Місто Святого Петра – такою була давня назва Брацлава. На першому гербі містечка, датованому 1792 роком, зображений Святий Петро з ключем в руках. Святий вважався покровителем Брацлава, хранителем ключа від міста.

Брацлав – це маленький та, на перший погляд, непримітний населений пункт, який свого часу був столицею Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Брацлавська фортеця, що височіла на узбережжі Південного Бугу, відіграла неабияку роль у визвольних змаганнях українського народу. Гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, полковник Данило Нечай, кошовий отаман Іван Сірко – важко навіть перерахувати всіх історичних діячів, які в той чи інший спосіб були причетні до історії брацлавської фортеці.

Перша твердиня тут з'явилася у 60-ті роки XIV століття завдяки руським князям Корятовичам. У 1432 році Брацлав увійшов до складу Польського королівства, але згодом був повернений Литві. У 1479 році замок спалили татари, проте пізніше фортецю відновили: тут повстали чотири вежі та 15 городень за князівський рахунок, і ще дві вежі і 11 городень – за міщанський. Протягом ще майже двох століть замок укріплювали і ремонтували. Проте у 1654 році на цих землях зійшлися козаки під проводом Зеленіцького, Богуна і Пушкаренка та військо київського каштеляна Стефана Чарнецького. Козаки висадили замок у повітря, зруйнували міст та спалили місто. Брацлавська твердиня припинила існування.

У ХІХ столітті Брацлав, який розташовувався на перетині стратегічних шляхів, зацікавив російського імператора Миколу І, який віддав розпорядження відбудувати фортецю. У 1832 році навіть був виконаний план майбутнього замку, проте, цьому проекту не судилося бути втіленим в життя. До наших днів від фортеці не залишилось навіть руїн. Деякі джерела запевняють, що вона була побудована у готичному стилі.

До 1569 року Брацлавщина була адміністративно-територіальною одиницею Великого князівства Литовського, а у 1566–1793 роках Брацлавське воєводство існувало у складі Речі Посполитої.

Функції воєводського центру Вінниця отримала лише після Брацлавського повстання, коли війська Северина Наливайка, яких підтримав місцевий війт Роман Тишкевич, напали на шляхетський табір і перебили польських "урядовців".

Брацлав був досить великим містом, однак його будівлі були виготовлені переважно з дерева. Через це тут постійно виникали пожежі: з 1810 до 1821 року Брацлав горів 20 разів. Наприкінці ХІХ століття тут жили близько 8 тисяч осіб (понад чверть з яких – євреї), в місті була свічкова фабрика, броварня, аптека, дві лікарі.

В центрі міста розташований костел Шкаплерівської Божої Матері. Перший дерев'яний храм на цьому місці був побудований ще у 1540 році силами братів Бучацьких, але вже за 12 років був знищений внаслідок набігу татар. В 60-ті роки ХVII століття було розпочало будівництво мурованого костелу, завершене у 1743 році. У 1865-84 роках костел ґрунтовно перебудували. Новий храм склали з цегли у стилі бароко. По обидві боки фасаду височіли дві готичні вежі, вкриті позолоченим залізом, на яких були встановлені два залізні позолочені хрести. Між вежами костьолу височіли три кам'яні статуї: Матері Божої зі Спасителем, Святого Йосипа і Святого Іоанна.

Мав костел і свій чудотворний образ – Божої Матері святого Скапулярія. Однак у 1930-х роках "совєцька" окупаційна влада закрила костел, високі розкішні вежі були знищені. Під час німецької окупації костел певний час діяв, проте після Другої світової війни радянська влада на 40 років перетворила храм на кінозал та будинок культури.

У 1990 році костел повернули католикам. Нині його капітально відремонтували, однак коштів на відновлення готичних веж досі немає.

В 300 метрах від костелу можна знайти Брацлавський психоневрологічний інтернат. Це – заклад закритого типу, обнесений з усих боків колючим дротом.

