Меджибіж. Що поєднує батька хасидизму і єврейського
Ходжу Насреддина

Колись Меджибіж – місто між "богами", Бужком і Бугом, що славилося фортецею на ім'я Білий лебідь – було міщанським містечком з потужною єврейською громадою. На межі XVIII-XIX століть іудеї складали близько 60% від всього населення. Проте їх спіткала та ж сама доля, що і їхніх братів по всій Україні, ба більше – Європі: громада була дощенту винищена в роки Другої світової війни. Хіба що пару десятків родин врятували українці з навколишніх сіл.

Юдеї в Меджибожі з'явилися на межі XV-XVI ст. Давні акти навіть донесли імена деяких першопоселенців – наприклад, 1509 року польський король Сигизмунд I Старий призначив такого собі Лібермана з Меджибожа головним податківцем у цій місцевості. Згідно з королівською грамотою, Ліберман мав чималі привілеї, був особою недоторканою, мов нинішні депутати, і не підлягав жодному суду, окрім королівського.

На початок XVII ст. єврейська громада Меджибожа була однією з найбільших і найповажніших на Поділлі. За сто років в ньому з'явиться іудей, завдяки якому Меджибіж стане батьківщиною "вчення благочестивих" – хасидизму і, відповідно, місцем паломництва для євреїв світу, другим в Україні після відомої Умані.

Майбутній батько хасидизму народився не так вже й далеко – в Борщеві на Тернопільщині, а приблукав до Меджибожа, за деякими даними, з Карпат у 1740 році. На той час він був мандрівним філософом і цілителем, вів усамітнений образ життя, тож слідом за ним прийшли і численні легенди й перекази про його чудотворні діяння, мудрість та любов до ближнього.

В Меджибожі рятівник Довбуша оселився і прожив останні 20 років життя. В окрузі його шанували: він допомогав і євреям, і полякам, і українцям – і бідним, і заможним. Начебто навіть особливий охоронний папір від російського царя мав, що захищав його від можливих гонінь. Разом із порадами, амулетами та ліками не забував він і навчати людей своїй вірі та молитві. Причому сам нічого не писав і іншим цього робити не дозволяв.

Помер Бешт 22 травня 1760 року (за єврейським календарем – 5520-го), в день свята Шавуот – свята дарування Тори єврейському народу на горі Синай. В ці дні і з'їзджаються на могилу в Меджибожі юдеї.

Залишив по собі Бешт і нащадків. У нього були син Цві та донька Одл, сини якої – Моше Хаїм Ефраїм і Барух бен Йехіель – теж стали відомими хасидських цадиками. Але найбільше прославився правнук Баал Шем Това – цадик Нахман з Брацлава: саме на його могилу в Умані приїжджають хасиди святкувати єврейський Новий рік.

Зі смертю Бешта пов'язана ще одна легенда, яка, втім, має документальні свідчення. Начебто він попросив своїх учнів-цадиків вибрати одну з найбільших бід. Ті вибрали пожежу, і в день похорону праведника загорілася чи не вся вулиця. А як тіло поховали, вогонь згас сам.

З тих пір його могила – місце паломництва хасидів з усього світу. Як, загалом, і сам Меджибіж останнім часом. Більшість будинків на вуличці, що веде до могили Бешта, вже викуплені хасидами за "грубі" гроші. На спорудах навіть таблички з назвами вулиць – єврейською. Неподалік мавзолею Бешта збудовано лазні, готель, функціонує сувенірний ринок, де ходить усіляка валюта. Традиційно олюднюється тут все в дні паломництв.

Аби дістатися до старого іудейського цвинтаря – куркута – з могилою засновника хасидизму та його учнів, треба дійти на край містечка. Від фортеці це зовсім поруч – близько кілометра. Причому до самих історичних і релігійних пам'яток веде вулиця, що віднедавна носить ім'я того ж Бешта.

Розташований кіркут в північній частині Меджибожа. Дотепер тут нараховується близько 200 поховань. І відвідати його варто не тільки юдеям. Проте мандрівникам треба знати, що в суботу туристам сюди зась: в шабат відвідувати кіркут заборонено.

Кіркути – одні з найцікавіших і, на жаль, маловідомих пам'яток історії України. Тут серед некошених трав та польових квітів видніються саркофаги та мацеви – надмогильні пам'ятники, вкриті витонченим різьбленням. Давні різблярі найчастіше працювали у стилі бароко, при чому в Меджибожі простежуються як елементи загальноєвропейського стилю, так і місцевого козацького бароко. Навіть нефахівцю впадають в очі елементи та орнаменти, характерні для українського декоративно-прикладного мистецтва: на них легко помітити вплив і навіть пряме повторення традиційних українських орнаментів. Це і не дивно: єврейська культура розвивалася поруч з українською, тож увібрала у себе чимало її елементів.

Чи не найпопулярніше зображення – лев. В юдейській традиції саме ця тварина уособлює єврейський народ. Леви зустрічаються як самі собою (поодинці та парами), так і у поєдинку з єдинорогом. Цей сюжет дуже поширений в єврейському мистецтві і символізує очікування приходу Мошиаха – Месії.

