Кривава таємниця старого цвинтаря
Текст, фото: Дмитро Полюхович
В Хмельницькій області є невеличке містечко, яке може похвалитися залишками двох стародавніх фортець. Але, як виявилося, була і третя – найдавніша…
Райцентр Городок, що на Хмельниччині, колись славився своїми фортифікаційними спорудами. Укріплювалося поселення не від хорошого життя: містечко стояло майже в самому серці сумно відомого "Кучманського шляху", яким кримці із завидною регулярністю приходили по здобич на Поділля і Галичину. Нині від тих споруд майже нічого не залишилося – "оборонки", за непотрібністю, "помножили на нуль" ще в XIX столітті. Про колишнє нагадує тільки срібна кріпосна стіна, що прикрашає міський герб, ледь помітна лінія валів над Смотричем і топонім "Замкова гора".
Городок на мапі Гійома де Боплана. Міські укріплення та замок. Мапу видали в 1650 році, але в її основі були дані, зібрані в 1630-х – 1640-х роках
Фрагмент основи вежі замку
Фортифікації Городка складалися з, власне, міських стін і прилеглого до них замку. Це добре видно на мапі Боплана XVII століття. Замок, зауважимо, був досить потужний – в 1672 році військо гетьмана Дорошенка, наприклад, зуміло взяти Городок, але фортецю – не взяло.

На північно-західній околиці Городка є ще одне "замчисько". У XVIII столітті тут поставили свій замок магнати Замойські, які раніше володіли містечком. Цю прямокутну споруду з напівбастіонами на кутах добре видно на старих картах. Сьогодні від неї нічого, окрім фрагмента валу (можливо – ескарпу), не зберіглося.
Замок Замойських (частково розібраний) на мапі 1858 року
Здавалося б, дві фортеці для одного не надто "центрового" містечка – вже багато. Але, як виявилося, в Городку була ще й третя твердиня, про існування якої історики не підозрювали.

Все почалося з того, що місцева бабуся, з посиланням на свого діда, розповіла автору старовинний переказ. Мовляв, колись давно на місці старовинного – XVIII-XIX століть – єврейського кладовища-кіркуту стояла велика фортеця. Замок цей був великим, а стіни його – міцними. Татарські загони зазвичай йшли від нього, впіймавши облизня. Але одного разу прийшло дуже багато ординців, і фортеця пала. Жінок і дітей татари традиційно викрали в рабство, а решту посікли. Згідно переказів, сто років на тому кривавому місці ніхто не селився, не сіяв хліб і не вів іншої господарської діяльності, поки євреї не викупили цю землю під цвинтар.
Гора з єврейським кладовищем. Світлина зроблена з мосту через Смотрич. На збільшеному фрагменті – ділянка з валом
Автор і раніше розглядав територію цього некрополя як можливе місце локації городоцького замку. З позицій середньовічної фортифікації це найідеальніше місце для зведення фортеці. З півдня – дуже глибокий яр, з півночі – неприємна для штурмувальників балка, зі сходу – високий і крутий схил долини Смотрича. Річка, зауважимо – теж непогана природна перешкода. Рови і вали на території кладовища автор теж бачив, але помилково відносив їх до структури самого кіркуту. В першу чергу, бентежило, що на картах XVII-XVIII століть замок зображений трішки західніше, що підтверджувалося як розташованими там валами, так і топонімом "Замкова гора". Тож кладовище було викреслене з потенційного "кріпосного" списку: все ж таки, третій замок на не найзначніше на Поділлі містечко – явний перебір.
Яр, що йде вздовж кладовища-укріплення. Праворуч – вал
Після нової "вводної" територія єврейського цвинтаря була досліджена повторно і вже виключно з міркувань пошуку слідів фортифікаційних споруд. Крім того, автор навів додаткові довідки. Розповідь бабусі в підсумку повністю підтвердилася.

