Скільки генералів в ЗСУ: Чи переплюне Україна Росію

Перед ювілеєм держави зазвичай з'являється багато різних новин про Збройні Сили України. Одне з численних повідомлень пройшло практично непоміченим. А воно досить важливе в розумінні того, в якому напрямку рухається реформа армії.

Отже, 16 серпня на брифінгу в Києві заступник начальника Генерального штабу ЗСУ, генерал-майор Володимир Талалай озвучив цифри генеральських посад - за його словами, в ЗСУ налічується 172 посади, на які можуть бути призначені особи з вищим офіцерським званням (читай генеральськими), а безпосередньо в армії таких посад 118. При цьому точну кількість генералів названо не було, хоча було зазначено, що укомплектованість посад становить 90%. Якщо грубо прикинути, то виходить, що в українських збройних силах служить від 106 до 155 генералів.

Навіщо знадобилася така маніпуляція цифрами, не зовсім зрозуміло, якщо ще в жовтні 2015 року в пресі з'явилася чітка розкладка за кількістю генералів. За офіційними даними Міністерства оборони, в Збройних силах України на той момент проходили службу 104 генерали, з яких було: 72 генерал-майорів, 29 генерал-лейтенантів, один генерал-полковник і один генерал армії України. При цьому, що важливо, кількість генеральських посад не зазначено не було.

У всіх цих заявах є один важливий нюанс - ще в лютому 2015 року було прийнято Указ президента №39/2015 року, в якому було прописано нову структуру командування. Так ось, в цьому вже призабутому документі було передбачено 151 генеральську посаду. Не менш цікавий приводиться також розклад за родами військ - якщо, наприклад, наявність досить великої кількості генералів в Сухопутних військах ще якось можна пояснити створенням нових підрозділів і з'єднань, то, наприклад, дуже складно з позиції формальної логіки говорити про адекватну кількість таких посад, наприклад, в командуванні повітряних сил (20) або 13 (!) адміралів і генералів в командуванні Військово-морських сил.

Указ відразу піддався жорсткій критиці перш за все з боку громадянського суспільства, однак, якщо судити з останніх повідомлень, навіть такі цифри виявилися трохи заниженими, і кількість генеральських посад і генералів в українських збройних силах зростає, як то кажуть, "на дріжджах".

Однак, варто зазначити, що проблема "генеральського зорепаду" завжди переслідувала українську армію. Незважаючи на те, що, починаючи з 1992 року, в збройних силах безперервно відбувалися скорочення, тільки за перші 15 років було присвоєно 637 генеральських звань. З динаміки присвоєння генеральських звань можна зробити цікавий висновок про те, що пік присвоєння генеральських звань зазвичай припадав на рік президентських виборів (у цьому плані особливо характерним був 1999 рік, коли було присвоєно 76 генеральських звань).

Тому не дивно, що в Україні, безпосередньо в армії, відбулося різке падіння престижу звання генерала  - вважалося, що звання давали, щоб зарплати були якомога більше і "лампасоносії" крали якомога менше. А перед звільненням, взагалі - щоб була більшою пенсія.

Повний безлад з присвоєннями вищих офіцерських звань дуже сильно контрастує з західною практикою і напрочуд близький до російських реалій.

У тих же США чисельність генеральських і адміральських чинів визначається Конгресом за допомогою спеціального закону, який приймається щороку. При цьому враховується перш за все загальна чисельність збройних сил і цифри корелюються так, щоб співвідношення генералів і адміралів не перевищувало 5-6 чоловік на кожні 10 тисяч військовослужбовців регулярної армії, авіації і флоту. Окрім того, половину всіх вищих воєначальників повинні складати бригадні генерали (молодші контр-адмірали).

Полковник (Кептен), представлений до генеральського (адміральського) чину, повинен мати в цілому не менше 25 років офіцерської вислуги і обов'язкову практику штабної служби. Чини бригадного генерала (молодшого контр-адмірала) присвоюються особисто президентом США, решта - Конгресом, за поданням президента.

На грудень 2015 року на дійсній службі у збройних силах США налічувалося 896 генералів і адміралів (плюс ще 19 виведених за штат) - 319 в армії, 277 у ВПС, 217 в ВМС і 83 в корпусі морської піхоти.

У колись братській Російській Федерації кількість генералів є засекреченою цифрою, але за даними Головного управління кадрів, становить 13 на кожні 10 тисяч військовослужбовців. Тобто вони перевершують своїх американських "колег" не лише за кількістю, але і відносно чисельності збройних сил майже втричі.

Однак, при підрахунку загальної кількості, слід враховувати ще один суто російський нюанс - окрім армійських генералів і генералів МВС, ФСБ, ФСО, СВР, є ще генерали - прокурори, генерали - рятувальники, генерали юстиції ...
А якщо до цього списку додати "весільних генералів" - так званих генералів "на громадських засадах" (форма і погони яких зовсім не відрізняються від державних) - Донського, Кубанського, Терського та інших козачих військ всіх країв і областей Російської Федерації, Козачих військ Зарубіжжя, верховних і похідних отаманів, то можна сміливо говорити, що російський генеральський корпус перевищує весь генеральський корпус Європи, Америки і Азії разом узятих.

Повертаючись до української генеральської проблеми, можна говорити про те, що збільшення кількості генеральських посад лише ускладнює управління військами в бойовій обстановці: адже кожен генерал - це і окремий штаб, і засоби зв'язку, і охорона, і бойове забезпечення. А так, як у нас таки війна, то на сьогоднішній день варто переглянути розподіл за родами військ - з флотом, що практично не воює, взагалі біда.

У той же час важлива не кількість, а якість призначень - за роки війни принаймні 40 бойових офіцерів здобули вище офіцерське звання. Так, першим бойовим генералом України став командувач високомобільних десантних військ (ВДВ) Михайло Забродський.