Как учить новейшую историю Украины по произведениям Жадана

Жадан - один из ярчайших представителей украинской культуры. Писатель сумел рассказать об украинских реалиях без надсадного патриотического пафоса, детских эвфемизмов и натуралистических страшилок.

В книгах писателя эти самые реалии показаны чрезвычайно человеческими. Поэтому, как считает depo.ua, их можно перечитывать не только как художественные произведения, но и как небольшие пособия по новейшей украинской истории. В день рождения писателя вспоминаем его самые яркие произведения как рассказы по новейшей истории страны.

Обложка аудиокниги "Депеш мод"

1. "Депеш мод"

Роман с головой погружает читателя в атмосферу бурных 90-х. Украина стала независимой, "советские ценности" пошли прахом, а поколение растерянной молодежи начало упорно искать себя в обновленных реалиях.

Герои-студенты хотят сначала прийти в себя, а уже потом - взрослеть. Ребята Вася Коммунист, Саша Карбюратор и Собака Павлов ищут пропавшего товарища. Сквозь призму алкоголя, марихуаны и новых навязчивых трендов герои погружаются в сюр эпохи с ее безработицей, опасностями, талонами в заброшенных магазинах и глобальной неопределенностью.

Сам автор уверяет, что в книге речь идет о его личной жизни и 99% написанного - чистая правда.

А многие поклонники творчества Жадана описывают атмосферу эпохи в цитатах из романа:

"У місті йому немає робити чого. Ним навіть міліція не цікавиться"

"Ваха має цілих дві кімнати - в одній він живе, в іншій тримає контрабанду, різні там шоколадки, колу, героїн і чупа-чупс"

"Бізнес середньої руки така стрьомна штука, що лише один невірний крок - і вже маєш паяльник в задниці, таке ось первинне нарощування капіталу в умовах посттоталітарного суспільства"

"В принципі я можу робити будь-що, ну, майже будь-що, але тут така проблема - що я не хочу робити нічого, мені так природніше, хоча не всі це розуміють"

"Я себе почуваю, як ріка, яка пливе проти власної течії"

"Там попереду, там просто не може бути нічого хорошого, тому що якщо його - цього хорошого - не було раніше, то чому воно мало б з'явитись у майбутньому, скажіть мені, чому? Його там просто не може бути, ми просто просуваємось собі навпомацки, як електричні скати під водою, навіть не вірячи, що нам справді кудись потрібно просуватись"

2. Anarchy in the UKR

В произведении автор-герой отправляется на поезде в путешествие по городам Востока. Депрессивные пейзажи, колоритные жители с остатками советской психологии, бедная инфраструктура и попытки бизнеса создают довольно причудливую картинку. Путешествуя на рок-н-ролльно-алкогольной волны, герой делает весьма глубокие выводы. При этом проводит параллели между увиденным и собственным детством, которое прошло в советские 80-е. Порабощение ума не может пройти бесследно. Более того, порабощенный ум надо лечить. И все что нужно - сделать шаг к новому себе. Но за много лет до начала вооруженного конфликта на Востоке жители так и не решаются на этот шаг.

В 2014 году Жадан переиздал культовую книгу, вернувшись в теперь уже прифронтовые места, где когда-то в юности искал свободу...

Цитаты:

"Якщо ти вже назвався революціонером, ну так давай - викатуй свою пушку і пуляй, навіть якщо особливо немає по кому, все одно - головне, що ти припиняєш граится і починаєш робити речі, за які потім доведеться відповідати"

"Повертатися в місця, в яких ти зростав, майже те ж саме, що повертатися в крематорій, в якому тебе один раз вже спалили"

"Так сталося, що саме свобода - її потреба, її розуміння, її усвідомлення - робить нас усіх в нашій країні ворогами, примушує нас ненавидіти одне одного, більше того - примушує нас одне одного знищувати. Я зовсім не схильний впадати в дидактику й стверджувати, що ми виявилися до неї не готовими, що свободи виявилося забагато, що ми не здатні дати їй раду, що ми не в стані її контролювати. Свободи не буває забагато. Просто замало буває нашого серця. І нашого розуму"

