Дехто з мешканців знаходить у Харкові достатньо оплачувану роботу і з часом змінює металеві контейнери на комфортніше житло. Але більшість лишається тут надовго, попри те, що формально селяться сюди лише на півроку. Бо оскільки основа "Надії" – соціально незахищені переселенці, їхній рівень доходів просто не дає можливості винаймати повноцінне житло. Тому і змушені вони жити у модульних будинках, скільки можливо, не маючи жодної впевненості у майбутньому.
"Термін договорів закінчується 31 грудня. Я не знаю, як людям сказати, що на цьому – все. Багатьом людям ми пролонговували договори вже чотири рази, – розповідає пані Світлана. – Швидше за все, ми вчергове зберемося комісією, згадаємо про те, що на дворі зима, і ніхто в цей час людей виселяти не буде".
Корпуси "Надії" збудовані якісно. Обладнані всім необхідним. У тутешніх квартирах є свої меблі, телевізори, побутова техніка. На території містечка є навіть бібліотека, безкоштовна пральня і медпункт, в якому двічі на тиждень педіатри приймають дітей. Але термін "придатності" містечка, встановлений німецькими конструкторами, спливає 2017 року. Що буде далі – не знає ніхто.
Деякі корпуси вже зараз починають протікати. Мешканці містечка не мають права робити ремонт, для цього викликають спеціальних майстрів. Інколи виникають проблеми через те, що люди просто неправильно експлуатують модулі.
У модульних містечках Дніпропетровської і Запорізької областей, з якими харківська влада підтримує зв'язок, ті ж самі проблеми: війна навряд чи закінчиться до кінця 2017 року і, швидше за все, доведеться у будь-який спосіб продовжувати життя цих острівків надії для незахищених переселенців.