Криворівня - село, розташоване в глибині Карпат по сусідству із Верховиною. Перша письмова згадка про Криворівню датується 1719 роком, хоча датою створення села називають 1654 рік. Назва села походить від звивистих берегів гірської річки Чорний Черемош, яка протікає через Криворівню.

 

 

 

 

Криворівню інколи називають гуцульською столицею. Тут жили і відпочивали Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник та інші українські письменники. У цьому селі кінорежисер Сергій Параджанов знімав свій знаменитий фільм “Тіні забутих предків” за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Загалом у Криворівні зараз живе майже півтори тисячі людей.

 

 

 

 

Першими, ще на Святвечір, колядувати починають діти. Групами по дві-три дитини вони ходять по хатах родичів і знайомих, співаючи давніх пісень.

 

 

Зокрема приходять і до місцевого священика, отця Івана Рибарука. Він починав своє свідоме життя як науковець, планував займатися селекцією тварин, однак у 26 років вирішив стати священиком. З 1995 року він є настоятелем Церкви Різдва Пресвятої Богородиці і має великий авторитет серед односельців.

 

 

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні була побудована 1719 року.

По сусідству із церквою розташований цвинтар, дехто з колядників встигає зайти туди перед службою поправити могили родичів.

 

 

 

 

Головне різдвяне свято починається саме звідси. 7 січня після урочистої служби біля церкви збираються всі колядницькі ватаги, аби проспівати спільну коляду і отримати благословіння від священика.

 

 

Дзвонар б'є у дзвони, повідомляючи про завершення урочистої служби.

Подивитися "коляду з плєсом" біля Церкви Пресвятої Богородиці у Криворівні щороку з'їжджається все більше туристів.

 

 

 

 

У самій церковній службі колядники зазвичай не беруть участі, приходячи вже ближче до кінця богослужіння і прямо там налаштовуючи інструменти. Чоловіків можна зрозуміти - на дворі сильний мороз, а їм ще до глибокої ночі ходити по хатах по всьому селу.

 

 

Один із найважливіших елементів одягу колядника - топірці, які тут називаються бартками. Гуцули тримають їх на витягнутих руках, обертаючи у руках у такт із колядкою і притупцьовуючи. Ці рухи з бартками тут називаються "коляда з плєсом"

 

 

Будь-який виступ колядників у Криворівні починається зі звуків трембіт і рогів, які тричі провіщають настання Коляди.

Усі колядники, а цього року їх було понад 100, збираються навколо хреста під церквою, в центрі кола збираються скрипалі. Всі починають співати одну із головних колядок, притупцьовуючи із топірцями-бартками.

 

 

 

 

Після загальної пісні отець Іван Рибарук благословляє всіх колядників. Після благословення колядники набувають ролі апостолів, які мають донести у кожну оселю приємну звістку про народження Христа.

Після цього колядники збираються своїми ватагами і обходять церкву по колу, співаючи колядок.

 

 

У кожній колядницькій ватазі обов'язково є "береза" - заспівувач і керівник гурту, "вибірця" - людина, яка підбирає співаків у ватагу, носить скриньку із наколядованими грошима і хрест, який цілують усі, кого вітають із Різдвом. Інші неодмінні учасники ватаги - скрипаль і трембітар. Якщо у ватазі нема трембіти, тоді її заміняють рогом.

 

 

 

 

Загалом колядницька ватага складається із 10 - 15 учасників. Вони готуються до Різдва, дотримуючись, зокрема, суворого посту.

 

 

Колективна молитва перед початком колядування у селі.

 

 

Після служби в церкві ватаги розходяться по всій Криворівні, намагаючись не оминути жодної хати.

 

 

Зазвичай колядники виконують для господарів 4 - 5 пісень, проте у декого з селян можуть зупинитися на довший час. Це вважається великою честю для господарів. Співати колядок та інших пісень вони продовжують навіть сидячи за святковим столом. Але застілля тут завжди починається з молитви.

 

 

Порядок виконання колядок такий: спершу співають так звану “підстінну коляду”, потім стають колом співають уже згадану “коляду з плєсом”, далі, якщо ватага не планує спинятися в хаті, співають вихідну колядку. У разі, ж якщо чоловіки затримаються у господарів на довше, наступну коляду вона співають уже в сінях хати, за нею йде “застільна коляда”, а потім віншівки для кожного члена сім’ї.

На Різвдо колядники ходять по селу до пізньої ночі. Однак на цьому їхня місія не завершується.

 

 

 

 

Зранку 8 січня кілька колядницьких ватаг збираються в центрі села, аби провести своїх односельців-колядників на схід України. Вони будуть співати гуцульських колядок по військових частинах, госпіталях і школах аж до Водохреща.

Неоднінним атрибутом святкового привітання у Криворівні є цілування хреста.

 

 

Іван Зеленчук (у центрі) найстаріший береза у Криворівні. Його ватага ходить у присілку Грашпарів у Криворівні.

 

 

 

 

Березі ватаги, яка їде на схід України, окрім благословіння дарують ікону Пресвятої Богородиці.

Спільне фото на пам'ять

 

 

 

 

Після молитви і прощання із колядниками, які вирушили на схід України, ватаги знову розходяться по всьому селу.

 

 

Колядники несуть благу вість, тому двері їм відчиняють практично в усіх хатах.

Незалежно від віку господарів.

 

 

 

 

У давнину гуцули вважали, що на Різдво праведне Сонце набирає сили. Саме від Різдва з кожним днем воно починає все більше обігрівати нашу матір – Землю. На Різдво була перемога світла над темрявою.

Колядницькі ватаги будуть ходити по всій Криворівні аж до свята Водохреща, яке відзначається 19 січня.

 

 

 

 

На Водохреща усі колядницькі партії знову зберуться у церкві. Після Літургії стануть навколо хреста, будуть танцювати і трубити у трембіти. Це означає, що коляда завершилася.