"Зрада" в тилу: Чому на передову відправили 18-річних ненавчених контрактників

Йшов третій рік війни, а навчальні центри ЗСУ все ніяк не могли навчитись належним чином готувати військовослужбовців до служби в армії

Руслан Рудомський
Журналіст відділу «Війна»
"Зрада" в тилу: Чому на передову відправ…

Вчора мережу сколихнула інформація про те, що на передову в рамках ротації (заміна демобілізованим 6-ї хвилі) відправили служити 18-річних необучених контрактинків, яким при підписанні контракту обіцяли службу в глибокому тилу. Паніку, можливо сам того не бажаючи, розігнав відомий і авторитетний волонтер Роман Донік.

І хоч сам Роман зробив чіткий акцент на тому, що за два з половиною роки війни в учебках так і не навчились готувати професійних бійців, більшість читачів в коментарях і репостах розігнали #зраду на темі віку і обману. Хоча, стосовно віку – нічого дивного немає, адже саме на ньому зроблений акцент на скріншоті переписки, опублікованому Доніком.

Зрада в тилу, або коли нарешті реформують учебки - фото 1

Ближче до вечора на ситуацію відреагували і офіційні особи. Так начальник прес-служби Генерального штабу Збройних Сил України Владислав Селезньов заявив: "Ми в плановому порядку проводимо звільнення тих військових, які прийшли в рамках шостої хвилі мобілізації. Цей процес триває. На місце звільнених військових приходять нові військові, в тому числі і контрактники. Жодного військового, який не пройшов підготовку на полігонах і не пройшов бойове злагодження в складі підрозділів не відправляють у зону АТО".

Тобто, Селезньов фактично заперечив присутність на "передку" необучених підлітків. Але ж нас вже давно привчили більше довіряти волонтерам і бійцям з передової, аніж офіційним заявам прес-служби ЗСУ.

Як би там не було, а питання й справді досить непросте та дискусійне і на деяких моментах варто зупинитись окремо. Зокрема, на таких, як: вік, рівень підготовки і обман.

Вік. "9 осіб з 24-х поповнення до 20 років. П'ятеро вісімнадцятирічних. Наймолодшому 18 років і 2 місяці".

Тут можна довго сперечатись стосовно моральності чи аморальності даного факту, але є закон. А закон, як відомо ще з часів Древнього Риму – dura, але це закон. І закон цей чорним по білому пише: "Вік для прийняття кандидатів на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського та старшинського складу становить від 18 до 40 років". Якось так. Крім цього, саме собою виникає питання: якщо ти ще дитина, не збирався і не хочеш на передову, то навіщо контракт підписуєш?

Зрада в тилу, або коли нарешті реформують учебки - фото 2

Обман. Людина, яка підписує контракт зі Збройними силами країни, що веде бойові дії, повинна, просто зобов'язана усвідомлювати, що для неї слово "служити" і слово "воювати" значитимуть приблизно одне й те ж саме. Тому слова про те, що з цих юнаків обдурили, бо військкомати сказали їм, що вони будуть служити в глибокому тилу, а натомість їх транзитом через навчальні центри відправили на першу лінію, звучать трохи дивно.

У всьому світі, і Україна тут не виняток, традиційно склалась ситуація, яка для військових, (як професійних, так і призовників) передбачає службу там, куди направить Батьківщина, а не там, де зручно бійцеві.

Однак, судячи з коментарів під постом Романа Доніка, багато хто на третьому році війни не до кінця усвідомлює ситуацію і досі намагається довести, що "служити" і "воювати" – це різні речі і військовослужбовець при підписанні контракту повинен мати вибір: або одне, або інше. Тобто зараз, як і в 2014-му році, є люди, і судячи з усього їх немало, які вважають, що контрактники (професійні військові) повинні служити, бажано десь в тилу, а воюють нехай добробати – вони ж самі визвались.

"Про тих, хто сподівався служити в тилу і в туфлях ходити на роботу з 9:00 до 17:00 мінус вихідні я навіть говорити не хочу. У моєму уявленні про прекрасне, всі новенькі контрачі ВСУ повинні і зобов'язані пройти через АТО" – цілком логічно прокоментував дану ситуацію колишній військовослужбовець, а зараз поліцейський Василь Коряк.

Непідготовленість. А ось тут і справді криється велика проблема. Навіть не проблема – біда. І проблему цю більш ніж красномовно описав все той же волонтер Роман Донік.

"Добровольці і мобілізовані не для того йшли на фронт, щоб померти там, а для того, щоб час дати зруйнованої армії на ноги встати і в порядок привести систему. Поки там мобілізація час вигравала ціною ненавчених життів, у нас виявляється в тилових частинах нічого не змінилося. Цей час по суті було втрачено. І слова президента на День захисника України про те, що більше не будуть служити мобілізовані, а буде "мотивована та високопрофесійна армія", дуже сильно засмутили заднім числом, тому що я побачив зовсім не те, що повинно було бути за 2,5 року вирваної фори. А цих хлопців навчать. На волонтерських засадах навчать. Приїдуть і навчать. А потім і з технікою навчать працювати. Тільки навіщо тоді потрібні всі ці недоучебки, укомплектовані під 100% заробітчанами-саботажниками?" – написав Роман в одному з наступних постів.

Зрада в тилу, або коли нарешті реформують учебки - фото 3

Власне, тут важко щось додати. Адже справді, поки на передовій приносили себе в жертву кращі з кращих, поки волонтери з ніг збивались, щоб забезпечити армію всім необхідним, поки волонтерський десант в Міноборони не відволікаючись на сон і відпочинок намагався реформувати збройні сили в частині забезпечення продовольством і військовою формою, поки військові інженери-ентузіасти вигадували все нові й нові види озброєння, в тилових навчальних центрах не змінилося нічого. І це справді віддає якщо не саботажем, то відвертою непрофесійністю і пофігізмом, з якими треба щось робити.

Судячи з усього, цей випадок оголив ще одну ділянку "невидимого фронту", за яку повинні взятись волонтери. Інакше, як показує досвід останніх років, нічого не зміниться і так само на передову будуть відправляти непідготовлених бійців-контрактників, незалежно від віку.

Але якщо непрофесійність навчальних центрів – це досить вузька проблема, яку в принципі здатні вирішити в Міноборони і Генштабі, то думки "служити, а не воювати" в головах широких мас – це проблема набагато більшого масштабу. Адже, хто забув – в 2014-му році ситуація зайшла так далеко не в останню чергу тому, що тодішня армія "наймалася служити, а не воювати" і без зайвих докорів сумління здавала сепаратистам військову техніку, а подекуди й цілі частини, замість того, щоб придушити їх виступи у зародку.

Тобто, поки вони десятиліттями сиділи по казармах і отримували квартири і зарпллати – все було гаразд, а як дійшла справа до необхідності взяти зброю і застосувати її за призначенням, то почалося: "я ваєвать нє буду, я нє для етава в армію шол". І ось, пройшло два з половиною роки війни з усіма страшними наслідками, а досі навіть у відносно прогресивному Фейсбуці масово знаходяться ті, хто розділяє поняття "служити" і "воювати". Страшно подумати що було, б якби вони самі стали контрактниками… Де б зараз проходила лінія розмежування – по Дніпру?

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme