Як американка Майя пішки йде через (обходить) США заради України

Майя поспілкувалася з журналістом depo.ua.

"Hi! I'm Maya. I'm walking across America, and also trying to raise awareness of Ukraine's fight for freedom, and why America should care".

"Доброго дня, я Майя і я подорожую Америкою, аби привернути увагу до української боротьби за свободу, і пояснити, чому для США це важливо" – це її перший допис.

Восени 2015 року американка Майя розпочала свій онлайн-щоденник і написала про перше тренування.

З 21 листопада по 6 березня вона тренувалася і поступово збільшувала навантаження. В неї страшенно боліли ноги, виявилася хвороба підошов, чорніли нігті на пальцях. Але дівчина вперто тренувалася, поки шостого березня не зібрала рюкзак і не пішла в подорож. За 44 дні Майя пройшла більше 650 кілометрів, побувала в двох штатах та розповіла про Україну десяткам американців.

Вона йде близько п'яти годин на день, проходить 16-20 кілометрів, зупиняється в готелі на відпочинок, вечорі працює, а зранку продовжує свою подорож.

Між Києвом та штатом Вірджинія різниця - сім годин. Коли в нас глибока ніч, в них ще день. За вісім тисяч кілометрів від Майдану Незалежності американська дівчина Майя розповідає, як вона придумала влаштувати акцію на підтримку України

- Мабуть, в кожного бувають часи, які призводять нас до питань на кшталт: що я тут роблю? Яка моя мета? Як я можу прожити своє життя більш повно? Я знала, що свої відповіді знайду в ходьбі, тому що вона завжди зцілювала і змінювала мене. Одинадцять років тому я пройшла Єль Каміно де Сантьяго (шлях Святого Іакова) – це старовинний паломницький шлях північною Іспанією, 800 кілометрів, і це був найкращий досвід в моєму житті, і це дійсно сформувало мене як особистість. Я знала, що мені треба знову знайти це місце, щоб стати більш свідомою, змінитися і вирости.

Але Україна завжди була великою частиною моєї особистості, особливо, коли почалася війна з Росією, я активно брала участь в волонтерські роботі і не хотіла відходити від цього заради роботи над собою. Можна було пройти Каміно ще раз, але цього було б замало, щоб навернути увагу до проблем України. Тож, я почала думати, як я можу ходити і поліпшити себе - фізично, розумово, духовно, і в той же час не забувати про Україну. І раптом, знаєте, як лампочкою думка засвітилася – Америка! В ту мить я відчула себе умиротвореною.

21 листопада 2015 року, яке за збігом є Днем свободи і гідності в Україні (один з моїх українських друзів розповів мені про це), я розпочала підготовку. Виїжджала у вихідні в якесь місце, потім йшла пішки 5-10 миль і поверталася. Також я брала із собою мого собаку Кайзера, але ми швидко зрозуміли, що він не придатний для такої великої подорожі, на його превеликий жаль.

Від початку про мої плани знали небагато людей, тому що я хотіла переконатися, що я це зможу. Після двох тижнів я побачила, що все йде гладко і "оголосила" про свою подорож на "Фейсбуці". Була така хвиля підтримки – я не очікувала! Я думала, люди вирішать, що я втратила розум (сміється). Те що на мене звернуть увагу українські ЗМІ також було неочікувано.

- Розкажіть про перший день подорожі.

- Це було шосте березня. Я була така схвильована, не могла дочекатися, щоб почати, але в той день у мене був мікс емоцій, багато з них були негативними. Це застало мене зненацька, тому що я з вересня з нетерпінням чекала цього дня, а тепер, коли він нарешті прийшов, почала нервуватися: чи в мене є все, що потрібно? Чи я безпеці? Чи можу я насправді це зробити? Чи може я зійшла з розуму? Що робити, якщо я не владнаюся? Чому я не можу просто піти в зручним, легким, шляхом для особистого зростання? А що як я розчаруюся?

