До першої зупинки Depo.Мандрівник на Вінничині, селища Вороновиця, дістатися досить просто: воно розташоване практично на трасі на Немирів, відстань від Вінниці близько 20 кілометрів. Через Вороновицю пролягає і залізнична колія, тож сюди можна дістатись і потягом на Христинівку. Щоправда від залізничної станції, назва якої чомусь відрізняється від назви селища на одну літеру (замість Вороновиця - Вороновиці), треба буде пройти кілька кілометрів.

В мандрівці до Вороновиці "основною стравою" виступає розкішний палац Грохольських-Можайських, однак в якості аперитиву радимо прогулятися центром селища. Тут височить старовинний костел Михаїла Архангела, збудований в стилі пізнього бароко. На березі однієї з приток річки Воронки, що на високому пагорбі на околиці села, є ще один вартий уваги храм – дерев'яна трибанна Михайлівська церква. І костел, і православний храм датуються XVII століттям.

У центральній частині селища також можна знайти діючу православну Різдво-Богородичну церкву, яку польські пани у 1777 році зводили як костел. Наприкінці ХІХ сторіччя, після того як в католицьку культову споруду влучила блискавка, її відремонтували і "перекваліфікували" у православний храм. За радянських часів із церкви роблять кінотеатр, про що й дотепер свідчить нахил парадного фасаду, до якого, свого часу, кріпилися афіші кіносеансів. Нині будівлю повернуто релігійній громаді, яка поступово добудовує костел-кінотеатр "сучасними атрибутами православних церков", як то баня-цибулинка, що архітектурно дисонує з рештою споруди.

Слід зазначити, що Вороновиця – досить давнє поселення. Перша згадка про нього відноситься ще до 1391 року, причому на той час в поселенні вже було 110 осель. За 350 років, у 1748-му, Вороновиця отримує Магдебургські привілеї і, по суті, визнається містом.

Щодо походження назви версії дещо різняться. За однією з них, селище найменували згідно прізвища польських магнатів – Вороновицьких. За іншої, Вороновиця належала руській шляхетній родині Вороновичів, які начебто вели рід від лицаря Ворони.

Так чи інакше, але син останньої представниці фамілії, Хелени Вороновицької, Михайло Ласко успадкував селище, а згодом передав його у спадок молодшому зі своїх трьох синів – також Михайлу. Той був вінницьким міським суддею, а пізніше – скарбником. За кілька поколінь Вороновицю успадкувала його правнучка – Анна Радзімінська, яка була дружиною військового брацлавського судді та полковника Королівської армії Михайла Грохольського. У другій половині XVIII століття селище переходить до його молодшого сина Франтишека-Ксаверія Грохольського, який у 1770-1777 роках будує тут вишуканий палац в класичному стилі, який і став головною "родзинкою" Вороновиці.

Авторство проекту палацу одні джерела приписують архітектору Лоренсу, який в той час був "штатним" працівником у Грохольських, інші – королівському архітектору Домініку Мерліні.

У палаці налічувалось 45 кімнат загальною площею 2,5 тис. квадратних метрів. Інтер'єр декількох з них зберігся до сьогодні, зокрема скульптурний декор стелі в залах південного крила другого поверху, які були оформлені найбільш вишукано та ошатно. Все крило віддане під Овальну залу, де проходили пишні прийоми гостей. Він мав хори, розташовані над входом в павільйон. Приміщення було перекрите дзеркальним зведенням з великим овальним плафоном. У центрі куполу звисали великі кришталеві люстри. По краях куполу розташовані рельєфи, зображена крилата богиня Ніка і алегорична композиція з виноградної лози, композиції лева і левиці – символи сили і могутності. Над дверима розміщені напівоголені фігури Флори – богині весни і Геби – символу юності.

У кімнатах був паркет з дерева різних сортів, мармуровi каміни, в деяких — шовкові шпалери. У палаці була значна колекція творів мистецтв, зібрана Грохольськими: один з них, будучи в 1797 році в Римі і Ливорно, придбав 519 картин французької, італійської, голландської і фломандської роботи, можливо і оригінали Тіциана. Частина цих картин зберігалася у Вороновиці.

