Як Сурков влаштував бійню під Донецьком

Атака у напрямку Мар'їнки та Пісків стала найбільшою наступальною операцією бойовиків з лютого, коли російські військові разом з "ополченієм" здійснили удар по Дебальцевому. Однак нашим військовослужбовцям вдалося зупинити наступ. В результаті, "ДНРівцям", що зазнали суттєвих втрат, так і не вдалося досягнути успіху. Втім, виникло логічне питання: з чого це така несподівана активність, і на що чекати далі?..

Немає жодних сумнівів, що вся ця історія напряму інспірована Кремлем. Але ось що цікаво: три дні тому, 1 червня, у Донецьк приїжджав Владислав Сурков. Як розповів "запеклий товариш" Суркова, відставний "комендант Донецька" Ігор Гіркін-"Стрєлков", Сурков "багато і мерзенно кричав на предмет того, що Захарченко не погоджується зливати "ДНР" з тією ж готовністю і такими ж темпами , як це робить в "ЛНР" його колега Плотницький". Якщо вірити Гіркіну, той також привіз до Донецька й "новороса"-невдаху Олега Царьова.

Як може бути пов'язана ця поїздка з подальшим наступом "ДНРівців"? Необхідно враховувати, що Сурков, відомий як ідеолог "Новоросії", стояв у витоках трагедії на Донбасі, після чого контролював місцеву "владу" на окупованих територіях. До слова, вже згаданий вище Гіркін на початках також був однією з осіб, пов'язаних із Сурковим, але потім вони щось не поділили і той перескочив до стану внутрішньовидового противника Суркова - першого заступника голови Адміністрації Президента РФ Олександра Володіна.

Треба розуміти, що протягом останнього часу позиція Кремля у відношенні до своїх кишенькових "республік" суттєво змінилася. Економічні удари з боку Заходу далися взнаки, Київ так і не пішов на капітуляцію, час грає явно не на користь Путіна. В результаті було офіційно повідомлено про кінець потворного творіння Суркова - Новоросії. А основним вектором у Кремлі було обране завдання "спихнути" Україні зруйнований вщент Донбас, та нав'язати свої умови на кшталт збереження підконтрольних Москві "еліт". Авжеж, в разі чого план може змінитися, але схоже, що цей сценарій все ж таки було обрано центральним.

Але як це зробити так, щоб Київ погодився на таку "лажу"? Власне з цим і була пов'язана відправка Суркова в Донецьк. Мовляв, ти "заварив кашу", ти її і розхльобуй. Варто розуміти, що улюблена тактика росіян - під час переговорів почати тиснути силовими методами на противника, паралельно примушуючи його йти на поступки. Зрозуміло, що провал переговорів робочих груп у Мінську у вівторок і наступ бойовиків у середу - це ланки одного ланцюга.

Проте зараз у Суркова ця силова акція пішла не по плану. Удари в напрямку Мар'їнки, а також Пісків та Опитного з розрахунком на взяття Авдіївки мали б фактично поставити українську сторону перед фактом того, що "ключик" до Донецька у вигляді дорожньої розв'язки опинився під контролем "ДНР" і надалі це дасть можливість "ополчєнцам" рухатися далі. Вочевидь після цього, на думку Суркова, і мав відбутися "Мінськ-3".

Але не так сталося, як гадалося. Це зовсім не означає, що у Кремлі не будуть і надалі робити спроби проштовхнути силою цей план: на сепаратистське "м'ясо" провальної "Новоросії" їм явно начхати. Однак наша армія, здається, не збирається відступати. Авжеж, тактично красивим ходом з боку президента був би несподіваний удар на іншій частині фронту, наприклад, в напрямку Луганська. Такий крок точно б остудив запал Кремля. Але, схоже, на такий варіант на Банковій піти не готові: на Заході це навряд чи зрозуміють...

З іншого боку, варто зазначити, що Сурков як апологет "зливу" Донбасу має противників у Кремлі у вигляді вище згаданого Володіна (якому, до слова, допомагає кум Путіна Віктор Медведчук), який представляє групу впливу ФСБ. Не можна виключати, що у "конторі" вирішать "подкорегувати" генеральну лінію Кремля для того, щоб ненав'язливо продовжувати "качати" вигідний для себе конфлікт і далі. Адже саме вони сіли на всі грошові потоки в "республіках". Вочевидь найближчий тиждень покаже, чи будуть росіяни битися лобом, збільшуючи кількість своїх "200-тих", чи все ж таки спробують сісти за стіл переговорів без Мар'їнки та Авдіївки. На жаль, перший варіант виглядає більш природнім для російської "броньової" політики.