Партнер проекту
Карпатська гірська система — частина Альпійського складчастого поясу протяжністю близько 1,5 тис. км, яка проходить через вісім країн. Українські Карпати — це північно-західна частина Східних Карпат, їх довжина близько 280 км. Не найбільші, не найвищі... Але якщо ви стверджуватимете, що і не найкрасивіші, то ви точно не були на Свидовецькому хребті. Як, найімовірніше, і на Чорногорі, Бескидах або Горганах. Але ми все-таки візьмемося стверджувати, що Свидовець саме те місце, де можна раз і назавжди закохатися в Українські Карпати і повертатися сюди знову і знову. Місця чудові... як мінімум зараз. Якою буде подальша доля Свидовецького масиву — велике питання. Варіантів розвитку подій три.
Усе залишиться як є, природа тут змінюватиметься повільно, але неухильно, насамперед під нашим впливом.
1
2
3
На Свидовецькому хребті з'являться найбільший у Європі гірськолижний курорт і рекреаційний центр, а такі плани є, і навколо них уже кілька років йде справжня війна.
Цей гірський масив стане самостійним заповідником або національним природним парком, обмеженим для відвідування, але максимально захищеним від впливу людини.
Який варіант кращий?
Щоб визначитися остаточно і безповоротно, ми вирішили почати з витоків, а точніше, з вершин. Відправитися в експедицію на Свидовець, самим ще раз побачити всю його велич, поговорити з місцевими екологами, з жителями навколишніх сіл, оцінити нинішній вплив людини на природу Карпат і потім зробити свої висновки. Частина Свидовецького хребта вже сьогодні знаходиться під егідою Карпатського біосферного заповідника, і тут ситуація більш-менш зрозуміла. Тому наш маршрут ми проклали по тих вершинах, які сьогодні знаходяться за межами заповідника,— Стіг, Крачунеска, Великий Котел, Догяска, Трояска.
Проект «5 вершин» підтримала Закарпатська обласна держадміністрація, генеральним партнером виступила компанія «Метінвест», велику допомогу в організації експедиції надало керівництво Карпатського біосферного заповідника.
Для того щоб потрапити на Свидовець, спочатку треба піднятися на Драгобрат, і коли ми для заради цікавості порахували сумарно висоту всіх вершин, намічених для підйому, у нас вийшло саме 10 тис. м — ну, плюс-мінус. Але вище за Еверест! А оскільки ми планували весь маршрут пройти за один день, нам здалося це цікавим викликом — тому перед стартом ми подали заявку на реєстрацію рекорду до Реєстру рекордів України. Виявилося, такого раніше ніхто не робив. Вирішено — йдемо на рекорд!
У принципі Свидовецький хребет можна за добу пройти пішки, якщо мати міцні ноги і здорове серце. Але пішки і на автомобілі — це різні речі. На ту ж Говерлу можна пішки піднятися години за три, а єдиний підйом на автомобілі в 2007 році зайняв майже три тижні, і теж зафіксовано як рекорд України.

Тому для рекордного заїзду нам теж потрібен був добротний міцний позашляховик. Причому ми спочатку обмежили вибір тільки серійними моделями великої місткості: наш екіпаж складався з п'яти осіб, а ганяти по горах караваном — це не наш вибір, та й не хотілося провокувати ситуацію з лебідками, відкопуванням і заїздом туди, куди їхати не варто. Тому вибір у результаті був не такий великий. Але дуже вчасно в Україні з'явився абсолютно новий Toyota Land Cruiser 300 — ідеальний автомобіль для божевільних проєктів і не тільки.
Єдине, що у нас був автомобіль у виконанні Premium з вражаючим білим салоном, а для таких випробувань більше підходить GR Sport з кращою геометрією (кути в'їзду-виїзду) і додатковими блокуваннями переднього і заднього диференціалів. У іншому ж наш Premium не поступається спортивній версії: двигун той самий, система повного приводу і коробка передач — теж. Ну а операторам перед виїздом була поставлена задача навчитися літати і не тягнути в салон глину з черевиків.
Тому в результаті вся підготовка автомобіля звелася до пошуку підходящого «взуття». Із заводу Toyota Land Cruiser іде з шинами Dunlop — відмінна гума, але абсолютно міська. На 20-ті диски не так просто знайти щось по-справжньому позашляхове, і знову ж таки не хотілося «перезуватися» в горах, тому ми зупинили свій вибір на шинах Nokian Rotiiva AT. Ця гума і на трасі дозволяє їхати, не озираючись на швидкість, і в горах повинна по ідеї не підкачати, що нам і належало з'ясувати.