Під час огляду території некрополя, в першу чергу, впадає в очі прямокутний насип з ровом, приблизно 35х25 метрів. Навіть якщо припустити, що це огорожа первинного ядра кладовища, одразу видно помилковість даної версії. Розміри вала і рову для огорожі занадто великі, а сам огороджений периметр, навпаки, занадто малий.
Вал прямокутного периметру
Що це не "первинна" цвинтарна територія, підтверджується і структурою поховань – найдавніші могили цього некрополя (перша половина XVIII століття) розташовані поза обвалованим периметром. Частина їх взагалі зроблені прямо в рові і навіть на гребені валу, що яскраво свідчить: поховання проводилися, коли цей насип вже був. Більше того, могили в рові прямо вказують, що на той час він був вже досить старим і встиг опливти. Проте не виключено, що під час закладки кладовища вали були частково зриті, а рови – повністю засипані. А те, що видно зараз, – результат пізнішого просідання свіжонасипаного в рови ґрунту.
Ров периметру і поховання першої половини XVIII століття у ньому
Поховання другої половини того ж XVIII століття теж ніяк не прив'язані до згаданого периметру. Можна припустити, що цей прямокутний периметр, швидше за все, – залишки основи внутрішньої цитаделі – донжона.

На певному віддаленні від північно-західного боку огородженої валом та ровом території добре проглядається ще один рів. Знову ж, поховання кінця XVIII століття можна знайти як по обидва його боки, так і на дні. По периметру кладовища також проглядаються досить потужні вали, вписані в структуру гори.

Спостереження автора повністю підтверджуються планом кладовища, складеним експедицією The Center for Jewish Art 2000 року. Остання більше цікавилася могилами, і рови з валами її не зацікавили.
План некрополя, на якому вказані вали і рови
Вельми цікаве утворення можна побачити на південному заході від кладовища, де яр, що йде уздовж цвинтаря, утворює своєрідний мис-півострів. Впадає в очі, що поверхня останнього явно вирівняна. У цій частині Поділля і на рівнинах складно знайти ділянку землі, суворо паралельну лінії горизонту, а вже на горі, та ще й на краю яру рівний природний майданчик – річ абсолютно неймовірна. Швидше за все, раніше тут стояло укріплення, здатне вести фланкуючий вогонь уздовж основної лінії фортифікацій.
Рукотворний майданчик
Те, що раніше тут було укріплення, підтверджує і давно закинута дорога, яка колись вела з долини на вершину гори. Щоб її прокласти, довелося виконати великий обсяг земляних робіт. Ось тільки для цвинтарної дороги вона занадто широка, особливо зважаючи на те, що в єврейській традиції небіжчиків несуть на руках. А ось для кріпосної – якраз.

Крім того, біля основи "цвинтаро-замкової" гори виявлені залишки ще одного валу, щоправда, велика його частина знищена сучасною забудовою.
Фрагмент валу біля основи гори
Опитування місцевих "детектористів" остаточно підтвердило версію, що в "докладовищний" час на горі були укріплення. Серед традиційних монет копачі тут знаходили численні наконечники стріл – луки активно використовувалися навіть у XVIII столітті – і круглі свинцеві кулі. Кілька років тому сліди цих пошуків автор бачив на власні очі: вал навколо кладовища був буквально усіяний невеликими, сантиметрів 20 завглибшки, специфічними "копанками". З огляду на концентрацію ямок на квадратний метр, дуже сумнівно, що неуважні євреї "насіяли" тут стільки монет. А ось на результат обстрілу з луків вельми схоже. Тим більше, що подібну концентрацію ямок автор уже бачив на валах одного знищеного під час "постбатиївських" міжусобиць городища.
1. Внутрішній прямокутний периметр
2. Лінія валів
3. Ще одна лінія валів
4. Дорога на гору
5. Виступ-мис зі штучно вирівняною поверхнею над яром

Виходячи з викладеного, можна сміливо говорити, що колись на місці старого єврейського кладовища в Городку дійсно стояло досить солідне укріплення. З великою ймовірністю можна припустити, що його знищили під час масштабного набігу татар в 1550 році, коли ординці спалили Городок і його замок, а більшість жителів – вирізали.