3. "Ворошиловград"

Главный герой вынужден защищать свой бизнес от олигарха, который очень хочет расширить сферу влияния. История повествует о так хорошо известном украинском рейдерстве "без границ" с угрозами и убийствами. Картинка выглядит еще ярче благодаря колоритным персонажам и определенному ощущению транзитности. Как главный герой перемещается из точки в точку, так другие оставляют Украину или, наоборот, делают нашу страну своим временным домом. Книга воспринимается некоторой ностальгией по стабильности, которой не найти в тогдашнем обществе.

Цитаты:

"- Ти ж, мабуть, хотіла поїхати? Що тебе тут може тримати?
- Ну як що? - відповіла вона подумавши. - Завжди є речі, котрі нас тримають.
- Ну послухай, тримає, як правило, впевненість у завтрашньому дні. В тебе є впевненість у завтрашньому дні?
- Ні, - призналась вона, - немає. Але в мене є впевненість у дні вчорашньому. Іноді вона теж тримає"

"Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами"

"Ось ти кажеш: слабкі й беззахисні. А я думаю - якого х*я, отче? Якого х*я вони слабкі? І чому ти вважаєш їх беззахисними? Вони всі тут народились і тут живуть. Але поводять себе, мов на вокзалі, ти розумієш? Так, наче потяг уже подали і вони тут із усіма прощаються. І вже нікому нічого не винні, і можна все розх*ячити і спалити, тому що потяг - ось він, стоїть, чекає. Ось так вони поводяться. І я не розумію - чому? Вони ж, суки, тут живуть. У цих містах. Вони тут виростали"

"Мав нікому не потрібну освіту. Працював незрозуміло ким. Грошей мені вистачало саме на те, до чого я звик. Новим звичкам з'являтись було пізно. Мене все влаштовувало. Тим, що мене не влаштовувало, я не користувався"

"Я постійно позичав у нього одяг, він у мене - гроші. Різниця була в тому, що одяг я завжди повертав"

"Головне - не боятись. Ну, і саперну лопатку бажано при собі мати"

4. "Життя Марії"

Сборник стихотворений издан прошлой весной. Большинство стихов написаны в течение последнего года - под эмоциями автора от событий на Востоке Украины. Боль, философия, попытка найти хотя бы внутренний компромисс и отстоять мирную реальность делают сборник хоть и патриотическим, но при этом весьма интимным. Жадан остается верным своей манере писать с человеческими чувствами, но без книжного пафоса.

....
Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава:
чорні робочі долоні, стрижена голова,
зранку стоять на зупинках, неприкаяні, як пірати -
тимчасова адреса, країна напівжива.
Мають свої страхи, шанують свій закон,
не потребують змін, сміються із заборон.
Які можуть бути зміни в тому, чого не існує,
і які заборони можуть бути під час похорон?
А ось твій, Маріє, син говорить дивні слова,
бачить різні знамення, чинить різні дива,
стверджує нам уперто, що сила в любові,
так ніби саме з любові росте трава.
Говорить, що жодні закони не мають ваги,
що всі наші страхи примарні, наче сніги,
що вороги між нас лише тоді й виникають,
коли ми самі поводимось, як вороги.
Але ми самі знаємо своїх ворогів.
Знаємо, скільки їх снує вздовж берегів,
скільки їх працює на наших заводах,
скільки їх звертається до наших богів.
Хто їх привів, скажи, на наші поля?
З якого дива їх терпить наша земля?
Чому наші діти, скажи, повинні дивитись
до аусвайсів їхніх - хто вони й звідкіля?
....

- Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
- Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.

Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.

Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.

Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.

Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.

- Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому

Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне - не бачити в дії символи віри.

Пам'ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці - там взагалі погано, не буду навіть розповідати.

Яка між нами різниця? Як між приголосними й
голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого
сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.