Як розбомблену телевежу на горі Карачун перетворили на довгобуд під час війни

"У Станиці Луганській немає українських телеканалів. Вони не бачать наших програм і нових кліпів..." – з сумом пише співачка Анжеліка Рудницька на своїй сторінці у мережі Фейсбук. І таких дописів на сторінках людей, які повертаються з тих країв, можна знайти безліч.

Спілкуючись з багатьма бійцями, журналістами, чи волонтерами з передової, також часто можна почути слова про те, що там подекуди повністю відсутня трансляція українських теле- і радіоканалів.

І якщо в південній частині Донбасу ситуація більш-менш вирішується за рахунок Маріуполя, звідки є змога покривати як місто, так і певну частину Донецької області аж до Бахмута (колишній Артемівськ, Донецька область), то інша територія й справді майже повністю досі залишається відрізаною від українського теле- і радіоефіру.

При чому, мова йде не лише про тимчасово-окуповану територію, але й про так звану "сіру зону", і навіть про територію Донбасу, яка перебуває під контролем української влади.

Наріжним каменем, своєрідним дзеркалом даної проблеми є телевізійна вежа на горі Карачун, що знаходиться поблизу міст Краматорськ і Слов'янськ у Донецькій області. Від самого початку сепаратистських заворушень на Сході України до неї прикута увага всієї країни.

Давайте коротко пригадаємо трагічну історію даної телевежі. Почалось все 17 квітня 2014 року, коли група озброєних осіб здійснила захоплення будівлі Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення України, який розташований на горі Карачун у місті Краматорську. Проросійські терористи одразу ж відключили трансляцію українських телевізійних каналів у регіоні, замість яких налагодили мовлення російських.

Розуміючи важливість даного об'єкту, українська влада поставила завдання відновити контроль над телевежою і вже через кілька днів там закріпились українські військові, які тримали оборону до визволення Краматорська 5 липня 2014 року. Але, за кілька днів до того, 1 липня, в результаті боїв, вежу було повністю зруйновано (мінами були перебиті троси, які утримували вишку) і українське теле- і радіомовлення на значній території Донбасу припинилося.

З того часу постійно ведуться розмови про відновлення даної телевізійної вежі (точніше, спорудження нової), що дало б можливість відновити у регіоні українське мовлення, однак далі розмов справа до недавнього часу не рухалась. У квітні 2015 року на Карачуні було змонтовано тимчасову польову телевежу вистою 34,5 метри, однак повноцінно вирішити проблему вона не в змозі.

Та й останнім часом розмов, будьмо відвертими, більше, аніж справ. Наприклад, ще 13 січня 2016 року радник міністра з питань забезпечення функціонування телерадіомовлення Олександр Бригинець публічно пообіцяв, що телевежа запрацює вже навесні поточного року.

"Особливо важливою подією найближчого часу стане початок телемовлення з відновленої телевежі на горі Карачун, яке планується на весну 2016 року. Це буде приблизно така сама телевежа, яка стояла на горі Карачун колись. Обладнання нової вежі пройшло необхідну перевірку і зараз готове до монтажу" – сказав тоді Бригинець.

Що характерно, плани, озвучені тоді Бригинцем, йшли далеко за межі Карачуна. Радник міністра озвучив намір встановити ще дві великі телевежі. Вони, за словами Бригинця, будуть призначені для поліпшення покриття телевізійного сигналу в Донецькій та Луганській областях, і їх робота як допоміжних об'єктів матиме велике значення. Адже, якщо найближчим часом Донецьк не повернеться під контроль України, а отже не повернуться і вежі, які там розміщені, доведеться споруджувати нові, щоб розширити на тимчасово окупованій території українське мовлення.

Однак, цим амбітним планам не дано було реалізуватися вчасно.

Пізніше, 7 червня, під час виїзного засідання Комітету Верховної Ради з питань свободи слова у Краматорську генеральний директор Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (КРРТ) Володимир Іщук заявив, що телевежа на горі Карачун буде встановлена за три місяці і у вересні розпочнуть роботу встановлені на ній передавачі.

Тоді ж він повідомив, що процес встановлення вежі був затягнутий через технічні проблеми і тривалість тендерних процедур. Також, за словами Володимира Іщука, КРРТ має фінансові труднощі, викликані боргом з боку державних мовників у розмірі 54 млн грн, що не дозволяє КРРТ активно працювати.

Однак, вже осінь у розпалі, а багатостраждальна телевежа на горі Карачун досі відновлюється, і кінця-краю цьому процесу не видно. Не кажучи про інші обіцяні телевежі.

"Сьогодні знову заїхав на Карачун. Тепер я у них частий гість. Монтажники завершили встановлення 16-ї секції, готують 17-ту. Впевнено йдемо угору. Загалом вежа складається із 24 секцій. Наразі висота конструкції – 104 метри. Залишилось змонтувати ще 76 метрів. А у приміщеннях передавального центру повним ходом йде монтаж передавачів та іншого обладнання" – написав 21 вересня на своїй сторінці у мережі Фейсбук голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський.

 

Планується, що в першу чергу на телевежі буде встановлено передавач потужністю 20 кВт для транслювання програми "UA: Першого", а також будуть перенесені передавачі, які зараз працюють по тимчасовій схемі для обласного каналу "ДоТБ" (колишня Донецька ОДТРК, нині філія НТКУ). Загалом передавачі вежі транслюватимуть 15 загальноукраїнських телеканалів і 7 радіостанцій. Висота споруди становитиме 180 метрів, радіус її покриття – 62 км.

Очікується, що встановлення вежі на Карачуні дасть змогу майже повністю закрити "білі плями" на підконтрольній уряду території Донеччини. Остаточно поширення українського мовлення на усій підконтрольній території області буде вирішено за допомогою ще однієї вежі висотою 180 метрів, встановлення якої планується у Покровську (колишній Красноармійськ, Донецька область). При цьому, запланована у Покровську вежа не лише повністю вирішить покриття Донеччини українським телебаченням, а й транслюватиме сигнал на окуповані території.

Як бачимо, планів і очікувань безліч, але реалізовуватись вони не дуже поспішають. Чому? Складне і дуже неоднозначне питання. Якщо проаналізувати заяви високопоставлених чиновників, які тим чи іншим чином причетні до цього процесу, то всі стрілки сходяться до небажання держави повноцінно займатись інформаційною політикою.

Так, наприкінці травня міністр інформаційної політики Юрій Стець заявив, що відновлення українського мовлення на контрольовані українською владою і окуповані сепаратистами території здійснюється без залучення коштів із держбюджету. За його словами, Мінфін поки не дає згоди на виділення грошей на побудову нової телевежі на Донбасі, яка могла б забезпечити покриття регіону українським мовленням.

Приблизно тоді ж, під час виїзного засідання Комітету свободи слова заступник голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (ОВЦА) Юрій Клименко заявив, що область планує самостійно побудувати телевежу для забезпечення українського мовлення в регіоні, бо від центральних органів влади не може отримати допомогу через усілякі бюрократичні перепони.

Дивна позиція, чи не так? З одного боку центральна українська влада кричить на кожному кроці про гібридну війну, яка ведеться проти України на Донбасі, а сама водночас не бажає вживати заходів для того, щоб переломити ситуацію на найголовнішому з фронтів цієї війни – інформаційному.

А довгобуд, у який перетворилася телевізійна вежа на горі Карачун, при цьому виступає вітриною ставлення української влади до питання інформаційної безпеки. Не надто привабливої вітриною, варто відзначити.