Будівля, в якій розташована брацлавська "психушка" – найстаріша будівля після костелу. Двісті років тому тут був тюремний замок, побудований за типовим планом архітектора Андреяна Захарова з характерними арочними в'їзними воротами, суміщеними з вартовим пристінним корпусом. За переказами, під фундаментом в'язниці, як і належить підібним спорудам, є вхід до підземних сходинок, що ведуть на інший берег Бугу.

Ще одна архітектурна цікавинка Брацлава – маєток Шойхета, заможного брацлавського єврея. Нині у цій будівлі, побудованій у стилі модерн, розташована музична школа.

В Брацлаві вдалось знайти кілька будинків, які колись вважались елітними. Сьогодні в їхніх стінах "живуть" переважно заклади соціальної та комунальної сфери – лікарня, селищна рада, лазня, комунгосп.

Неподалік костелу є місцева цікавинка – пам'ятник винахіднику польової кухні Антону Турчановичу. Якби не цей чоловік, то за військовими ще довго возили б мідні казани.

Приготування їжі в польових умовах було вкрай невигідним. Антон Турчанович, який був заступником командира з господарської частини, вигадав кухню на колесах. Він подав розробки на конкурс, оголошений військовим міністерством, і почав просувати свій винахід. Турчанович розсилав проспекти й описи польової кухні в різні гарнізони, роздавав креслення "потрібним" людям. Винахід помітили у військовому міністерстві. І 1904 року пересувну кухню Турчановича відправили до діючої армії на фронти російсько-японської війни. Там вигідність винаходу стала очевидною: маючи дуже просту конструкцію і малу вагу, кухня давала змогу приготувати борщ, кашу і чай на роту солдатів, тобто 250 осіб за штатним розписом.

У 1908 році патентне відомство Російської імперії видало Антону Турчановичу документ, яким "військово-похідну кухню-самовар", або "універсальну переносну піч" визнали "винаходом, який не має аналогів".

З часом похідну кухню Турчановича помітили англійські, французькі, німецькі, австрійські й інші військові агенти, прикомандировані до польової російської армії в Маньчжурії.

Знайти комплекс водяних млинів і пакгауз промислового магната Якова Солітермана у Брацлаві просто: треба дістатись до центру містечка, а звідти спуститись у долину Південного Бугу. Першим на шляху буде Брацлавська броварня, заснована понад сто років тому.

До наших часів вона дійшла з мінімальними зовнішніми змінами і внесена до переліку пам'яток архітектури. Та кілька років тому єврейська громада заявила про бажання викупити пивзавод і облаштувати тут готель.

Є версія, що будівля, яка стоїть перед основним приміщенням пивзаводу, – це колишня синагога, побудована самим раббі Нахманом. Проте документальних підтверджень цьому поки не знайдено.

Пагорб за заводом – це саме те місце, де свого часу розташовувалося стародавнє городище, а потім брацлавська фортеця. І хоча від фортеці тут не лишилося навіть руїн, понад сотню років тому в цих місцях знаходили чимало цінних скарбів. Наприклад, у 1887 році на слободі Недільського знайшли скарб із 742 польськими і шведськими монетами XVII століття.

Роком пізніше біля підніжжя старого замку було знайдено гробницю зі кістяками людини і коня, уламки шаблі та мідну чашу. А ще за десять років на місці фортеці відшукали гранітну молот-сокиру.

За броварнею розташовано комплекс млинів та пакгауз Солітермана – промислові будівлі, які радше нагадують середньовічні замки, ніж сушарню, склади та млин. Власне, сьогодні млин також працює, але вже у колишній сушарні. Лише частина комплексу стоїть розвалена і поки що не використовується. Також тут досі працює ГЕС, яку побудували у 1950-ті.

Млин Солітермана знаходиться біля підніжжя високого пагорба, на вершину якого піднімаються ошатні сходи. Вони ведуть до старовинного єврейського кладовища-кіркуту, де похований цадик Натан Штернгарц, учень знаменитого рабе Нахмана – засновника брацлавського хасидизму.

Саме Натан Штернгарц розшифрував, записав, упорядкував і надрукував всі праці Нахмана, зробив величезний внесок в популяризацію хасидизму та ініціював традиційне паломництво хасидів до Умані напередодні Рош Гашана.