Українка в Болгарії про плитку, що плюється, "священу корову Росію" і підступну мову

Анастасія розповіла depo.ua про ставлення болгар до України та Росії, пічний дим на вулицях Софії та туалетний папір як бонус покупцеві.

ПРО ЦИГАН, ЩО КОЛЕСЯТЬ СТОЛИЦЕЮ

Коли мене питають "ти переїхала назавжди", це звучить для мене трохи дивно. Раніше мені здавалося, що я завжди житиму в Києві – місті, яке я дуже люблю, в своїй квартирі, зі своїми батьками і друзями. Але я вийшла заміж за болгарина, він почав мене перетягувати мене до себе, а я його – в Україну. Втім, сталося так, що він знайшов роботу у Софії, а я закінчила свій проект у Києві. Тому переїжджати довелося мені.

Анастасія у гірському містечку Банско

До цього я була незнайома з балканськими країнами. Перше, що мене здивувало – це брички з конями, на яких пересуваються цілі циганські сім'ї. Повертаєш голову і бачиш, як коні їдуть по центральній вулиці поруч з машинами. Цигани під’їжджають до сміттєвих баків, риються, складають щось у візок. Таке відчуття, що ти потрапив у Середньовіччя. При чому, коли я спитала чоловіка "А що це?", він здивувався "А хіба у вас такого немає?".

У циган частенько відбуваються діалоги з поліцією

У Софії є цілі циганські квартали. Тут стоять страшні будинки без дахів і дверей – таке враження, що пройшла атомна війна. Біля помешкань – ділянка поля, завалена сміттям… До таких речей важко звикнути.

У місті дуже сильна еклектика. Тут багато чого красивого і старовинного. Є гора Вітоша, до якої можна доїхати на трамваї, нормальні туристичні стежки з табличками – все цивілізовано. Дуже багато приватних будинків – є красиві і чепурні, а є обшарпані. Мабуть, лишилися у власності бідних людей. У дворі – сірі люди в спортивних костюмах із втомленими обличчями. Поруч продається шаурма. Але от натрапляєш на будинок-красень. Його "обступили" мільйон магазинчиків з чим завгодно. Словом, поєднання всього, як на Східному базарі. Дуже великий контраст між бідними людьми і людьми з середнім доходом.

ПРО "КАФЕШНУ" КУЛЬТУРУ

У кафе в центрі міста завжди людно. Навіть у будній день в обід болгари сидять за столиками і п'ють вино. Мене і всіх іноземців дивує, звідки вони беруть гроші на посиденьки при середній зарплаті у 300-500 євро. Можливо, це сіра економіка. А можливо, болгари економлять на оренді житла. Багато молоді залишається жити з батьками.

ПРО 1 ТИС. ЄВРО ДЛЯ КОЛ-ЦЕНТРУ

Люди молодшого і середнього віку дуже добре говорять англійською. Є гімназії, де усі предмети викладають цією мовою. Серед болгар популярно їхати вчитися за кордон. Кордони у них відкриті і є купа програм – вони їдуть і в США, і в Англію. Освіта тут дуже цінується. А ще болгари люблять подорожувати. Навіть якщо поїдеш на далекий острів, можеш там зустріти болгарина.

Серед друзів мого чоловіка дуже багато людей працює в інших країнах – Великій Британії, Австрії, Німеччині, США. Але зараз в самій Болгарії багато західних компаній відкриває офіси через низькі податки і менші зарплати. Тому лише знаючи англійську, можна влаштуватися в кол-центр і отримувати 1000 євро. Для Болгарії – великі гроші.

ПРО ЗАПЛУТАНУ МОВУ

Два місяці я вивчаю болгарську. Цікаво, що це набагато дорожче, ніж вивчати якусь іноземну мову. З одного боку у нас багато схожих слів, але вони мають зовсім різні значення. Так, коли кажеш "Направо" це означає "Прямо". А "Ето я" означає "Ось вона". Таких моментів купа, тож треба бути уважним.

У Софії є гарячі термальні джерела. Воду можна вільно споживати

У фонтанчиках з водою часто миються бомжі

Спершу у нашій групі була я, бельгієць, пакистанець, австрійка і росіянка. З часом колектив поменшав – залишилися тільки я, росіянка і австрійка. Ми втрьох здружилися, разом ходимо на гору Вітоша. Були в гості у росіянки, організували вечір української музики – дивилися кліпи різних виконавців.

Росіянка не підтримує Путіна і того, що у них відбувається. Власне, вони з чоловіком і поїхали тому, що не схотіли жити в країні, де, за їхніми словами "все більше закручують гайки". Вони повністю розуміють все, що відбувається в Україні. І кажуть, що нормальні росіяни чудово усвідомлюють, хто розв’язав цю війну.

ПРО НОСТАЛЬГІЮ ЗА РОСІЄЮ

Мене шокує, що навіть молоді люди кажуть: "Знаєш, до того, як у вас почалася війна, ми думали, що Україна – це частина Росії". Коли чую це невігластво, не вірю своїм вухам. І це люди, яким тридцять з хвостиком. Не кажучи вже про те, що у великої кількості болгар за 60 років неймовірна ностальгія за Росією. Вони ототожнюють цю країну з Радянським Союзом. Я дуже здивувалася, що наша викладачка попросила росіянку Машу привезти з батьківщини фото Кремля… В їхній молодості болгари дружили з СРСР, листувалися, надсилали листівки. І перенесли ці душевні почуття на сьогодення. Не можуть сприйняти, що Росія може робити жахливі речі.

