Справжні солдати. Юрій Семчук: Серед озвірілих істот людьми залишилися коти

Захищаючи Батьківщину, чимало українських бійців знаходять час і на те, щоб розповісти користувачам соцмереж, яким насправді є життя на війні

Ольга Черныш
Первый заместитель главного редактора
Справжні солдати. Юрій Семчук: Серед озв…

Depo.ua продовжує цикл публікацій про українських бійців, що ведуть сторінки в соцмережах.

БЕРКУТІВЦІ БИЛИ ДІДУСЯ, ГОЙКАЮЧИ "ХОХЛЯЦКАЯ ТВАРЬ"

Викладач Юрій Семчук пройшов весь Майдан - від побиття студентів і до перемоги. Щастя країни чоловік виборював у складі 2-ї сотні.

"Студентки-вірменки, на запитання: "Як то ваша мова краща автохтонів? (українців - ред.) - посміхалися, - "У нас в общині старші кажуть, що українське небо прихистило. Із вдячності вчимо українську, послуговуємося нею". Тому не дивувався, що Сергій Нігоян україномовний, він був у нашій 2-й сотні", - розповідає Семчук.

Чоловік говорить, що в день вбивства Нігояна на Майдані залишилось дуже мало людей.

"Хлопці кидали горючку, що падала поруч у бурульчасте льодовище, не завдаючи аніякої шкоди беркутівцям. Міліціянти цілили у відчайдух з "Фортів", працювали за схемою: один цілив в око, другий - в ногу, третій, коли жертва падала - у скроню. Аби якось зламати їх злагодженість - кидав скол бруківки у ближнього стрільця і по зеленому спалахові його сусіди встигав відхилитися за ріг, бо гумова куля звісно летить повільніше світла. Повз мене пробіг Нігоян з протигазами, поспіль кинув: "Одягай, зараз почнеться, Правий Сектор здимів", - і далі помчав повз силует Лобановського. З того боку розлого ляснуло й замість зеленого вогника сипонуло брунатними іскрами. Майнуло: "Нічого собі гумка". То - шрапнель, у Сергія", - описує боєць.

Згадує, цей день далі, коли почалася круговерть, беркутівці та майданівці атакували по черзі.

"Кричали поранені. Біля кав'ярні, де об залізний кутник ляснула куля, беркутівці топтали дідуся покривши його українським прапором, раз по раз гойкаючи: "Хахляцкая тварь". Повз бібліотеку рухалися трійки стрільців, як на сафарі. Іржали, коли поцілили хлопцеві в литку і він скотився по схилу до їх ніг, добивали пострілами впритул. В карету швидкої допомоги не брали ранених, водій буденно заявляв: "У меня труп, не положено". То був Михайло Жизневський. Власне, зухвальство беркутівців викликало лють, голіруч кинулися душити стерв'ятників...", - каже Семчук.

Розповідає, що на Майдані майже не спав, бувало й по три доби поспіль. Допомагав медикам, стояв на варті, охороняв передні рубежі. А одного разу - написав лик Божий в Українському Домі.

"Сиджу там на світанні у закутку митців. Підходить дідусь, вітається. Каже, бабця йому в Рівному наворожила, що художник із самих ранесеньких досвітків чекатиме його в Українському домі, лик Божий Спасителя писати. Я взяв його жмаканий ватман, знайшов пензлик і три кольори гуаші. На 3-му поверсі, на підвіконні, там де наша перукарня була, пишу Боженьку. Ворожка сказала, сей лик врятує усеньку Україну. Дивиться Господь на мене, написаний, а я йому кажу: "Зроби як бабця казала". А коли 16 лютого беркутня загнала нас на третій поверх Українського дому, то з того підвіконня, де писав Спасителя, і шугнув через розбите вікно. І на фронт пішов, аби мій порятунок Боженька віддав на користь України", - зазначає чоловік.

"ВАТНІ" ЗОМБІ БИЛИ УСІХ, НАВІТЬ ЖІНОК-ЖУРНАЛІСТОК

Сам Юрій родом із Допропілля на Донеччині, а зараз мешкає в Дніпропетровську. На фронт потрапив в кінці квітня і був демобілізований у березні цього року. Чоловік ділиться емоційними спогадами про війну від самого початку конфлікту.

