ФАЛІОН, «БАТАЛЬЙОН», МІЛЬЙОН
Проект «ВеСело», епізод перший.

Об'єктом першого епізоду проекту, присвяченого українським селам, що відмовляються вимирати, стало село П'ятничани Хмельницької області. Це була перша поїздка проекту, яка виявилась напрочуд емоційною і навіть дещо повчальною
Напевно, це десь на генетичному рівні. Ти вважаєш себе абсолютно, беззастережно міським мешканцем і вже не пам'ятаєш, що таке обрій, але зненацька геть випадково вдихаєш запах щойно скошеної трави на газоні, і - хвиля, вибух, видіння: якесь сто разів забуте дитинство, пилюка на сандалях, жайвір у небі і десь зовсім поруч єдина у світі людина без лукавства - бабуся. І село - таке щасливе і безтурботне, не те що зараз - вимираюче і депресивне. А хто вам таке сказав? Засоби масової інформації? Ми теж ЗМІ, і ми маємо намір довести інше - в проекті «ВеСело», проекті про села, де і сьогодні оптимізм мешканців дозволяє жити весело і демонструвати всій країні, що село не вмирає, що все дуже навіть непогано і аж ніяк не депресивно. Ну, так, звичайно, не скрізь, і справа не в селах, а в людях, завдяки яким такі села виживають - ось саме цих людей ми і знайдемо й вирушимо до них у гості.
Незмінний екіпаж проекту «ВеСело» - Віталій Новак, Микола Отруба і Марія Гончарова. До кінця сезону їх будуть впізнавати навіть в найдальших селах.
Наш перший пункт призначення - село П'ятничани Хмельницької області (не плутати з однойменним населеним пунктом Львівської області). Село невелике, за останнім переписом населення - 469 осіб, втім для багатьох українських сіл сьогодні це справжній мегаполіс, але гаразд, за нашими мірками - малесеньке. Але відоме, і все завдяки одній людині - Наталі Фаліон. Це її заслуга, що назва села знайшла відносну популярність і музичний підтекст. У 2013 році його навіть показували по телевізору, і всіх вразив феномен - як тут з'явилося настільки унікальне явище, музичний колектив «Лісапетний батальйон», переможець шоу «Україна має талант» (п'ятий сезон).
Село П'ятничани відоме завдяки одній людині - Наталі Фаліон, її заслуга що тут з'явилося настільки унікальне явище - музичний колектив «Лісапетний батальйон», переможець шоу «Україна має талант» (п'ятий сезон)
Як виник і що з ним зараз - ось про це ми і хочемо дізнатися в першому епізоді проекту «ВеСело».

Від Києва до П'ятничан - 433 км найкоротшим маршрутом. Але це той самий випадок, коли найкоротший - не найшвидший, та й узагалі - швидкого маршруту тут просто немає, на жаль. На дорогу у вас все одно піде не менше семи годин. Варіант один - через Житомир, Чуднів, Хмельницький, а далі через села Ярмолинці, Городок, Чемерівці. До Чуднова все буде дуже непогано, а ось далі ... Чим далі - тим гірше.
До Хмельницького малокомфортно, а від Хмельницького до Гукова - справжнє пекло автомобіліста. Добре, що в цій поїздці у нас був реально надійний партнер - Suzuki SX4, машина, по-перше, з кліренсом 180 см, по-друге - з короткою базою, по-третє - із жорсткою, але не до дискомфорту, підвіскою, а саме такою, що дає можливість рухатися не зі швидкістю черепахи і водночас впевнено, ну і нарешті, - з повним приводом. Останній нам, певна річ, не став в пригоді, щоб братися форсувати бездоріжжя, але в певних ситуаціях, скажімо так, був не зайвим. І так, це був автомобіль із новим 1,4-літровим бензиновим турбованим двигуном, так що і витратною наша мандрівка теж не стала - Suzuki SX4 дуже лояльний стосовно апетиту. Загалом вельми комфортна машина, до якої звикаєш миттєво. На другу годину подорожі ви вже друзі - не розлий бензин.
Так сьогодні виглядає траса Н03. Пробки іноді розтягуються на кілометри
Другий варіант - майже те саме, але після Хмельницького треба не заглиблюватися в нетрі, а їхати по Н-03 на Кам'янець-Подільський, а потім вже в П'ятничани. Варіант. Буде. Коли тут завершиться «Велике будівництво», а зараз на цій трасі ремонт і рух йде реверсом по одній смузі - загалом годину-півтори стоятимете точно. І нарешті, третій варіант - через Дунаївці і Нову Ушицю на Вінницю, ну а там вже все зрозуміло. Це вже 467 км, хоча все ті самі сім годин.
Туди ми поїхали через села, і це було зовсім не весело. Але якось добралися - дещо розбиті і втомлені вкотилися в П'ятничани і прямим курсом - до Наталі у двір. І тут якраз трапився той поворотний момент, про який ми говорили на самому початку: з'явився той самий невідомий інгредієнт, без якого не було б ані проекту, ані села. Щоправда, тут він матеріалізувався не "в Лауру, оспівану великим Петраркою». О ні! Що там та Лаура! Наталя Петрівна - жінка примітна, ставна, про таких кажуть: «енергія так і пре». І весела - щойно ми познайомилися, як уже заходилися сміхом від її жартів.

