Сказка о царе Пуйле, его верном опричнике и Кролике-убийце

В одному царстві в одному государстві жив-був цар Пуйло І. І хоча був він з виду нєказіст - лисий, опецькуватий, але холопи любили свого царя вопрєкі всьому. Бо цар ніколи про холопів не забував, і без милості своєї царської не лишав. Бив, конєшно, іноді по холопським мармизам, але й щєй государєвих міг у лапоть одлить, і свиту з царського плеча в холодні дні поносить давав. Вопшем добрий і гуманний був государ все про державу піклувався, навіть жінку рідну з дочками у монастир відправив, аби думам об Отєчєствє не заважали.

Особливо тішився цар Пуйло нєоб'ятності свого царства-государства. Буває вийде на крильце царського палацу кине оком навкруги і каже сам до себе замрійливо, скіпітер свій царський поглаживая:
- Русь-матушка вєліка єсі! Куда ні глянь ні конца ні краю нє відно. Всюду зємліца русская, всюду рускім духом пахнєт! Красота то какая, лєпота...
- Нє всюду, царь-батюшка. Нєвєліказнітьвєлісловомолвіть, - почув раптом Пуйло тремтливий голос свого головного опрічніка Санькі Бастрикіна.

Зазвичай за таке нахабство підданих цар Пуйло лічно голови відрубував тупим бердашем, але Санькє просто давав підстрачники брудним чоботиськом, бо з ним вони в літа отрочєскі разом ходили в науку до церковно-приходської школи батюшкі Гундяя і вважалися друзями дєцтва. Бастрикін царською дружбою дуже пишався, а своє брудне гузно (від пуйлівських копняків) гордєліво демонстрував іншим холопам, що не мали такого щастя. Ті несамовито заздрили.

І цього разу Пуйло не зрадив добрій дружній звичці, весело копнувши друзяку-опричника, що той впав просто до купи гною, яке під царськими хоромами символізувало "рускій дух".
- Хто посмєл, моє царскоє благодатноє созєрцаніє попортіть? - суворо запитав Пуйло.
- Раб государєв Санька Бастрикін, главний опрічнік вашого вєлічєства, кавалєр множества ордєнов і благодарствєнних грамот, нєвєліказнітьвєлісловомолвіть, - відрекомендувався Бастрикін.
- А ти точно нє зловрєдний Обама? Больно рожа у тя черна? - пошуткував Пуйло.
- Да што ви, ваше вєлічєство, я даже по-англицкі із'ясняцца нє умєю, а рожа - так єнто просто навоз наліп, - миттєво відповів Бастрикін, бо дуже перелякався.
- Нє бзді, Саньок, то цар шуткує, - заспокоїв його Пуйло. - Пошлі ка лучше в баньку, нє дєло о дєлах дєржавних на крильце говоріть. Всюду врагі і шпійони.

Цар Пуйло дуже полюбляв паритися в банькє, бо то було єдине місце, де в його нєоб'ятной імперії не тхнуло русскім духом. Але в парілку брав з собою ісключітєльно бліжайших соратників, яким безмежно довіряв (Саньку наприклад), або ж тим, кого збирався в скорості стратити. Тому Бастрикін завжди дуже лякався таких запрошень і водночас страшно ними пишався. В решті решт після кількох омовєній з Пуйлом в голові у верховного опрічника утворився тривожний дисбаланс, який з кожним новим походом до банькі лише посилювався.

Цього разу цар-батюшка наказав опрічніку добряче відшмагати його вєнічком, бо дуже полюбляв цю процедуру як ісконнорускую тєрмічєскую забаву. І вже відшмаганий налив Санькє стаканяку водкі, приговарівая: "Випєй за Русь-матушку напітку целєбнава да за здоров'я царя-батюшкі, опосля і потолкуєм".

