Чому Москва та Донецьк пнуться бути схожими на Київ

Минуло небагато часу після того, як в Україні керівники добровольчих батальйонів достатньо масово "зайшли" в парламент. І ось уже чотири російські партії всерйоз поговорили з журналістами і задумались, чи не прийняти їм в свої ряди Стрєлкова-Гіркіна. І приймуть - зважаючи на отримані в соцопитуваннях цифри підтримки росіянами "народного героя". Хіба начальник над владою і опозицією скаже своє високе "не пущать" такому трохи небезпечному проекту.

Врешті, все це почалось ще з Майдану. Українські волонтери взяли на себе підтримку армії - і в Росії зімітували щось схоже. Починаючи з "печеньок для ополченців", в добровільно-примусовому порядку зібраних по школах, і закінчуючи "російським громадянським суспільством". "Моя задача - переконати російське громадянське суспільство в тому, що ви повинні мати багато "Фаготів", багато "Корнетів", багато "Ігл", і багато всього іншого" - це з російського "активіста" Кургіняна. Серйозний такий прихильник "громадянського суспільства". Куди там дисидентам-правозахисникам.

Як Майдан в Україні зібрав все, що було здорового і адекватного - не зважаючи на вік, майновий статус чи віросповідання (навіть статевою орієнтацією захисників барикад Ярош тоді не переймався) - так і в Росії будь-які особи й суспільні сили, не надто розсварені з владою і достатньо цинічні, в переважній більшості виявились задіяні проекті "антимайдану".

Про незатійливі спроби Губарєва мавпувати український політикум в ДНРі з ЛНРом вже й говорити не доводиться. Імідж Ляшка не дає спокою. Втім, Depo вже писало на цю тему.

Проте різниця між українськими та російськими "добровільними ініціативами" чи "громадянським суспільством" є абсолютно очевидною для будь-якого стороннього спостерігача.

Те героїчне, химерне чи страшне, що відбувається в нас - це природній перебіг подій. Влада, що мусить хвилюватись за симпатії виборців , і опозиція, яка може їх відвойовувати - проти "глобально імітації" російської багатопартійності. Добровольці, які йдуть на фронт - проти "відпускників", що вирішили "добровільно допомогти братньому народу". Те, що відбувається в Україні насправді, в Росії імітується, а в ДНР з ЛНРом нерідко перетворюється на фарс. На ідіотичну ляльку - на кшталт Захарченка в полковничому мундирі з чотирма георгіївськими хрестами.

Непроста ситуація, в якій опинилась Україна, змусила нас відмовитись від багатьох пострадянських імітацій. Наша армія на початку війни на Сході не могла навіть імітувати боєздатність - тому суспільству і державі довелось її змінювати. Імітація "толерантності" до комуністичного минулого - хай би і у вигляді безчисельних вождів з простягнутими руками - загрожувала "застряганням" в смисловому полі того майбутнього - з антизахідною риторикою і мантрами про "братні народи". Тому і від неї ми вимушені були відмовитись. За останній рік-півтори ми втратили потребу імітувати чимало речей.

Проте не можна сказати, що ми вийшли за поріг "країни імітаторів". Бо, приміром, імітація реформ у нас продовжується повним ходом. При тому мова йде не тільки про імітацію боротьби з корупцією. Мова йде про великий масив речей, які роблять наше існування нестерпними - неякісне ЖКГ, смертоносна медицина чи перетворена на фарс шкільна освіта, які в реальності не змінюються.

Відповідальні за це уряд і чиновники надіються проімітувати зміни до завершення кар'єри. Імітують бездарно, тому ми їм ніби й не віримо, але й до серйозних контрзаходів не вдаємося. Живемо, як "государеві люди", що вірять в добрі наміри "царя й бояр". Живемо, як "ватники" - як би неприємно це не звучало для нас.

Читайте також Коли Моторола очолить ЛДПР замість Жириновського

Читайте також Як Губарєв болісно заздрить Ляшку