Я пройшла десять з половиною кілометрів за 2,5 години і була вичерпана емоційно. Я була настільки схвильована, що навіть не робила фотографій в цей день!
Але зрештою ці почуття змінилися почуттям світу і рішучості просто продовжувати рухатися вперед. День за днем, крок за кроком...

- А на другий день?

- На другий всі негативні емоції, розсіялися і не повернулися. Я відчуваю себе самотньою іноді, але тільки на моїх "вихідних", коли я не йду. Тоді це вражає мене, не на довго, тому що у мене так багато справ на ці вихідні: відповідати на повідомлення, писати блог, оновлювати свій веб-сайт, підтримувати зв'язок з родиною і друзями…

Кайзер, Майя, нарешті скинуті рюкзак і кросівки та смачне холодне пиво до вечері - невеличка нагорода за непростий день

- Ви кажете, що подорожуєте, не припиняючи роботи. Ким працюєте?

- Я аналітик, і моя робота дає мені можливість працювати віддалено. Тут, в Сполучених Штатах, я працюю в нічні години.

- Скільки пар взуття вже зносили?

- Прямо зараз я тільки доношую першу мою пару: в кросівках почали з'являтися дірки, тож доведеться мені найближчим часом замінити їх.

- Відомі бренди не пропонували вам носити їхнє взуття заради реклами?

- Я ношу взуття... (ми не вказуємо марку, бо це вже буде реклама, - ред.). Я не зв'язувалася з ними, але жінка, яку я зустріла під час подорожі, хоче зв'язатися з ними для мене - щоб розповісти їм про те, що я роблю, і подивитися, може вони пришлють мені нову пару взуття (сміється).

- Ви постійно когось зустрічаєте під час подорожі. Ці люди щось знали про Україну до зустрічі з вами?

- Розкажу про найяскравіше враження. Я йшла по дорозі і почула, як хтось мене кличе. Мила пані, потім я дізналася, що її звати Пеггі Каллісон, зупинилися і покликала мене, а коли я підійшла, подарувала мені теплі навушники. Вона сказала, що бачила як я йду і поїхала додому, щоб забрати їх і привезти мені, тому що на вулиці дуже холодно. Вона запитала, чи я є тією пані, яка ходить по всій Америці заради України і я сказала "так". Вона сказала, що не довіряє Путіну і в шоці від того, що він робить Україні. Потім вона запитала, чи є що-небудь ще, що вона могла б дати мені, може я приймаю благодійні пожертвування. Я пояснила, що особисто не збираю, але можу передати. Вона вручила мені чек на $ 20.

А через десять хвилин по тому переді мною зупинилася вантажівка. Чоловік вийшов із неї, сказав, щоб я не боялася і запитав, чи я та дівчина, що подорожує Америкою заради України. Він вийняв гаманець, дав мені $ 40. Він сказав мені, що його звуть Френк Шелтон, сказав, що він знає, що Україна зараз переживає важкі часи, і він радий допомогти. Ці кошти підуть на Волонтерську Сотню Україна – Світ.

- І ще ви познайомилися з конгресменом від штату Вірджинія

- Я прочитала в Інтернеті, що він підтримав Україну в своїх висловлюваннях, отже я вирішила зайти, поговорити з його співробітниками, і попросити їх передати мою йому подяку за підтримку.

Офіс конгресмена Гріффіт в Крістіанбурзі

Його персонал був дуже добрий до мене і щедрий зі своїм часом, особливо з огляду на те, що я тільки-но увірвалася всередині їхнього робочого дня! Хочу виділити кілька заяв від конгресмена Гріффіт по Україні: "Росія без України є країною, Росія з Україною є імперією. Ми повинні винести уроки з історії, і показати тверду рішучість. Реакція на російську агресію мають бути чіткими і вирішальними. Нам потрібно підштовхнути європейські країни збільшити свої військові витрати. Ми повинні також вжити рішучих заходів з енергетичної політики. У нас є можливість задушити російську економіку ".