Пані Наталя - місцева, вона залюбки демонструє, як змінилася рідна оселя вже під її керівництвом, тут же паралельно віддає розпорядження про барана на вечір і по телефону організовує збори всього колективу. Але перед тим як влаштувати імпровізований концерт, ми вирушаємо на берег Збруча - подивитися згори на місце, з якого почалася історія села.
Наталя Іванівна чудово справляється з роллю гіда, і видно, що це приємна роль, - про П'ятничани вона говорить з любов'ю, знає історію села і гордо демонструє книжку «Історія села П'ятничани», яку написав її однокласник Володимир Літкевич.
Ось і ще один секретний інгредієнт - ці люди щиро закохані в своє село, в свою Хмельниччину, в цю річку, пагорби, дерева. І це зрозуміло - ми в захваті від навколишніх панорам, від затишного села на високому березі річки, від вигляду на маленьку, але горду П'ятничанську ГЕС (чомусь Тернопільської області) і залюбки слухаємо про той час, коли там, внизу, посто на березі, з'явилися перші будинки, як село розросталося вгору, про галицького каштеляна Станіслава Лянцкоронського, який отримав П'ятничани у володіння в 1570 році, про прикордонну заставу, що з'явилася в 1860 році і проіснувала до 1939 року, тому що там, на іншому березі Збруча, вже була Польща, а отже П'ятничани були прикордонним селом.
Була тоді у селі і церква, але за радянських часів її перетворили на клуб. І залишилися люди в селі без церкви. І тільки завдяки «Лісапетному батальйону» в селі знову з'явився храм – маленький, гарний, на який і пішов той самий мільйон, та ще й довелося чимало додати вже з інших виступів колективу і зі спонсорської допомоги: будівництво нині річ дорога. Так що доля мільйона була з'ясувана відразу: ось вона, нова п'ятничанська церква. Ні концертних костюмів, ні мікрофонів, ні баянів, ні навіть нових велосипедів - все тут, без залишку.
Доля мільйона була з'ясoвана відразу: ось вона, нова п'ятничанська церква. Ні концертних костюмів, ні мікрофонів, ні баянів, ні навіть нових велосипедів - все тут, без залишку.
Втім, були і костюми, і баяни. Але з інших джерел. Після того, як мережу розірвала пісня «Лісапет, мій лісапет», п'ятничанський колектив став мегапопулярним. Хоча ось те вірусне відео свого часу - це зовсім не «Батальйон» і навіть не «Бабине літо», як колись називалася п'ятничанська частина колективу. В мережі розлетілася версія у виконанні якихось чернігівських бабусь, але саму пісню написав син Наталі, і виконувало її на своїх виступах «Бабине літо». Але тут вже Наталю Іванівна зло взяло - як це, пісня своя, а он як все сталося. Колектив активізувався, з'явився новий репертуар, а тут і запрошення на шоу «Україна має талант» нагодилося. Ось тільки на той час у пані Наталії було вже два колективи - один тут, у П'ятничанах, а другий поруч, у Скалі-Подільській, де Наталя працювала директором музичної школи. З ким їхати? І як оголошувати? Ось тоді і вирішили об'єднати дві групи, «Бабине літо» та «Забаву», в одну і їхати підкоряти столицю, а разом із нею і цілу Україну. І що тут казати - вдалося.
Ну а після – понеслося: гастролі, концерти, виступи в «Україні» з аншлагом і у Верховній Раді України, причіпні вагони з фанатами, «Караоке на майдані» в П'ятничанах, «Лісапет-фест» і навіть зйомки в рекламі.
Про цей епізод в колективі згадують охоче. По-перше, за об'єкт реклами не соромно, припало до душі, ну а по-друге - поки зняли всі дублі, від душі наїлися. І нашим привітам від ікри «Спецпосол» зраділи - тут же на галявині влаштували імпровізований пікнік.
Взагалі учасниць колективу ми для зйомки збирали де могли - когось відірвали від городу, когось - від прилавка магазину, когось - від інших турбот по господарству.
Взагалі учасниць колективу ми для зйомки збирали де могли - когось відірвали від городу, когось - від прилавка магазину, когось - від інших турбот по господарству. Але вони були щиро раді поспілкуватися, хоч ми і збили звичайний темп сільського життя, - дуже товариські, веселі, запальні. Звичайно, без таких людей у Наталі нічого б не вийшло, бо «Лісапетний батальйон» - це душа П'ятничан.

