Щоденник 17 бригади. Невиплата грошей

Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці.

- Вікторе, ходімо до майора Гроо на приватну бесіду! - каже мені в казармі 17 окремої гвардійської танкової бригади заступник командира 40-го батальйону, де я вже не числюся з 26 червня.
- А при чому тут ви, пане майор? - запитую я. - Нехай начальник фінансової служби 17 бригади майор Гроо виплатить мені грошове забезпечення за 2 місяці! А з ким вести приватні розмови - я вже якось сам вирішу.
- Ні, мені наказано тебе привести. Ходімо до нього... просто зараз, - вмовляє мене замкомбата.
- Мене туди не пустять до 14:00, адже тільки після цього в них "робота з особовим складом" - кажу я.
- Ходімо, я тобі гарантую - тебе цього разу точно пустять.

Отже, я бойовий офіцер після Дебальцеве без копійки в кишені йду на поклон до штабу 17 бригади. Це - панельний будинок рожевого поросячого кольору з 4 поверхів. Естетичні смаки в криворізьких танкістів Збройних Сил України, які ніяк не можуть позбутися радянських звичок - тішать око. На порозі штабу бригади мене зустрічає черговий солдат зі словами "Нє положено!" Доводиться принижуватися і пояснювати черговому, що офіцер йде за зарплатою. Після кількох хвилин він зжалюється наді мною і пропускає всередину.

Піднімаючись сходами, помічаю на 2-му поверсі ТВО командира бригади підполковника Дрібнохода з блондинкою. В обох мармурово білі й злі обличчя. Засмаглий й підтягнутий на тренажерах підполковник, прихилившись до відкосу стіни, як типовий криворізький гопник, робить вигляд, що когось слухає по телефону. Проходячи повз, я, звісно, віддаю честь і бажаю йому і його блондинці здоров'я. Нуль реакції в обох. Це - в приницпі звичне ставлення один до одного в 17 бригаді. Тут майже ніхто, за поодинокими винятками, нікого не поважає й не шанує.

Піднімаюся на 3-й поверх штабу. На мене вже чекає майор Гроо в цивільній непрасовані майці разом із другим майором Гладченком - ТВО начальника стройової частини, молодим низеньким і товстуватим пофігістом "Гаррі Поттером", який, як виявилося, і є головним винуватем того, що я вже 2 місяці сиджу без грошей. Майор Гладченко в червні просто "забив на службу" і не передав до фінслужби данні про щонайменше 6 офіцерів, які потім, включно зі мною, були змушені принизливо оббивати пороги штабу в пошуках грошового забезпечення. Коли я звертався до Гладченка протягом минулих 10-ти днів, він ввічливо вислуховував мене, але все потім забував і відмахувався, як від надокучливої комахи: "Підійдіть наступного понеділка до Алли Миколаївни! Це не я, а вона вам зробить виписку з наказу".

Обличчя в майорів Гроо і Гладченка, коли вони мене бачать: відповідно радісне і зле. Вони мені можуть посміхатися зараз, але в кишені тримати дулю. Гладченко, помітивши мене, одразу тікає в свою конуру стройової частини. Я віддаю честь майору Гроо "Дозвольте звернутися! За Вашим викликом прибув!"

Ми мовчки йдемо з ним в бухгалтерію 17 бригади, де бухгалтер відраховує готівкою і вручає мені 5 тисяч 491 гривню 10 копійок. Я розписуюсь в квитанції, помічаючи, що готівка була знята з чийогось приватного рахунку "Приватбанку" (не з мого), й до тієї квитанції прикріплений ще листок із ксерокопіями квитанцій з банкомату. Роздивитися, чия це картка мені не вдається - після розпису квитанцію швидко ховають. Я починаю розуміти, що зараз мені виплачують двомісячний борг із грошового забезпечення не зовсім законно.

- Таваріщ палковнік, он уже здєсь і ми єму виплачиваєм всьо! - майор Гро говорить по мобілці з якимось начальником і по виразу обличчя я розумію, що начальник дуже великий. "Хатітє я дам єму трубку?" радісно звітує майор Гроо. На тому кінці цього не хочуть. Там мабуть комбриг 17 бригади полковник Літвінов - гламурна особа із замашками сепаратиста, яка ставила мені палки в колеса минулої осені під час бойової підготовки мого взводу, яку ніхто ніколи в бригаді не поважав, і яка в данний момент сидить в селищі Троїцьке в зоні АТО, тіпа керуючи танками, але насправді тупо заробляючи собі статус учасника бойових дій. (Про ганебну роль полковника Літвінова в ігноруванні допомоги 40 батальйону при обороні Дебальцевого я ще напишу згодом)

- У вас есть еще претензии к нам? - запитує мене російською мовою майор в майці, звично розвалившись в кріслі позаду бухгалтера.
- Я повинен порахувати і проконсультуватися, чи відповідають ці 5491 гривень моєму грошовому забезпеченню за 2 місяці. Здається, ні. - відповідаю я. - Крім цього, комбриг не дав мені догуляти 8 днів відпустки.
- Успакойесь! Ми вам компенсіруєм не использований отпуск прі увольнєнії в запас, - причмокує майор Гроо.
- Сподіваюсь... - кажу я, вже ні на що в 17 окремій гвардійській танковій бригаді не сподіваючись.

Кладу товстий жмут готівки в кишеню, кажу скупе "Дякую!" і виходжу в коридор. Там натовпи "дембелів" з обхідними листками, серед яких мені не протовпитися. Завдяки недалекоглядності ОК "Схід" та піфігізму комбрига 17-ї Літвінова зараз понад тисяча військовослужбовців 3-ї хвилі принизливо штовхаються в коридорах штабу, підписуючи кожен свій обхідний листок із 25 чи більше пунктів.

- Падаждітє! - за мною в коридор вибігає майор Гроо.- Я хачу папрасіть вас пра адну услугу!
- Слухаю.
- Ви нє моглі би напісать на Фейсбукє вашим покровитєлям, што ви получілі дєньгі?

Я одразу стаю дуже жорстким і чи не вперше різко відповідаю старшому офіцеру:

- Товаришу майор, це не мій, а Ваш обов'язок відзвітувати вищим начальникам про виконану роботу! Я не знаю, хто за мене заступився.

Майор мені не вірить.

- За Вас заступілась какая-то Виктория! Напішитє єй на Фейсбуке, что всьо харашо! - переконує мене майор Гроо.

Я вже спускаюся сходами і чую слова майора: "Ну, пожалуйста! Напишите на Фейсбуке, если Вас не затруднит..."