Територія довкола палацу засаджена парком кінця XVIII століття за принципом класичних французьких парків, де чітко позначалося, де і яке має рости дерево або кущ, як вони мають бути підстрижені. На півночі парку розташовувався фруктовий сад, який оновлювався з покоління до покоління. Ним йшла центральна алея, яку перетинали менші доріжки. Із західного боку парк межував із землями селян, зі сходу і півдня садибу оточувала кам'яна огорожа.

Нащадки Франтишека Ксаверія, учасники польського повстання 1831 року, дивом уникнули конфіскації маєтку. Однак за так званим "законом 10 грудня 1865 року" маєток мав бути проданий, при чому покупцем міг бути тільки підданий Російської імперії. Тож у 1869 році у останнього польського власника, Людгарта Грохольського, палац купив (за однією з версій – виграв у карти) російський капітан ІІ рангу Микола Можайський, одружений на дочці адмірала Миколи Чихачова, власника маєтку в Мурованих Курилівцях.

Новий власник панського палацу так і не встиг тут пожити – після його трагічної смерті маєток стає власністю його брата, також морського офіцера Олександра Можайського. Саме тут, у Вороновиці, він збудував та запатентував перший у світі "повітролітальний снаряд".

Спорудження першого у світі літака виявилося справою далеко не дешевою, тож Можайський почав активний пошук фінансування для свого футуристичного проекту. Згодом за підтримки Дмитра Менделєєва Можайський отримав кошти, за які побудував модель аероплана, нині відомого як "літак Можайського". За свідченнями сучасників, винахід Можайського "літав абсолютно вільно і спускався дуже плавно".

Для того, щоб перейти до спорудження літака у натуральну величину потрібні були 18 895 рублів. Звернення в усі можливі інстанції не принесли бажаного результату і лише завдяки допомозі військового міністра Лесовського Можайський отримав 2500 рублів, на які замовив в Англії два парові двигуни в 20 і 10 кінських сил. Таким чином у 1881 року Можайський запатентував перший у світі "повітролітальний снаряд".

Щоб зібрати аероплан і випробувати його в повітрі, винахідник у відчаї заклав усе своє майно, навіть наручний годинник, обручки, столові ложки і формений сюртук. І у 1882 році "Жар-птиця" Можайського пройшла перші випробування.

Апарат вагою близько 930 кг летів із швидкістю 11 метрів на секунду на двох нерухомих крилах, закріплених щоглами. В якості двигунів були встановлені дві парові машини загальною потужністю 30 кінських сил. Напрям польоту задавався обертанням хвоста, а розгін забезпечувався прикріпленим до човна візком. За задумом винахідника, літак міг здійснювати посадку і на воду, для чого фюзеляжу була надана форма човна. На заході фюзеляжний тип літака буде винайдений тільки через 30 років по тому. Можайський передбачив і установку аеронавігаційного устаткування: компаса, вимірника швидкості, барометра-висотоміра, двох термометрів і прицілу для спричинення бомбометання. Та, на жаль, при посадці було пошкоджено крило літака, а механік отримав травму.

У 1971 році у Вороновицькій середній школі №1 ім. О.Ф. Можайського, що на той час функціонувала в колишньому палаці, на громадських засадах був відкритий музей авіації, який в різний час носив назви від Можайського до Гагаріна. Тут збереглися деякі особисті речі Можайського: портсигар і його авторська картина.

З плином часу панський маєток у Вороновиці, як і десятки інших палаців на Вінниччині, без належного догляду почав руйнуватись. І можливо навіть до сьогодні він і не встояв б, якби не грант Євросоюзу, який виграла громада селища.

Влітку 2016 року палац нарешті дочекався реставрації: Європейська комісія надала 287 тисяч євро, щоб привести до ладу добряче обшарпаний фасад. Унікальну історичну ліпнину, щоправда, підрядник вирішив демонтувати як непридатну, замінивши копіями. До кінця року будівельники реалізували більшу частину із запланованого, утім, пофарбувати палац не встигли – за це візьмуться уже з наступного року, паралельно впорядковуючи навколишній парк, де алеї викладуть тротуарною плиткою і оновлять озеленення.

Був у Вороновиці і ще один цікавий об'єкт – старий цукровий завод, побудований ще в середині ХІХ століття. Втім, нині від нього лишилися руїни, та й ті, схоже, доживають свої останні часи.