Хоча було б несправедливо не розповісти про другу частину групи, тому на другий день нашої подорожі ми запланували візит в Скалу-Подільську, тим паче що до неї лише три кілометри, хоча це вже і Тернопільська область. Зізнаємося чесно - досі уся наша бригада проєкту має сумнів, що вчинила правильно, виїхавши відразу на ночівлю до Кам'янця-Подільського. Довелося відмовитися і від барана, і від вечірніх посиденьок. Але день був насичений і важкий, тому ми ухвалили стратегічне рішення - відпочити в цивілізації, тим паче що до Кам'янця від П'ятничан буквально пів години дороги.
Кам'янець-Подільський сьогодні - туристична столиця регіону, тут достатньо і готелів, і ресторанів, щоб добре провести вечір, але ми віддали перевагу старому знайомому - готелю «7 днів», завжди зупиняємося саме тут.

Чисто, тихо, затишно, свій ресторан, а для тих, хто не так втомився, - караоке та інші вечірні розваги. Хоча нас цього разу більше цікавив поживний сніданок.
Ми відпочили і набралися снаги, а наступного ранку вирушили до Скали-Подільської. Увага всім, хто їде відпочивати до Кам'янця: Скала - обов'язковий об'єкт для відвідування.

Це селище зовсім не схоже на Кам'янець з його туристичної орієнтацією, це тихе провінційне місто, але з дуже цікавим старим єврейським центром, джерелом, біля якого, щира правда, зустрічалися Данило Галицький з ханом Батиєм, старий цвинтар, а найголовніше - замок.
Він зовсім не такий, як замки, наприклад, у тому ж Кам'янці-Подільському чи Ужгороді з усіма цими листівками і сувенірами, тут віє справжньою незайманою старовиною. Якщо вам здасться, що видима частина замку - недостатній привід для візиту в Скалу, не сумнівайтеся - найцікавіша його частина сьогодні перебуває під землею. І тут ти увіч відчуваєш близькість сивої давнини, і складно якось навіть повірити, що ці камені так старанно укладали один біля одного в 1360 році.
Suzuki SX4 - оптимальний варіант для подорожей по Україні. Комфортний, місткий, надійний - і в той же час економічний і інтуїтивно зрозумілий, а навіть годин за кермом в ньому - не проблема
Увага всім, хто їде відпочивати до Кам'янця: Скала - обов'язковий об'єкт для відвідування. Це місто з дуже цікавим старим єврейським центром, джерелом, біля якого, щира правда, зустрічалися Данило Галицький з ханом Батиєм, старий цвинтар, а найголовніше - замок.
У Скалі-Подільській ми зустрілися із другою частиною «Лісапетного батальйону», щоправда менш чисельною, та їх завжди було менше. Але якість і кількість - різні речі. «Бабине літо» існувало в П'ятничанах і до повернення в село Наталі Фаліон (її чоловік був військовим, тому певний час родина жила в Прибалтиці). Його Наталя лише взяла, так би мовити, під своє крило. А ось у Скалі музичного колективу не було, і «Забава» - це вже дітище нашої невтомної героїні. Але оскільки створювався колектив на базі музичної школи, тут уже були професіонали - з поставленими голосами і своїм баяністом, отже, якби не Скала - не звучав би «Лісапетний батальйон» так шикарно.
Останній запис на шляху додому. Віталій, схоже, перейнявся духом Батальйону.
Нас, із незмінною любов'ю до System Of A Down і Muse, складно запідозрити в любові до музики, яку дарує Україні «Лісапетний батальйон». Але чесне слово, після цього знайомства ставитися до творчості «Батальйону» поблажливо або з іронією не випадає. Так, учасники колективу самі ставляться з іронією до всього на світі, вони дуже щирі, добрі і відчайдушні оптимісти. І сьогодні в них такий заряд енергії, що нема жодного сумніву - минуть недобрі часи з адаптивним карантином, і дівчата з «Батальйону» відразу знову вирушать в мандрівку країною, запишуть десятки нових пісень, а до того ж організують якийсь бізнес-шмізнес у тих самих П'ятничанах, про що ми з ними так довго говорили. І буде далі жити і процвітати це дивовижне село, що йому від душі і бажаємо.
P.S. А щоб краще збагнути цих людей і перейнятися духом дивовижного села, обов'язково подивіться наш відеозвіт про поїздку. Такі самі репортажі ми будемо робити і про подальші тури. Наш наступний об'єкт - село Обертин в Івано-Франківській області. Приєднуйтесь до проекту, пишіть нам про свої села, ми обов'язково до вас приїдемо, а ваше село за підсумками сезону може отримати титул «Найяскравіше село - 2020»
Зазвичай ми теж харчуємося в дорозі хот-догами, але якщо вже такий випадок ... Тільки пам'ятайте: такі перекуси можна возити тільки в автохолодильнику, тим більше в таку спеку. Але зате зручно: відкрили баночку, і три людини півдня ситі. І корисно знову ж.