Коли Маша говорить, що там погано, видно, що ця інформація дуже засмучує. Для багатьох болгар Росія – "священна корова".

ПРО МОВЧАНКУ ЩОДО УКРАЇНИ

У болгарських новинах про Україну не згадують. Хіба що в ефірі їхньому президенту задали питання про нас, і він сказав, що засуджує анексію Криму. Після цього в студію пішли СМС, які висвітилися на екрані. Щось на кшталт: "А ви впевнені, що нам треба псувати стосунки з Росією?".

Зустрічалися і люди, які не розуміють, що у нас відбувається.

За великим рахунком, якщо в інформаційному просторі Україна не фігурує, не думаю, що болгари вдома будуть шукати інформацію в Інтернеті. При цьому на головних кілька разів на тиждень обов’язково бачиш позитивну інформацію чи то від російського культурного центру, чи то від їхньої православної церкви. Вони активно підтримують свій імідж. Закидають цю інформацію, і журналісти її висвітлюють.

Втім, не всі тут ностальгують за "совком". Нещодавно одеська компанія організовувала показ фільму "Україна у вогні" про Майдан. Запросили туди і болгар, і українців. На цю зустріч прийшли люди з несприйняттям радянських реалій. Було багато літніх людей років 60-ти. Після фільму підходили до мене, просили розповісти про нашу Революцію. Говорили слова підтримки.

ПРО ЖОРУ, "ПТХ" І МАТРЬОШКИ

Одного разу зайшла у крамницю і познайомилась з Жорою - болгарином, який продає військовий одяг з України, наші сувеніри і планує переїхати у Бердичів. На вході - великий сувенір з написом "Слава Богу, що я не москаль". Жора має туалетний папір "ПТХ" і видає по шматочку відвідувачам, які починають розказувати, що Україна - не держава. Але у нього в продажу є і матрьошки – толерантний до москальського мистецтва.

ПРО МУЛЬТИКИ І ПОСОЛЬСТВО

Мені важкувато було знайти тут українців, які б хотіли спілкуватися. Я писала людям, які викладають українську мову в університетах, але відповіді так і не отримала. 

Втім, одного разу таки ходила на зустріч з діаспорою – люди спілкуються виключно російською, обговорюють побутові проблеми. Культурного спілкування – літературних, мистецьких зустрічей - тут не знайдеш.

Ще до переїзду звернулася до українського посольства з пропозицією провести фестиваль "Муля" (проект Симухи - дитячий фестиваль мультиків, створених дітьми з різних країн – ред.). В Україні цей проект волонтерський – ми возили мультики у кілька міст, в тому числі, зону АТО. В посольстві мені дали телефон контактної особи, і тепер я просто чекаю, хоча минуло вже більше місяця. Хочу запропонувати показати мультики в одному з культурних центрів Софії. Це цікава річ, адже тут немає дитячих студій, які роблять мультики. І взагалі в місті не проводиться культурних подій від України.

Волонтерські спільноти в Болгарії невеликі. Найбільш активна - у Варні. Вони збирають кошти на медикаменти і пересилають допомогу на Схід України. В Софії також є така організація, але там дуже мало людей. З ними я ще не познайомилась.

ПРО ДРОВА І ЗАДИМЛЕНІ ВУЛИЦІ

Коли йдеш на гору Віташа, вітаєшся з усіма, кого бачиш – така тут традиція. Але зазвичай на вулицях люди непривітні, ніхто не посміхається. Коли заходиш у магазин, продавець лякає суворим виглядом – ані тобі "японського сервісу", ані "американської посмішки".

Червоні і білі нитки мартениці є знаком приходу весни

В транспорті чимало бідних, погано вдягнених людей. Для пенсіонерів тут немає безкоштовного проїзду, а вартість опалення за місяць може дорівнювати одній пенсії. Багато людей опалюють приміщення дровами. Ми живемо в 10 хвилинах від центру. Взимку, відкривши вікно, можна подумати, що ти в Карпатах, де використовувати дрова – звична річ. Все місто пахне пічним димом.

Люди натягують найтепліший одяг і ставлять опалення на мінімум. Але і це дорого, тож деякі хочуть його відключити... Таке важко сприйняти, адже Болгарія далеко не тропічна країна. Втім, відключити опалення можна зі згоди всіх мешканців будинку – на цьому тлі часто виникають конфлікти.

ПРО БОЛГАРСЬКИЙ ПРИКОЛ З ПЛИТКОЮ

Коли в Болгарію приїжджають австрійці та німці, для них тут просто небачена дешевизна. Якість води і продуктів набагато вища, ніж в багатьох країнах Європи. Але це країна ЄС, яка далеко не є взірцем. Тут і тіньова економіка, і клановість, і корупція. Буває, на підприємстві працює вся родина і друзі власника.

Є такий болгарський прикол – плитки, що плюються. Кажуть, коли виділяють гроші на ремонт доріг, частина з них осідає у кишенях чиновників. На іншу наймають, наприклад, циган, які класти плитку не вміють. І от, під одним краєм плитки – грунтівка, а під іншим – порожнеча. Коли йде дощ, у порожнечу набирається вода. Йдеш у красивих босоніжках, наступаєш на таку плитку, і тобі всі ноги зальопує брудом.

Правила тут не виконуються, за порушення не карають. Нещодавно поверталися з аеропорту, і взяли таксі. Чоловік сідає наперед і хоче пристебнутися. Таксист каже: "А знаєте, ремінь безпеки не працює". Навіть не замислюється, що можна, наприклад, попросити пасажира пересісти назад.

ФОТО: Анастасія Симуха