Історія з БТР-4. Як Україна протистоїть Росії в Іраку

Нещодавно ЗМІ розтиражували інформацію про те, що з 88 українських БТР-4, поставлених Міністерству оборони Іраку в рамках "іракського контракту", завести вдалося тільки 56 машин, а рушити з місця змогли тільки 34. Про це йдеться в листі, направленому в "Укрборонпром" екс-керівником компанії "Укрспецекспорт" А. Коваленком від 28 липня 2014 року, в якому підводяться підсумки візиту в Ірак в липні 2014 року інспекційної групи держпідприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. А. Морозова".

Історія навколо "Іракського контракту" сьогодні є яскравим прикладом конкуренції між українським та російським ВПК на ринку. І у цій конкуренції східний сусід ніколи не гребував різного роду провокаціями.

Що це за контракт

В 2009 році був підписаний військовий контракт на поставку озброєнь. Україна виграла конкуренцію в тієї самої Росії і, завдяки фінансуванню США переозброєння іракської армії, отримала контракт на суму $2,4 млрд. До нього входили поставки різної техніки, включно із літаками. БТРи поставлялися на суму $0,5 млн при вартості однієї одиниці понад $1 млн. З врахуванням останньої партії, парк БТР-4 в армії Іраку мав скласти 128 одиниць.

Які інтереси Росії

Після падіння режиму Хусейна Росія втратила іракський ринок. Окрім цього, до втрат можна додати і Лівію, яка була одним з основних імпортерів російських озброєнь, але через війну навряд чи скоро вийде на колишні об'єми. Ірак та Лівія коштували Росії близько $7 млрд замовлень. Наразі росіяни намагаються скористатися відмовою США від поставок озброєнь Єгипту з 2014-го року і хочуть збільшити власні об'єми. Загалом, інтереси Росії та України на ринку суттєво перетинаються. І мова тут не тільки про колісну бронетехніку, але і танки. Як Росія так і Україна орієнтовані на Близький Схід, Африку та Центральну Азію. І конкуренція за контракти велика. При цьому, контракт України з Іраком дав нам плацдарм для виходу на ринки Саудівської Аравії і Туреччини. Також Україна має кращу модельну лінійку, в тому числі і модернізованої бронетехніки. Росія ж намагається "впарювати" застарілі БТР-90 "Росток" чи оперувати недопрацьованими "Бумерангами".

Кому і що ми продаємо

За даними Стокгольмського інституту вивчення проблем миру (SIPRI), Україна займає 2,6% світового ринку. Після початку війни на Донбасі експорт озброєнь впав, проте ситуація докорінно змінилася за кілька років. Так в 2016-му "Укроборонпром" збільшив продаж оборонки за кордон на чверть, до $756 млн. Основні покупці: Китай, Індія, Саудівська Аравія, Казахстан, Азербайджан, Пакистан, Алжир, Єгипет, Ангола, Нігерія, Замбія, Ефіопія.

Наприклад, у минулому році в Ісламабаді Україна та Пакистан домовилися про поставки українських танків на суму у понад $600 млн. Військове співробітництво між країнами триває більше 20 років.

На Китай припадає 26% імпорту наших озброєнь. Мова не тільки про гвинтівки, але і двигуни до літаків. Українські підприємства "Антонов" і "Мотор Січ" продають в Пекін двигуни АІ-222-25. У планах спільне виробництво вертолітних двигунів.

При цьому Китай - це переважно російський ринок. Військовий експорт росіян у цю країну в минулому році у п'ять разів перевищував наш.

Важливою для нас є Індія. До 2012 Україна уклала з Індією контракт на модернізацію військово-транспортних Ан-32 на $400 млн, поставку турбін "Зоря-Машпроект" і літакових двигунів на суму $110 млн. У 2016 році Міноборони України підписало з індійським міністерством і низкою компаній ВПК Індії 15 меморандумів про співпрацю. Вони включають виробництво військово-транспортних літаків і поставки газотурбінних установок для індійських військових кораблів.