Ідеальний автомобіль для божевільних проєктів і не тільки
Сподіваємося, бензин від SOCAR припав нашому автомобілю до смаку. Утім, забігаючи наперед, скажемо: це саме так, підтверджено витратою і максимальною віддачею. Нам же до смаку Buta Café — безпрограшний варіант харчування в дорозі
Двигуни Land Cruiser завжди славилися толерантністю до якості палива. Але тут зовсім новий мотор, та ще й бітурбо. Навіщо ризикувати? Тому заливаємо повний бак на SOCAR — тут реалізується паливо тільки з литовського заводу Orlen, а це ще один рівень надійності і якості: всю продукцію поставляють із заводу прямо на АЗК. До речі, про екологічність — фірмове паливо SOCAR NANO c присадкою BASF, крім іншого, забезпечує і економію палива, а значить, менше забруднюватимемо повітря в Карпатах.
Стартувати з Києва і прямо відправлятися в гори — це вже заявка на окремий рекорд, а нам і одного вистачає. Тому як базу ми вибрали Поляницю, точніше, готель «Гора», і не помилилися — сам готель хороший, але зіграла інша ставка: на висоті було шалено холодно і сиро, тому ввечері після заїзду СПА-зона з сауною і хамамом стала просто порятунком. Але це було пізніше, а вранці ми зустрілися з нашою групою супроводу. Прокласти правильний маршрут і забезпечити безпеку екіпажу і автомобіля взявся Дмитро Ковальов, майстер оффроуда і глава Клубу позашляхових пригод.
Перший підйом не такий складний, але затяжний — підйом на Драгобрат, до верхнього підйомника. Перша зафіксована висота — 1560 м, і тут же — остання зустріч з цивілізацією. Тому що саме тут у нас була призначена зустріч із заступником директора і головним природознавцем Карпатського біосферного заповідника Романом Кузьмінським, представниками національної поліції, які обслуговують територію Свидовця, місцевими екологами. Звірили маршрут, обговорили правила поведінки в горах, налаштували рації на загальну хвилю — так, про всяк випадок.
Тому було прийняте рішення пропустити Стіг і одразу відправитися на Крачунеску, яку ми і зафіксували як другу висоту — 1686 м. Долина під горою, яка теж називається Крачунеска, колись одна з найбільш «заселених», сьогодні безлюдна — тишу порушують тільки туристи і драгобратівські «газони». Але ж колись місцеві воювали за долину — кому тут пасти овець, а повітря було наповнене дзвоном дзвіночків. Ні-ні, ми теж за прогрес і розвиток і взагалі за м'ясо рослинного походження, але трохи шкода. До речі, Крачунеска насправді двоголова. Перша вершина називається Під Горою, вона трохи нижча, а друга — уже сама Крачунеска. Але ми за справедливість, тому для реєстру зафіксували тільки одну.
Третя вершина виявилася найвищою і найскладнішою — Великий Котел, 1771 м над рівнем моря. Тим, хто хоче отримати незабутні враження, рекомендуємо саме його. Уже в сідловині між Котлом і Ворожескою відкривається чудовий вид на озеро Ворожеска і прекрасну долину, ну а з самого Котла види на всі боки просто шикарні. Правда, підніматися на гору доведеться, найімовірніше, пішки — наш Land Cruiser з усіма включеними електронними помічниками і заблокованим центральним діфом і то трішечки не дістався до самої верхівки, а це показник. Можливо, влітку це набагато легше, але зараз нам було реально страшно — зліва на підйомі урвище, тому будь-який занос загрожує сумними наслідками. Загалом, ідіть пішки! А ми фіксуємо третю висоту.
1
Першою точкою у рекордному заїзді значився Стіг — гора висотою 1704 м. Хоча тут, на місці, частіше можна почути вимову Стуг. На вершину гори веде прямий затяжний підйом, а ось на вершині на майданчику можуть розміститися не більш ніж дві машини — ну як мінімум, якщо не з'їжджати з дороги на цілину. Причому цей майданчик можна не те щоб зопалу проскочити, але «зайти» наверх можна тільки ходом, а туман зранку стояв такий, що можна було проскочити не тільки майданчик, але й саму гору і опинитися відразу на перемичці з Близницею. Але вже в нетранспортабельному стані. Та ми, взагалі-то, на Близницю не збиралися, ця гора вже на території КБЗ.
2
3
Тим більше там, у Реєстрі рекордів України, хлопці серйозні, всі докази перевіряють детально, тому нам довелося навіть шукати справжній GPS-навігатор з можливістю запису і імпорту треків — добре що хлопці з gpsmobile.com.ua легко вирішили наше питання.
Довгоочікуване нове покоління легендарного позашляховика. У проєкті був задіяний автомобіль з 3,5-літровим V6 потужністю 415 к. с. і крутним моментом 650 Нм при 2000–3600 об./хв. Коробка передач — автоматична 10-ступінчаста.
