Путін таємно збирає на Луганщині ударний кулак (КАРТА)

Секретар РНБО Олександр Турчинов повідомив сьогодні, що російські сапери нарихтували через Сіверський Донець аж п‘ять понтонних мостів.

Переправи та під‘їздні шляхи до них створені на тій ділянці річки, де проходить кордон між Україною та Російською Федерацією і, відповідно, повністю контролюється російсько-окупаційними військами.

"Таким чином формується військова інфраструктура для забезпечення перекидання додаткових підрозділів російських військ на окуповану територію України для їх бойового застосування", - зазначив Турчинов, наголосивши, що це є черговим свідченням прямої і безпосередньої участі російської армії у війні на Сході України.

Здавалося б, навіщо росіянам городити собі зайві мости, якщо через повністю підконтрольну ділянку кордону і так можна перекидати скільки завгодно військових та техніки, що, власне, Путін і робить протягом останнього року, маючи "наїжджені" шляхи.

Як відомо, головними шляхами поставки бойовиків та техніки для "оплочених терористів" були пункти пропуску Ізварине та Довжанський, але за рік війни про це знають геть усі, як в Україні, так і в Росії, ЄС чи США. Ось і доводиться Путіну засилати в Україну своїх вояків просто на виду у всіх - на пропускних пунктах на кордоні знаходяться і деякі українські прикордонники (Мінські угоди як-ніяк), і спостерігачі ОБСЄ та й звичайні обивателі щодня фіксують рух путінських колон просто з власних вікон, про що одразу ж повідомляють у соцмережі з відео та фотодоказами.

І нехай з політичної точки зору кремлівському вседержителю це якось по цимбалах, з чисто військової така "транспарентність" - це чистої води недбальство та тактична безграмотність. Адже для успіху будь-якої військової операції просто необхідні приховані перекидання власних сил. От і вирішили путінські генерали від гріха подалі замаскувати своїх "бурятів", пересунувши "точки входу" від зайвих очей на нехай і менш зручну з точки зору інфраструктури, проте на малолюдну територію між Ізвариним та Станицею Луганською.

Аж цілих п‘ять понтонних переправ можуть забезпечити відносно тихе формування на Луганщині потужного ударного кулака, для якого будуть відкриті шляхи для подальшого наступу. Найближче і найлогічніше вдарити по Станиці Луганській, але можна здійснити нехитрий маневр, сконцентрувавши свіжі сили і під Щастям, і під Трьохізбенкою чи навіть рушити далі на Бахмутський шлях з перспективою вийти на Лисичанськ.

Отже, нам залишається сподіватися, що наша розвідка проінформована про переміщення ворога краще за нас і готує новим гостям зі Сходу відповідну зустріч.