Із Саудівською Аравією є перспектива спільного виробництва літаків Ан-132, поставок 30 літаків Ан-178.

Нігерія в 2015-му закупила наші старі танки Т-72М1 та 12 артилерійських систем великого калібру Д-30. Замбія купила в тому ж році 2544 гвинтівки радянського виробництва, 104 штурмові гвинтівки і 17 легких кулеметів. Експортуємо ми навіть у США. В 2015-му році Київ поставив американцям 10 тисяч гвинтівок і карабінів, 89 переносних протитанкових гармат і 226 ракет для ПЗРК, а також один БТР-4М.

На початку цього року, партія з декількох БТР-4М була передана Корпусу морської піхоти Індонезії, за договором від 2014 року.

Також були поставки і в Таїланд. Мова про 20 машин БТР різного класу, які поставили в 2015-му році, а також 5 БМ "Оплот". Контракт, вартістю $200 млн який був підписаний ще у 2011-му, мав бути виконаний до 2016-го року. Харківський завод ім. Малишева обіцяв виробити партію з 49 БТР до грудня 2015-го. Проте, не встигли. Таїланд змушений був шукати альтернативу нашим "Оплотам" та БТР на китайському ринку. Бангкок вже домовився про поставку 28 китайських VT-4. Окрім цього, знайшлася альтернатива нашим БТР. Під час оборонної виставки LIMA-2017 в Малайзії, армія Таїланду підписала контракт з китайським зовнішньоторговельним об'єднанням Norinco на придбання 34 нових китайських бронетранспортерів ZBL09, які є повними аналогами українських БТР-3Е, котрі поставлялися у цю країну. Вартість контракту - понад $50 млн при ціні одного БТР в $1,6 млн.

Що робить Росія

Москва намагається конкурувати з Україною і не гребує способами. Після приходу до влади Віктора Януковича в 2010-му році на ключові пости в державі (Міністерство оборони, НБУ, військова промисловість, а в подальшому СБУ та інші відомства) почали приходити російські ставленики. Одним з таких прикладів було призначення Дмитра Саламатіна, який перебрався з Росії в Україну в 1999 році, в 2004 році отримав громадянство, а з 2006 року вже став депутатом Верховної ради від "Партії регіонів". У 2010 році він очолив держкомпанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення - "Укрспецекспорт", а в 2011 році - "Укроборонпром". З лютого по грудень 2012 року Саламатін був міністром оборони України, а після - радником Януковича. Саме при ньому розпочалися цікаві гойдалки. Почали зриватися угоди. Наприклад - іракський контракт. Замість листопада 2010 року перші БТР-4, БММ-4С та БТР-4КЕ прибули до замовника лише весною 2011-го. За це довелося сплачувати штрафні санкції за кожну несвоєчасно відвантажену партію. Другу партію відвантажили в липні 2012-го. З третьою знову ж таки була цікава історія, яка супроводжувалася вкидами російської сторони про дрейфуючий у Перській затоці корабель зі 42 БТРами, а також "тріщинами на корпусах, котрі були замазані фарбою" і відмовою від партії. При цьому, іракська сторона провела інспекцію машин, підписала всі відповідні акти приймання, після чого БТР були перевезені в порт, підготовлені до перевезення, оформлені митницею і занурені на судно. Таким чином, у іракців не було претензій до якості української продукції. І вона була прийнята на території України. Втім, в 2014-му році БТРи таки були повернуті і увійшли в ряди ЗСУ.

Вся ця історія супроводжувалася інформаційною кампанією. Російські ЗМІ розповсюджували інформацію, що іракська делегація прибула у Нижній Тагіл з метою підписання угоди про закупівлю БТР-82А. Зрозуміло, що під час "врєдітельства" Саламатіна у часи Януковича, росіяни справді намагалися вибити Україну, зокрема з іракського ринку.

Втім, наразі зробити цього Росії не вдалося. Наші моделі мають непогану перспективу на ринку, в певній мірі витісняють російські аналоги. І війна на Донбасі не стає перешкодою. Втім, виклики є. І брудна гра проти нашого ВПК продовжиться.