"Часто буває так, що заможні родини розуміють, що втрачають своїх дітей і приводять їх до нас", - продовжує Коваль.
"А вам не здається, що це якась батьківська неспроможність: запустили дитину, розбалували, зіпсували їй психіку, а коли вона стала некерованою, запроторили в інтернат на перевиховання?", - питаємо. На допомогу своєму "замполіту" приходить пані директор і м'яко пояснює, що батьки бувають надто заклопотані роботою, треба їх не засуджувати, а зрозуміти і допомогти. Виховувати дитину разом, бо "якщо в родині є порядок, то і дитина в порядку".
Але зізнається, що батьки іноді заважають вихованню. Згадує, як батько назвав при дитині вчителів дурнями і кадета було вже дуже важко переконати, що тато помиляється.
"Буває, що дитина з дуже бідної родини, але і старанна, і слухняна – золота! А буває, воно прийшло розпальцоване і тобі розказує. І батько такий самий, - трохи з образою говорить пані Наталя. - З батьками проблем більше, ніж з дітьми. Дитину перевиховати можна, вона як пластилін. Вона добра сама по собі. А батьки… Приходить і стоїть з цигаркою… Я не проти. Я сама грішна. Але давай трошки скромніше, дорогий. Це школа. Це храм. Зніми шапку і тоді зайди до нас! Нема, нема зараз авторитету вчителя. Раніше такого не було…".
"А ви здатні перевиховати дитину?", - питаємо.
"А для чого ми тут сидимо? Сказала дитина погане слово, треба її зупинити, сказати що так не можна казати. Передати вчителю, щоб він також сказав. І постійно "тюкати по тім'ячку" поки не засвоїться. Всі, увесь колектив включно із нічним вихователем, - розповідає директорка. - Дитина вдома прийшла зі школи, поїла, сіла під комп'ютер і грається. А в нас дитина після занять і гуртків ще п'ять кругів зробить тут з піснею (це ж треба щоб спати лягти кудись енергію виплеснути), комірець собі підшиє, послухає інформацію від офіцера вихователя, ляже спати а вранці він буде в наряді. Різні умови. Але ніхто не примушує, ми обрали свій шлях і до нас ідуть ті, кому подобається так жити".