- За вашими спостереженнями, більшість американців співчувають Україні чи їм все одно?

- Американці, я вважаю, відчувають багато співчуття до українського народу. Якщо вони чогось не знають, вони просять мене розповісти їм, а потім погоджуються, що Путін поганий, що українці заслужили свою свободу. Багато з них прагнуть також зробити щось, щоб показати мені свою підтримку – часто хтось купує мені обід чи напій.

- На вашу думку, уряд США робить достатньо, щоб допомогти Україні в боротьбі з російськими окупантами?

- Ні - США має відправити Україні реальну зброю. Росія не матиме шансів проти України з сучасним озброєнням... і Путін також визнає, що США серйозно підтримує Україну і відступить.

Боже, бережи Америку і Слава Україні

- Ваша країна - багата і процвітаюча, рівень життя вище, корупції менше. На вашу думку, чому таке життя українцям в Україні все ніяк не вдасться?

- Жодна країна не є досконалою, і в нас є корупція. В Україні багато шкоди залишилося від радянської системи, і знадобиться багато часу, щоб позбутися цього багажу. На жаль, в Україні корупція часто необхідна для виживання - тому що навіть якщо одна людина вирішує не брати участь, людина поруч з нею – братиме і нічого не зміниться, тому що немає наслідків та покарання. Молоде покоління - супер, яскраві, сяючі зірки. Я думаю, що вони змінять майбутнє України.

- А є в США ті, хто підтримує політику Путіна? Таких багато?

- Я не знаю нікого особисто, але впевнена, що вони є. Я знаю, що є багато російських діаспор в США, які підтримують Путіна, незважаючи на те, що вони мають абсолютно добре, щасливе життя в вільній Америці. Я хочу сказати їм – повертайтеся до своєї улюбленої Росії! Я не розумію, чому вони тут, якщо вони це так щиро ненавидять.

- Під час поїздки ви відвідали українську сім'ю, яка пригостила вас нашими українськими стравами. Як вам борщ, холодець, вареники, горілка, сало? Щось сподобалося?

- Я українська американка, тож я виросла на цих стравах.

- Ви українка?!

- Я американка, яка народилася в США. Мій тато народився в Львівській області, але приїхав в Америку трирічним хлопчиком. Мама народилася в Німеччині, куди її батьків ще підлітками вивезли нацисти. Також з Львівщини. Вона переїхала до США коли їй було вісім. Отже я та, кого тут називають "перше покоління", перше покоління з сімейної лінії, яке народилося в США.

- І ваші батьки зберегли українські традиції?

- Різдво і Великдень ми завжди відзначаємо в традиційному українському стилі. Я жила в Україні сім місяців минулого року, три місяці за рік до цього, відвідувала коли була підлітком і в університеті. Була кілька разів у дивовижному Львові і в мене залишається численна родина в Україні. Тож я добре знайома з українськими стравами, люблю їх звісно.

Ми є частиною діаспори, я відвідувала українську школу по суботах, українську церкву і український табір,а також брала активну участь в українському суспільстві в Вашингтоні і Нью-Йорку, де я жила.

- Як ви оцінюєте, Walk For Ukraine досягла своїх цілей?

- В мене немає мети, крім як розповісти багатьом американцям про ситуацію в Україні (посміхається). Якщо міряти цим – так, я досягла своєї мети багато разів і сподіваюся не зупинятися. Крім цього, я була на місцевому телебаченні, що є найбільш ефективним, оскільки інформацію буде доставлено до людей в їхніх будинках.

- Коли плануєте потрапити до Каліфорнії? І що потім?

- Я думаю, що це буде зроблено до кінця року, але, можливо, пізніше. Я не поспішаю, іду день за днем. Коли я закінчу, мій попередній план - переїхати в Україну на рік-два, а може й більше. Але я намагаюся опанувати свою нову філософію, тож перестаю намагатися все спланувати наперед.