Бастрикін випив гранчак залпом, закусив огірком (помідорами Пуйло не закушував, бо боявся, що американський продукт може бути отравлений зловісним Обамою) і приготувався внімать царськой рєчі.
- Гаваріш, нє вєзьдє рускім духом пахнєт? - запитав врешті Пуйло.
- Так точно, отчє наш самодєржце, - доповів Бастрикін. - нє візьдє. Хохли опять бунтуют. Ізгоняют рускій дух і другіє пакості чінят.
- Ну, докладуй, чьо там у хахлов.
- Так, докладую же, ізгоняют із своіх прєдєлов русскій дух. Говорят, набридло нам ваш дух гнойовий нюхать, хотім, мол, дємократію, свободу, і каждиє чєтирє года царя пєрєізбірать на нового. Болєє того, - тут Бастрикін перейшов на шепіт, - говорят хахли, што нікакая ми нє Русь Святая, а самій што ні на єсть Мордор, а ваше царскоє вєлічєство нєпрістойними словамі поносят.
- А чего ж легіони вєрной Лугандонії нє научат хахлов любіть царя-батюшку?
- Питалісь.. - сумно констатував Бастрикін. - Токмо хахли іх б'ют. Гаварят, ім зловрєдний Обама своіх кіборгов-тєрмінаторов пріслал із жидкого мєтала... Так легіонєри Лугандонії как іх відят самі на жидкость ісходят.
- А хто у ніх главний?, - запитав стривожений Пуйло.
- А пьос іх уразумєєт, іх там целая банда. Єсть Петя с позивним "Шоколадний", он у хахлов тіпа как царь, токо єго нє всє почітают і слушаюцца. Говорят ето дємократія називаєцца. Єсть єщьо "Кровавий пастор". Он тіпа нашого Гундяя, токо ходит с автоматом і младєнцев распінаєт, і даже врємєнно ісполняющім обязаності царя бил. Єсть єщьо Ярош, етот просто звєрь...
- Знаю, знаю, - перебив опричника Путін. - візітку відєл.
- А єсть ішшо Сєня, позивной "Кролік", так тот очкарік-інтілєгєнт, он тіпа главний міністр у ніх, вродє нашего Мєдвєда, токо наш спіт всєгда, а етот бодрячьок, гутаріт без умолку. В целом канєшна бєзобідний, но рєчі крамольніє за нім імєюцца. Говоріт, надо нам от святой Русі-матушкі стєной отгородицца, тіпа крємльовской токо под током штоб била і твой доблєсний богатирь Моторолюшка туди-сюди нє лазіл і русскій дух нє іспускал. А єшьо говарівал, што мол надо нам в рицарскій орден євроатлантістов всєм царством запісацца, і через стєну ваше царскоє вєлічєство стращать.
- Інтілігєнт гаваріш, - вголос подумав Пуйло і додав, - Бєрі бамагу, чєрніла піши указ царскій.
- Так нєту ж, царь-батюшка, бамагі ми єйо всю єщьо в позатом годє ізвєлі, как тлєтворноє вліяніє чуждай русскаму духу цивілізациі, на бєрєстє пішем... - нагадав Бастрикін.
- Ну, так бєрі бєрєсту і піши: Єго царскага вєлічества імпєратара всєрасійскага Пуйла І указ. "Сєньку Яценюка, імєнующєго сєбя премьєр-міністром врємєнно нєзависимой теріторії Малоросії і Новоросії, заковать в кандали, прівєсти на лобноє мєсто в Маскву, гдє казніть усєкнавєнієм голови. Поєліку, сей Сєнька, ізвесний также как "Кролік" - єсть бунтовщік, разбойнік і убівєц, про што нашему царскому вєлічєству доподлінно ізвєстно. Сей Сєнька 20 лєт тому супротив царя бунтовал вмєстє с зловрєдними чурками, разбой чинил, і над стрєльцами нашей імпєраторской нєпобєдімой арміі насільнічал".
- Царь-батюшка, нєвєліказніть, - раптом заволав Бастрикін.
- Ну што іщьо, - роздратовано спитав Пуйло.
- Так, ведь засмєют же, царь-батюшка, Сєнька во врємєна бунта чурок єщьо в яслі-сад ходил, да і какой із нєго убівєц, он же худой і в очках, смєх один.
- Опять царю пєрєчіш, - розгнівався Пуйло, давши опрічніку копняка по голій намиленій дупі так, що лазнею пролетіло дзвінке відлуння.
- Для таво і пішеш, што б смєялісь. Нєльзя січас доблєсниє лєгіони к хохлам посилать, нада восточному царству Асада войском подсобіть, а дєнєг в казнє даже на бамагу нєту. Нє могьом ми главним у хахлов голови рубіть, так хоть сдєлаєм із ніх шутов горохових. І попужаєм мальоха. Нє разумєєтє ви халопи замислов стратєгічєскіх... Потому і царь я у вас, што самий умний. Внімайтє...

Сказавши це, Пуйло хильнув черговий гранчак водкі і стиха промовив сам до себе: "О Боже, с какімі ідіотамі работать пріходіцца" після чого сказав уже в голос:
- Ступай, Сашка, проспись. А завтра пріході пахмєляцца будєм па ходу про Пєтю Шоколодного указ сочінять.