З хронік відомо, що майже одразу після трагедії Городоцький замок відбудували. Швидше за все, йдеться про будівництво абсолютно нового укріплення на новому ж місці. Знищена фортеця була не кам'яною, а дерев'яно-земляною. Відповідно, на місці спалених стін залишилися стирчати вкопані в землю залишки обпалених дубових колод. Щоб розчистити територію під нове будівництво, всі ці "огризки" потрібно було викопати. За фінансовими і трудовими витратами тільки ця виснажлива процедура порівняна з будівництвом нової фортеці. В такому випадку, простіше і дешевше було будувати "з чистого аркуша" на іншому місці. Як наслідок, новий замок "посунули" метрів на 300 на схід.
Вал
Руїни "замчиська" дійсно не використовувалися з добру сотню років. Навіщо морочити голову з розчищенням території, якщо навколо повно "чистої" землі? Потім, в роки війни часів Богдана Хмельницького, Поділля кілька разів переходило з рук в руки. При цьому протиборчі сторони особливим гуманізмом не відрізнялися. Потім прийшли турки...

Життя у краї почало оживати лише з початку XVIII століття. Тоді ж єврейська громада Городка і викупила територію старого замчиська під кладовище. Чому саме цю? Відповідь дуже проста: місце старої трагедії було вкрите ровами, валами і, можливо, "недогризками" спалених стін. Ця малопридатна для господарської діяльності земля коштувала копійки.
Щодо останніх днів "цвинтарного" укріплення цілком можлива ще одна версія. На картах як XVII, так і XVIII століть розташування замку показано досить схематично. За ним з упевненістю можна стверджувати лише одне: фортеця стояла на правому березі Смотрича. Не виключено, що на карті XVII століття позначений саме "цвинтарний" замок, а знищили його зовсім не татари.

У 1653 р військо Богдана Хмельницького взяло Городок і захопило місцевий замок. Як згадується в хроніках, дерев'яно-земляне укріплення козаки спалили, а всіх захисників твердині вирізали "не пощадивши ні шляхтичів, ні посполитих". Далі, як згадувалося вище, новий замок побудували трохи в стороні, а старе "замчисько" викупили євреї.
Вид на Городок з гори
Нововідкрита пам'ятка історії вимагає більш ретельного дослідження. В першу чергу, потрібно провести археологічні розкопки. Природно, що копати на території самого некрополя не зовсім доречно, зате цілком можна і потрібно провести дослідження на прилеглих до нього валах. Це дасть можливість уточнити як час створення укріплення, так і точний час і причину його загибелі.

Крім того, колись археологи з Кам'янця-Подільського Стефанія Баженова і Олег Приходнюк в якості підйомного матеріалу виявили тут артефакти, що належать до періоду Київської Русі. На їхню думку, на місці некрополя раніше було давньоруське городище. Але тут потрібно мати на увазі, що до недавнього часу велика частина кладовища була покрита непрохідними чагарниками, що не давало можливості скласти цілісної картини.

Поки початок існування Городка відраховується від першої писемної згадки – 1456 року. Якщо виявиться, що пізніше укріплення – результат "еволюції" більш раннього давньоруського городища, то буде отримана не тільки відповідь, де ж перебував "зародок" Городка, а й істотно збільшиться вік цього містечка.

І на додачу. Кілометрів за п'ять від Городка, і теж на березі Смотрича, є село, а раніше – містечко Купин. Місцеве єврейське кладовище – ровесник Городоцького. Некрополь в Купині, як і в Городку, теж розташований на території середньовічного укріплення. Причина та ж сама – "замчисько" виявилося найбільш непридатною для господарювання і, відповідно, найдешевшою землею. Правда, купинське укріплення ніхто не знищував – коли загроза набігів минула, його закинули за непотрібністю. І воно, як і Городоцьке – багатошарове. Під час його обстеження були підняті не тільки фрагменти середньовічної кераміки, а й уламки посудин "чорноліської" культури. А це – ранній залізний вік.