Чому піар-наскок Полторака в їдальню не поліпшить солдатських харчів

Рейд міністра оборони на вихідних в одну з їдалень 28-ї бригади і кампанія, що розгорілася перед цим  з перевірки якості харчування в армії волонтерським десантом, знову висунув на перший план цю тему.

Практично кожен топ-блог відписався по ній, причому з перегибом в ту або іншу сторону. Спробуємо розібратися з темою більш або менш об'єктивно і ми.

Від Радянського союзу Україна успадкувала систему харчування за принципом "армія годує сама себе" - тобто з числа військовослужбовців строкової служби призначалися кухарі, роль кухонних робітників виконували теж солдати – було таке поняття "наряд по кухні". Варто сказати, що це був просто рай для прапорщиків, які відповідали за складське зберігання – продукти ті привозилися централізовано зі складів Держрезерву.

Природно, що і якість і асортимент страв були, м'яко кажучи, дуже поганими. З власної строкової служби на початку 90-х запам'ятався типовий розклад: на перше – вода з капустою, на друге – капуста без води, на третє – вода без капусти. Такими були реалії.

Але в 2006-2007 р.р. харчування в армії було передано на аутсорсинг – тобто годувати стали цивільні фірми зі своїми кухарями. У підсумку харчування в армії не просто покращилося, але покращилося, що називається у рази, – навіть найбільш збідніла громадська фірма годувала краще і ситніше.

На момент анексії Криму ВСУ годували чотири фірми, так чи інакше пов'язані з чиновниками з вищих ешелонів влади. Природно, в залежності від того, скільки їм треба було "заносити" у різні кабінети, якість харчування у різних виконавців суттєво відрізнялася. Багато залежало і від ступеня сумлінності виконавців на місцях – тобто харчування від однієї і тієї ж фірми в різних частинах було різне. Тому скати, що скрізь добре чи скрізь погано не можна було в принципі. Ця ж система з невеликими змінами зберігається й понині.

Відразу варто сказати, що бюджетне харчування (будь то військове або, наприклад, шкільне) - дуже складний процес. Це тільки на перший погляд все просто - привіз продукти, приготував, видав, прибрав. Насправді все набагато, набагато складніше - в ціну харчуванні закладені ще всі побічні витрати виконавця - зарплати, комуналка і т. д. Тому займатися цим бажаючих не так вже й багато – крім технічних і логістичних проблем, накладається маса державних маразмів (чого вартий, наприклад, оподаткування послуги харчування в ЗСУ ПДВ).

При цьому Міністерство оборони в деякій мірі потрапило в залежність від цих фірм. Посудіть самі – з-за вкрай важкого економічного становища армії в цілому практично всім виконавцям довелося за свій рахунок купувати обладнання (часто холодильне, електром'ясорубки, печі), яке дозволяло забезпечити можливість надання послуг харчування. Через це міністерство оборони фактично потрапило в залежність від діючих виконавців, так як розрив контракту загрожує зривом усього процесу харчування. Таким чином, навіть з недобросовісним виконавцем, Міністерству досить важко розірвати договір, тому що технічно мало хто зможе (і захоче – ціна на послугу комплексного  харчування прописується при укладенні контракту, а ціни на продукти змінюються ледве не щотижня і не в бік зменшення) швидко його замінити, а солдата годувати потрібно кожен день.

Тому такі от "кавалерійські наскоки" міністра досить гарні для піару, але мають дуже негативний вплив на загальну обстановку. Адже крім контролю за якістю, потрібно цілеспрямовано працювати насамперед у законодавчому полі, щоб прибрати маразми і обмеження – тобто змінити правила гри на цьому напрямку. І тільки тоді ми зможемо побачити добросовісну конкуренцію, яка зможе прибрати з ринку недобросовісні компанії і привести сумлінні, які зможуть нормально працювати і забезпечувати нормальним харчуванням армію. Але за прозорими правилами.

А те, що реальної альтернативи аутсорсингу немає, показує багаторічний світовий досвід, просто потрібно докладати масу зусиль для вдосконалення правил гри.

Фото: прес-служба Міноборони