Чи штовхне дружба з Китаєм Путіна в наступ на Україну

У ній кожна "половинка" отримує від іншої саме те, що їй на даний момент потрібно Проблема лише в тому, що приданне російської нареченої доволі швидко закінчиться, а її партнер поведе себе виключно прагматично

За останніх кілька тижнів російсько-китайські стосунки переживають період, який, на перший погляд, назвати інакше, як медовим місцем, і язик не повернеться.

32 двосторонні угоди на душу населення (пардон - на два суб'єкти міжнародного права), угода про "ненапад у кіберпросторі", спільні військово-морські навчання в Середземному морі - список спільних російсько-китайських прожектів ховається за горизонтом.

Звичайно, з будівництвом "Сили Сибіру" виходять якісь чергові прикрі несподіванки, і газогін на повну потужність запрацює десь після 2031 року (це за даними заступника голови правління "Газпрому", який, вочевидь, сподівається до того часу давним-давно втекти на пенсію). При тому фінансування навіть сильно урізаних потужностей, які все ще сподіваються запустити в 2018, йде уривчасто і "неритмічно" - але то подробиці.

Врешті, що там якісь жалюгідні фінанси - чого коштують щасливі та усміхнені обличчя двох великих вождів на московському параді! Сі Цзиньпін навіть дружину наважився з собою привести - не зважаючи на окремі інциденти в минулому.

Складається враження, що керівник найбільшої економіки світу з майже півторамільярдним населенням на додачу записався у фан-клуб Путіна, як неповнолітня провінційна школярка. Звичайно, колосальні запаси сировини та викопних енергоносіїв прямо під боком заслуговують на увагу - але ж не Росією єдиною сильна китайська ресурсна база. Як не як, є ще й Туркменістан з Казахстаном - а десь в недалекому майбутньому проглядають і Азербайджан з Іраном.

В чому ж секрет таких ідеальних стосунків Росії та Китаю на даному етапі співіснування?

Схоже, він простий. Обидві сторони мають ресурс, потрібний партерам - і готові з легкістю ним ділитися. У випадку з російським президентом - це сировинні запаси та залишки військових технологій, які передаватимуться Китаю. Наприклад, разом із літаками Су-35, зенітно-ракетними комплексами С-400, та неатомними підводними човнами. Це те, що починали розробляти ще в СРСР - і це останні ноу-хау Росії, далі від яких вона навряд чи піде, принаймні, найближчим часом.

А у випадку з Китаєм йдеться про певні фінансові ресурси (з якими Піднебесна готова розстатись в обмін на сировину зі значною знижкою) та далеко важливішу річ - імідж. Імідж наддержави - і не вигаданий чи отриманий у спадок, як то трапилось з Росією, а цілком живий і реальний, опертий на найбільший на планеті ВВП, який стрімко зростає, і найбільше на планеті населення.

Стоячи біля китайського лідера, Володимир Путін перебирає на себе частину цього іміджу, демонструє власну причетність до світової, а не регіональної політики, здатність формувати стратегічний альянс, котрий може загрожувати США, Японії, ЄС, миру на планеті, здоровому глузду в голові і чому завгодно ще. При тому все це відбувається не тільки у голові російського президента - але й перед очима всіх його підданих, росіян, які дивляться трансляцію параду.

При тому китайській аудиторії трансляцію параду, на всяк випадок, відімкнули. Кількість народної любові до росіян хитрий Сі Цзиньпін ретельно дозує.

І за подібну демонстративну причетність до світової політики російський президент готовий платити максимальну ціну. А його китайський колега явно готовий її призначити. На таку схему видачі знижки на свої ресурси не погодяться ні іранські мулли, ні Аркадаг-покровитель туркменів (спадкоємець Туркмен-баші), ні Алієв (спадкоємець Алієва). На "дешевий газ в обмін на понти" згоден тільки Путін. Тому він приречений на китайську дружбу.

Можна було б щиро порадіти за цю рідкісну в сучасному світі геополітичну ідилію, якби не кілька фактів. Перший з яких полягає у тому, що "щаслива наречена", набравшись впевненості на параді китайсько-російської перемоги, може зважитись на чергову криваву авантюру на сході нашої країни. А другий, віддаленіший, полягає у тому, що рано чи пізно, дочекавшись повного ослаблення Росії (чи, точніше, остаточного переміщення її військової потужності на українські кордони та у віртуальні світи Кисельова), китайський "наречений" може спробувати використати свій шанс отримати значно більше - і без зайвих церемоній.

Що, в ідеальному випадку, може пройти тихо і непомітно. А у неідеальному випадку може закінчитись ядерною війною на нашому континенті.