"1 березня у Дніпропетровську до площі "ще-Леніна" від міськради з триколорами- колорадами, криками "Бєй бендеровцев!", "Путін спасі!" сунуло зомбі. Уперше бачив, як перелякані перехожі, офісні працівники тікали з проспекту, вскакуючи в припарковані автівки. Били усіх, і жінок-журналісток теж. Підпалили намет, топтали портрети убієнних Майдану, зносили лампадки. Потім розвернулися обладміністрації, ми там вже їх чекали. Минулося. Сценарій "русской вєсни" повторився на Донеччині у квітні", - коментує Семчук.

Говорить, що зразу після початок заворушень на Донбасі сів на велосипед на поїхав у військкомат. Через літній вік чоловіка вписали в мобілізаційну бригаду, розносити повістки.

"Був свідком повстання у 25-й, 93-й бригадах, коли призвані підіймали бунти й не збиралися проти братнього народу йти воювати. Ось чого наші десантники так легко здавалися на початках", - згадує боєць.

А вже вкінці квітня сформувався 20-й батальйон, куди Юрій пішов добровольцем. Говорить, рідні не перечили, бо розуміли, що під ліжком відсидіти не вдасться.

ШТУРМУВАЛИ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ОКРЕМИМ ВЗВОДОМ БЕЗ ПІДТРИМКИ

Перший бій Семчук побачив у Добропіллі, в якому пройшло його дитинство.

"Тримав позицію в... туалеті, до світання через шпарину маленького віконця виглядав у темний парк. Там під жовтим ліхтарем повія знімала клієнтів і "жухалася" прямо на лавочці. Отака стратегічна позиція, чи поза. Ворог наступав із Селідова, Краматорська. Ми три доби були забарикадовані у міськраді, нічого не відали і не надіялись, що виберемося", - описує чоловік.

Розповідає, що за рік у 20-го батальйону була лише одна ротація. При цьому завдання у бійців було одним з найбільш ризикованих.

"Ми "опорники", це коли двадцять бійців за передком перед самісіньким носом противника, а свої і чужі по нас гатять. І що ми можемо зробити перед штурмовими ротами і танковими атаками, з автоматами і "мухами"? Одного разу заступник комбата без узгодження з керівництвом кинув наш взвод на штурм околиць Донецька, захопили стратегічну висоту. Нас тут же й накрили. Втрималися так сяк, зайняли кругову оборону. Заліз зрання на каланчу, а перед очей, за триста метрів - лінія в три ряди окопів із залізобетонними схронами. Штаб групи "Кальміус" (угрупування бойовиків - ред.). ", - розповідає Семчук.

Зі взятих висот щодня і багато обстрілювали супротивника, але в дванадцятьох проти ворожих гаубиць та піхоти було втриматися важко. Бійці попросили підтримки, але керівництво відповіло, мовляв, вв'язуватися не збирається.

"Рації, мобільний здохли, їсти нічого. Сепари пруть, керівництва аніякого, метикуєш по ситуації, та розумієш безглуздість всього. Держиш свій сектор і по роботі стрілків визначаєш, що є ще живі. Після обстрілу вискочили, кишки висять, почали шукати, кого - собаку порвало... Від контузії все догори дригом... Ротний передає - на евакуацію, всупереч наказу. Виходили з двогодинним боєм, кулі свистіли наче джмелі. Вирвалися. Комроти відсторонили. А ми ж то розуміємо, ні за цапову душу перебили би нас, якби не він. В жодному підручнику не знайдете - штурм обласного центру окремим взводом без підтримки", - каже боєць.

ОНУК ПОВЕРТАВ ІНСТИНКТ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ

Враженнями від бойових подій Семчук активно ділився у "Фейсбуку", продовжує писати і зараз. В соцмережі у нього 2993 друга. Як тільки під час війни чоловік робив паузу, переставав постити, на його сторінці з'являлися тривожні повідомлення від сітьових друзів. Люди хвилювалися, чи все гаразд із Юрієм.

На одному з фото боєць позує разом з сином, який приїжджав провідати батька на передовій.

"Син приїжджав в гості. Чи хотів я, щоб він захищав Батьківщину? Так. Але, допоки його не взяли, не перечитиму. Бо, коли там, допоки живий, не розумієш переживань рідних, є ілюзія впливу на ситуації. Чи витримаю в очікуванні, коли він буде там? (...) Коли прийде повістка сину, піду знову на фронт замість нього. Бо він і онук, це наше майбутнє, їх не можна забивати... ", - говорить боєць.

