Після звільнення з полону з'ясувалося, що третина знайомих Санича їздили на Майдан. Їздили викладачі на канікулах, їздили школярі, назбиравши кишенькових грошей і сказавши мамам, що будуть у друзів. Для внутрішнього стану людини було важливо зробити цей крок, показавши, що Луганщина – це теж Україна.
Свій проукраїнський вибір Кононов пояснює дещо несподівано, звертаючись до юридичної тематики. "Російська законодавча система нічим не краща за українську. Та й статті 109, 110 і 111 Кримінального кодексу України (про насильницьку зміну влади, посягання на територіальну цілісність та державну зраду, – Ред.) я читав і не хотів їх "вішати" на себе. Крім того, прокинулися, певно, українські корені, хоча я в своєму роду українців не спостерігаю. Просто відчув, що є українцем, і моя держава – це Україна", – каже він.
Про національну самоідентифікацію у Санича насправді можна і не питати. Вона у нього на лобі написана. Точніше на голові – у вигляді оселедця, який він дбайливо вирощує уже кілька років.