Чимало є і пам'ятників з ведмедями та виноградом, зайцями, лисицями та білочками, що гризуть горішки обабіч символічного Дерева Життя. З птахів найчастіше зустрічається орел – символ Бога. Як одноголовий так і двоголовий. Останній немає нічого спільного ні з російським, ні з австрійським, ні з албанським: у іудеїв це уособлення дуалістичної суті господа – Суд та Милосердя, Суворість та Любов.

На багатьох могилах можна побачити також зображення колон як пам'ять про зруйнований Храм в Єрусалимі. А от могендовид – шестикутна зірка Давида, яка сьогодні стала чи не найвідомішим єврейським символом, – в оздоблені старовиних надгробків майже не зустрічається: на той час символом єврейства була менора.

На окремих плитах є особливі давні знаки – коени, а саме дві долоні, на яких пальці зімкнено попарно: мізицень – з безіменним, середній – з вказівним, а великий відставлено вбік. Люди, що мали такий знак, належали до вищої касти священослужителів.

На меджибізькому кіркуті не лише моляться. В надгробках, що часто нагадують саркофаги, можна побачити досить великі щілини, заповненні маленькими записочками. В них євреї залишають свої прохання до свого учителя, аби він за них вимолив у бога. Кілька раз на рік равин спалює ці записки – вважається, що в цей момент мрії дописувачів збуваються.

Свого часу Бешт, помираючи, просив не ставити на його могилі пам'ятника, і учні виконали його заповіт. Але опади швидко зруйнували надмогильний горбик. Розповідають, що знайшовся один праведник, який вигадав, як зберегти могилу, не порушуючи заповіту вчителя: разом з помічниками він побудував шатро на стовпчиках. Подейкують, що той чоловік, щойно повернувся додому, одразу помер – напевне, вчитель мав до нього якусь розмову. Втім, зараз на місці спочинку Бешта таки встановлена надмогильна плита, а нещодавно було спроруджено і просторий склеп-мавзолей білого кольору – від старого шатра не лишилося і сліду. Чому послідовники рабе порушили його пряму заборону – лишається загадкою.

Відносно поруч збудували і нову синагогу. Загалом на початку ХХ століття в Меджибожі діяли 12 синагог та єврейських молитовних будинків – згадаємо пару з них. Найстарішою була мурована оборонна або фортечна Велика Синагога, зведена ще у XVI ст. Називалася вона "Синагогою Баха" на честь видатного рабина Йоеля Сіркеса (1561-1640 р.р.), відомого як Бах, і була знищена у 1950-х роках.

Ця споруда, швидше за все, була такого ж типу, що й оборонні синагоги того ж періоду в подільських Гусятині та Сатанові. Про це свідчить єдина з її світлин, зроблена десь у 1930-х роках. Щоправда, на ній повністю відсутній бойовий ярус – його, швидше за все, демонтували у ХІХ ст., коли робили бляшаний дах.

Синагога ж, у якій служив Бешт, простояла до Другої світової війни – її знищили нацисти. Нині на її місці стоїть копія, відтворена в 2000-2004 роках за старими світлинами. Поряд можна побачити розкопаний фундамент.

Досить часто на вузьких вуличках з давньою містечковою забудовою можна зустріти вбраних в традиційні строї (мода кінця XVIII – початку ХІХ століть) хасидів. Вигляд вони тут мають напрочуд гармонійний: складається враження, що якась машина часу перенесла в минуле років на сто.

Старші хасиди з довгими пещеними бородами та сивими пейсами дуже статечні й поважні. Вони неквапом походжають у своїх штраймлах (хутряних шапках). А от молодь – така сама, як будь-які школярі на екскурсії, такі ж галасливі. Переважно це діти мегаполісів, і для них поїздка в подільську глибинку – неабияка пригода, а сільська пастораль – ще й екзотика.

Слід згадати і про цілюще джерело Баал Шем Това. Знайти його можна за два кілометри від Меджибожа – поблизу села Требухівці. За легендами, тут Бешт часто усамітнювався і молився, після чого омивав цією водою ноги. В наші часи джерело також віднесли до місць паломництва і влаштували тут мікву – купальню. Паломники і туристи із задоволенням знаходять тут перепочинок.

І наостанок: в Меджбожі знайшов вічний спочинок і такий собі Гершеле Острополер – Герш з Острополя, улюблений герой класичних єврейських анекдотів і своєрідний єврейський "Ходжа Насреддін". Ось один з таких анекдотів:

Приходить якось Гершеле до свого друга та суперника Хайкеля, а той миє голову горілкою.
– Ти з глузду з'їхав? – здивувався Гершеле. – Хто ж миє голову горілкою?
– Це мій винахід, - відповідає Хайкель. – В результаті довгих експериментів я з'ясував, що горілка – найкращий засіб для росту волосся.
– Дурниці! – вигукнув Гершеле. – Якби це було так, у мене в горлянці давно би виросла борода!