Чимало постів Юрія присвячено онуку Дмитру. Боєць зізнається, що саме через онука старався вижити на війні.

"Онук врівноважував мою героїку з інстинктом самозбереження. Приходило жаске усвідомлення: мою кончину всі зрозуміють, приймуть, героїзують. Але як пояснити це Дмитру? Недавно син переїхав до свата, будує собі хату. Через три дні моєї відсутності телефонує онук, на зриві, фальцетом, тривожно: "Юя, Юя, ти дома?" - разів зо десять отакої без упину, - Фу, а я вже думав ти в танку згорів". Ми потрібні одне одному і доки доля нас не розвела, не треба гратися з нею", - акцентує чоловік.

ОФІЦЕРСЬКИЙ БОМОНД СИТУАЦІЄЮ НЕ ВОЛОДІВ

Про дії влади Семчук відзивається доволі скептично.

"Чого не можна пробачити нашій владі? А її там немає, аніяк, в жодних проявах. Як і світла, води, їжі, одягу. На початку хаотично організовувалися військові адміністрації, і ми для місцевих стали владою, бо сяк-так допомагали, від себе одривали останнє і оберігали їх", - каже боєць.

Стверджує, що "офіцерський бомонд" абсолютне не володів ситуацією на передовій, пересиджував в тилу, на відстані в 40 км.

"Жодного бою поряд не було офіцера, перед кіпішем приїжджав капелан. То був вірний знак, що кинуть у ворожий тил, чи ДРГ поряд блукає. А коли вже й приїжджав офіцер, а це було зо два-три рази, вмить замовкали ворожі снайпери, міномети, кулемети", - дивується Семчук.

Зі злагодженою роботою батальйону також були чималі проблеми.

"Моторошно було, коли під Авдіївкою з флангів заходять танки, від Ясинуватої чутна тріскотня ближнього бою, ми просимо вдарити по супротивнику, даємо точні координати, але командування відмовляє. Мовляв, немає армійського коригувальника. Але ж його і бути не могло - у "опорників" лінія фронту позаду, а регулярні війська до нас не потикалися. Важко було не від виснажливих обстрілів і стану оточення, а коли сидиш в круговій обороні, без наказів, без керівництва й не знаєш, що робити", - коментує боєць.

СПРИЙМАЛИ, ЩО ЗАГИБЛІ ПОБРАТИМИ ПОЇХАЛИ У ВІДРЯДЖЕННЯ

Семчук говорить, що на війні щомить навалюється стільки усього, що поранені і вбиті знеособлюються.

"Загибель товариша сприймаєш як складову війни, без сентиментів. Ми вивчали всі види зброї, аби замінити напарника у випадку чого. Це сприймалося спокійно і буденно. Ти ж теж змінний. У розмовах намагалися не чіпати пам'яті побратимів, загибель сприймалася як відлучення, відрядження", - каже чоловік.

Найбільше ж вразив не близький товариш і однополчанин, а боєць із позивним Боря, прізвища якого Семчук не знає.

"Наш взвод перекинули охороняти "Буки" з-під Авдіївки. Там служили срочники з Донбасу. Більшість - сепарюги. Вони активно спілкувалися з "ДНР", передавали наші прізвища. Врешті, прихопивши стрілецьку зброю, перебігли до "своїх". А перед тим, командир дивізіону дав наказ на переміщення п'яти "Буків" за лінію розмежування. Боря і його друзі нас попередили і ми спільно не дали здійснити сю операції", - говорить боєць.

Каже, що Боря жив у Авдіївці, в тому дев'ятиповерховому будинку, з якого видно аеропорт і який став опорним пунктом українських бійців.

"Розумний, розважливий хлопець. На передовій проявляв неймовірний хист у веденні бою, визволяв Авдіївку, як він казав, од макак. У вересні його не стало... ", - згадує Семчук.

Про місцевих мешканців у бійця збереглося чимало теплих спогадів.

"От ми демонізуємо донецьких, а у Димитрівській лікарні у нашу військову палату йшли і йшли місцеві і з тривогою в очах все питали: "Утримаємося?". Молодь не розуміла, чого не працюють місцеві військкомати і їм бояться давати зброю. Бо ж хотіли землю свою захистити од покидьків і зайд", - каже чоловік.

