони були залучені до реформування Збройних сил та утворили так званий "Волонтерський десант". Їхнім завданням було підсилення й оптимізація роботи Міноборони, його структурних підрозділів та деяких служб.

За участі "Волонтерського десанту" в Міноборони стартували реформи у сфері логістики та забезпечення, було розпочато перехід на електронну систему закупівель, переглянутопідходи до харчування та медичної допомоги у військах ЗСУ, розроблено нову військову форму. Саме "Волонтерський десант" заклав основи інституційних змін вМіністерстві оборони України, і вже на початку 2015 року реформи та нововведення стали набувати системного характеру.

Волонтери настільки добре себе зарекомендували, що в серпні 2015 року на базі "Волонтерського десанту" було утвореноПроектний офіс реформ – дорадчий орган при міністрі оборони України, який бере активну участь у всіх напрямках реформування ЗСУ. В складі Офісу до волонтерів долучилися профільні експерти за окремими напрямками та міжнародні радники, об'єднані спільною метою: реалізація системних реформ Збройних сил України.

Однак, залишились і такі, хто продовжує волонтерську працю. Адже, якщо харчування, одяг і амуніцію станом на сьогодні повністю покриває держава, то такі речі, як покращені оптичні приціли, тепловізори, навігаційні планшети, безпілотники тощо – все ще змушені постачати волонтери.

"Харчування, одяг, екіпіровка і зв'язок – це, напевно, єдині напрямки, в яких Міністерство оборони на 100% почало забезпечувати військовослужбовців на передовій. Але залишається не вирішеною досить велика проблема з нічною оптикою (тепловізори, тепловізійні приціли, прилади нічного бачення) і з безпілотними апаратами. І судячи з тенденції, у найближчі роки держава не зможе повністю закрити цю проблему, тому забезпечення військовослужбовців високотехнологічним обладнанням, а також ремонт цього обладнання залишається на плечах волонтерів", – розповів волонтер міжнародного благодійного фонду "Повернись живим" Андрій Римарук.

Крім цього важко переоцінити роль волонтерів у цивільному контролі над Збройними силами Україні та впровадженні реформ.

Недаремно феномен українського волонтерства вже набув світової ваги та став атрибутом гордості українського громадянського суспільства.