АВТОМОБІЛЬ ПРОЄКТУ
Один з небагатьох, що залишилися в серії, рамних позашляховиків тепер і на трасі поводиться більш переконливо і чітко, а на бездоріжжі, як і раніше, один із кращих у світі, що і довів у горах. Дуже сподобалися система MTM, що дозволяє буквально бачити те, що відбувається під передніми колесами автомобіля, велика кількість режимів руху, нове оформлення салону і розташування всіх перемикачів і регуляторів, адаптивний круїз-контроль і автоматичне дальнє світло, шикарне звучання від JBL і середня витрата палива за весь проєкт на рівні 14 л на сотню.
Toyota Land Cruiser 300
А ось з четвертою вершиною виявилося все простіше: підйом тут теж складний, і спочатку ми навіть хотіли відправити Догяска в компанію до Ворожески — на останню ми вирішили не підніматися, занадто небезпечно. Але Догяска нам дозволила насолодитися видом — пустила наверх. Теж слизько і в'язко, теж колія і можливість знесення, але в кінцевому підсумку піднялися. 1771 м. Іноді виникає плутанина, тому що місцеві часто називають Догяску Герешаскою, а, навпаки, озеро під горою — Догяскою.
4
Для рекордних підйомів та всілякого гірського екстриму існують відповідні «зубасті» шини. Але якщо вас чекає заїзд на далеку відстань, з різними типами покриття і взагалі ви плануєте ці шини більше використовувати, ніж зберігати, Nokian Rotiiva AT — відмінний варіант. Нас вразили її здатність чіплятися за грунт при зовні не найагресивнішому протекторі та швидкість самоочищення. Але особливо варто відзначити її здатність протистояти гострому камінню — посилена арамідом боковина позбавила нас від серйозних проблем.
Загалом, і озеро, і вершину називають то так, то так, але як не назви — гора прекрасна, а озеро Догяска — найвисокогірніше на Свидовці, 1557 м над рівнем моря. До речі, усі озера на цьому гірському масиві — а їх тут як мінімум чотири — унікальні, льодовикові і теж часто потрапляють в епіцентр обговорень. До того ж до озера Догяска веде ґрунтова дорога, тому влітку тут можна побачити величезну кількість машин і наметів. До туристів — ніяких питань, зараз проїзд відкритий для всіх, це не заповідник і навіть не парк, заборонити їм проїзд не може ніхто. А ось повинно воно так бути чи ні — це вже питання.
З Догяски — на Трояску! 1707 м. Це, можна сказати, сама середина Свидовецького масиву, його центральна частина. Далі можна проїхати до Унгаряски (1707 м) і на самий захід до Темпи (1634 м). Але дуже віддалятися від нескореного Стогу ми не хотіли, тому вирішили повернутися — добре хоч виглянуло сонечко, і наш план здавався ідеальним. Але де там — це Карпати, і погода тут часом змінюється просто миттєво. Поки ми дісталися до Стогу, стало тільки гірше — щільний туман плюс знову пішов дощ. Але що робити, взялися — треба виконувати. Ось тут знову знадобилися всі 650 Нм крутного моменту нового 3,5-літрового мотора Toyota Land Cruiser 300 — впорався, причому не те щоб граючись, але без особливого напруження.
5
Тому в підсумку і Стіг потрапив у загальний котел з Котлом і іншими вершинами, а ми загалом за день піднялися на 10 195 м.
6
Однозначної відповіді на поставлене у проєкті питання у нас поки що немає. Ми присвятимо цьому окремий матеріал після зведення всіх отриманих даних і думок. Але точно залишати ситуацію так, як є, — не вихід. Свидовецький хребет нас вчергове вразив своєю красою, і дуже хочеться, щоб його пейзажами змогли милуватися покоління українців. З іншого боку, розвиток цивілізованого туризму на сьогодні, схоже, єдиний шлях прогресу регіону, шлях до його процвітання, це нові робочі місця і розвиток інфраструктури. Однозначно ми не хотіли б бачити на Свидовецькому гірському масиві грандіозного будівництва, хоча дикий туризм, який є зараз, теж не варіант
Можливо, ідеальним рішенням було б створення національного природного парку «Свидовець» з організованим туризмом, суворо затвердженими маршрутами та жорстким контролем за поведінкою туристів і пересуванням транспорту, але водночас з декількома готелями, зонами відпочинку і цивілізованою системою контролю. Пам'ятаєте, минулої зими, у січні, на Свидовці заблукали одночасно кілька груп туристів? Добре, що їх змогли знайти і врятувати, але такі випадки теж треба виключити. На сьогодні ж головний висновок за підсумками нашої експедиції дуже простий: ми живемо в чудовій країні, з унікальними природними умовами, де є моря, степи, гори, долини, ліси. Не можна жити тут і не любити Україну. Тому давайте подорожувати, підкорювати нові вершини, ставити рекорди, але при цьому дуже дбайливо ставитися до того, що у нас є.