З волонтерів же найбільше вразила Оксана Чорна - колега Семчука, яка працювала на сусідній кафедрі міжнародної економіки в Інституті економіки та прогнозування.

"Така була собі сонячна дівчинка, організатор усіляких презентацій, зустрічей делегацій. А я ось, сиджу у своєму мирному кублі, а вона не покинула передову, зараз в Мар'янці, 200, 300-х перевозить, хлопців одягає, годує. І хто з нас справжній воїн, захисник?" - акцентує боєць.

ЖИТТЄВІЙ ФІЛОСОФІЇ ВЧИЛИСЯ У ТВАРИН

Семчук зазначає, що під час артобстрілів піхота не наступала. В цей час він зазвичай слухав наукові лекції, які скачав в Інтернеті - "щоб не зійти з розуму, поринав у світ любомудрія". А під боком зазвичай грілися дві кішки.

"Тварини завжди труться поряд з нами - і до обстрілів, і після. Ми вчилися їх розважливості і філософському відношенню до подій. Ляже киця на груди, муркотить, земля вібрує, а ти спокійний, бо ніколи пухнастик не буде там, куди щось прилетить (...) В одну січневу ніч почався безперервний, місячний бій, полягло багато хлопців з Дніпра, потім пішли в Ирій (Рай - ред.) хлопці з аеропорту. Від Путилівського мосту в Донецьку пхалася 5-та танкова армія бурятів, від Ясинуватої - 4-та кантемирівська. Киця Кунжутка скочила мені на коліна, під бік забилася лінива і пишна Шиша... Киці завжди були поряд", - згадує чоловік.

Каже, що потім він потрапив до госпіталю, а Кунжутка і Шиша залишились на позиціях, рятують життя солдати.

" Серед озвірілих людей, людьми залишилися коти. Вони не давали перейти межу людяності тим, хто ще не оскотинився. Взагалі, у житті використовую беззаперечний тест: якщо до мене приходить гість і починає роздавати копняки собакам, усе - боягуз, садист, скотина; ніс крутить хто від котів - щуряча душа ", - зізнається боєць.

Досьє depo.ua:

Вік: 51 рік

Після війни практично втратив роботу, зараз же соціалізується за допомогою "Фейсбуку".

Пише книжку про хлопців на фронті. У чоловіка у шухляді вже є пара написаних творів. Його ж роман "Юлія" можна прочитати в Інтернеті (//samlib.ru/s/semchuk_j_i/julija.shtml)

Пише картини маслом. 

Також читайте у рубриці "Справжні солдати":

Іван Савельєв: Росія може перемогти тільки у Києві

Андрій Дяченко: Хлопців, що пішли в АТО добровольцями, бойовики катують з особливою жорстокістю

Андрій Савчук: Мар`їнку не повинні віддати

Володимир Корабльов: Треба поставити паркан біля Росії і стріляти всіх, хто до нього підходить

Олександр Шульман: Я б не назвав це перемир'ям навіть під час великої п'янки

Сергій Голтва: Ми йшли на танки з голими дупами

Микола Ярошенко: Повернуся з війни і буду вирощувати банани

Іван Белецький: Всім казнокрадам пропонуємо гарячі тури до Маріуполя

Валерій Тудвасєв: Мій семирічний син придумав, як зупинити ворожі танки

Комбат капеланів-кіборгів Ігор Шулик: Кожен раз, як їдеш у батальйон, вирішуєш вмерти

"Батя" - На війні із шматком титану у спині

Лікар Сергій СахацькийСтавлення місцевих до нас дуже змінилося

Інженер Вадим Вовк: Вразив пофігізм людей в зоні АТО

Віктор Коваленко: Викинув з церкви череп, і побратими перестали гинути

Максим МединськийМи жили в свинарнику, але бігали там лише собаки,

Сергій ЗвягінНе надсилайте харчі, бо їх міняють на горілку

Оператор Дмитро Двойченков: Хочу змінити уявлення про армію

Легендарний капітан Борис Рябуха: слово "кіборги" вже трохи дратує

Віктор Суходольський: В моєму Саду Небесної Сотні зустрічатимуться бойові побратими

Больше новостей о событиях в Украине и мире на Depo.ua

Все новости на одном канале в Google News

Следите за новостями в Телеграм

Подписывайтесь на нашу страницу Facebook

deneme