Які наслідки матиме скорочення Україною витрат на оборону

Дуже цікаву статистику оприлюднив вчора Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру (SIPRI). Виявляється, у 2016 році Україна скоротила реальні витрати на оборону.

"Незважаючи на те, що номінальні витрати Києва на оборону зросли з 79 млрд грн у 2015-му році до 87,5 млрд грн в 2016-му, у валюті в фіксованих цінах ця цифра скоротилася з 3,62 мільярда до 3,42 млрд дол. США. Порівняно з попереднім роком, у 2016-у частка витрат на оборону впала з 4 до 3,8% ВВП", – повідомили у SIPRI.

Таке незначне скорочення витрат на оборону в 2016-му порівняно з 2015-м роком можна пояснити інфляцією з одного боку і певним зниженням інтенсивності бойових дій на Донбасі – з іншого.

Однак, рано розганяти #зраду і посипаючи голову попелом кричати: "Все пропало!". Якщо пригадати 2016-й рік, то українська армія навіть за такого фінансування здійснила величезний крок вперед у своєму організаційному розвитку і матеріальному забезпеченні, а також не віддала ані сантиметра української землі окупантам, на відміну від того ж 2015-го року.

І це при тому, що за даними того ж SIPRI, у цей самий час Росія збільшила видатки на оборону і вийшла за цим показником на чисте третє місце у світі. Торік Росія збільшила свої витрати до 69,2 млрд дол., що на 5,9% більше, аніж було в 2015-му році.

Цьому також є логічне пояснення: у 2016-му році Росія загрузла у війні в Сирії, паралельним курсом надаючи військову допомогу терористам Донбасу.

При цьому Сполучені Штати Америки залишаються країною з найвищими у світі щорічними військовими витратами. Вони зросли на 1,7% і становили 611 млрд дол. Другу ж сходинку продовжує тримати Китай, військові витрати якого збільшилися на 5,4% – до 215 млрд дол.

Взагалі, так званий військовий бюджет з самого моменту проголошення української Незалежності був болючою темою. За оцінками експертів, ніколи українська армія не отримувала того об'єму коштів, які були б необхідними для її повноцінного функціонування. Не отримує вона і зараз, але то зовсім інша історія.

Власне, через таке недбале ставлення держави до своїх збройних сил, ми й отримали на початку 2014-го року ту картину, яку отримали: голу-босу-голодну армію, в якій не було чим заправити недорозпродані залишки військової техніки.

Після російської агресії в березні 2014-го року ставлення до збройних сил з боку української влади кардинально змінилося, але було пізно – армію довелося відбудовувати заново буквально на ходу. Хочеться відзначити, що держава тут досягла неабиякого прогресу: за даними того ж SIPRI, військові витрати України між 2007 і 2016 роком збільшилися на 28%.

Звісно, фінансування української армії останніми роками значно збільшилось, але й потреби цієї самої армії суттєво зросли. Сьогодні це армія не просто воюючої держави – це армія держави, яка, на хвилинку, веде війну на власній території проти окупаційних військ країни, яка має третій за величиною військовий бюджет у світі!

"Народ, який не хоче годувати свою армію, буде годувати чужу" – сказав колись Наполеон Бонапарт, і світова історія не раз підтвердила його правоту. На щастя, нинішня українська влада усвідомлює цю істину і попри невеличку пробуксовку, певні поступальні зрушення все ж відбуваються.

Відповідно до Стратегії національної безпеки України та Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України щорічне бюджетне фінансування сектору безпеки і оборони має становити не менше 5% від валового внутрішнього продукту (нагадаємо, що у 2015-у цей показник становив 4%, а у 2016-у – 3,8%), тому у Державному бюджеті України на 2017 рік закладена сума в 129,3 млрд грн.

Враховуючи те, що інфляція в Україні дещо призупинилась, є всі підстави сподіватись, що за підсумками 2017-го року ми вкладемось у заповітні 5% ВВП і наша армія не буде забезпечена у відповідності до усіх її потреб. Адже, повторимось: "Народ, який не хоче годувати свою армію, буде годувати чужу".