Чому припинення вогню на Донбасі знову стане фікцією

З 1 квітня на Донбасі вкотре має запанувати мир

Руслан Рудомський
Журналіст відділу «Війна»
Чому припинення вогню на Донбасі знову с…

Так історично склалося, що час від часу Тристороння контактна група (ТКГ) у Мінську домовляється про різного роду "режими тиші" на Донбасі. Цього разу така зустріч відбулася 29 березня і під час неї було погоджено повне дотримання режиму припинення вогню з 1 квітня 2017 року.

"Напередодні Великодніх свят Тристороння контактна група привітала рішучість усіх учасників Мінського процесу забезпечити повне дотримання режиму припинення вогню, яка набуде чинності з 1 квітня 2017 року. Крім того, з 1 квітня, до поминальних днів, заплановано істотне прискорення процедури перетину лінії зіткнення на КПВВ, зокрема, планується продовжити роботу пунктів перетину в ранкові та вечірні години" – повідомила прес-секретар представника України в Тристоронньої контактній групі Леоніда Кучми Дарка Оліфер.

Міністерство оборони України відреагувало на таке рішення майже миттєво: Україна готова до виконання домовленостей про припинення вогню в зоні АТО з 1 квітня, досягнутих в Мінську на засіданні Тристоронньої контактної групи.

"Я не уповноважений коментувати рішення Мінської групи. Проте ще раз хочу відзначити, що і Збройні сили України та інші силові відомства, що задіяні в АТО, готові до виконання всіх рішень Мінської групи, які будуть прийняті. Ми готові і до відведення, і до одностороннього припинення вогню, яке на сьогоднішній день і так виконується" – повідомив спікер Міністерства оборони України з питань АТО Олександр Мотузяник.

"Дуже сподіваюся, що прийшов час, коли потрібно виконувати зобов'язання, в тому числі і Мінські, які були взяті багато років тому. Кожного разу, коли ми домовлялися, цього не відбувалося. Це є першим пунктом домовленостей, які були підписані в Мінську. ЗСУ готові до початку перемир'я" – підтвердив під час прес-конференції міністр оборони України Степан Полторак.

І додав: "Якщо буде загроза нашим позиціям, нашим військовим, ми не будемо мовчати – будемо відстоювати ті позиції, на яких знаходимося, захищати наших військових. Якщо режим припинення вогню не буде дотримуватися, то ми будемо приймати адекватні заходи, щоб не допустити захоплення наших територій і позицій".

Риску підвів Президент України Петро Порошенко: "Я дав усі необхідні команди Генерального штабу і міністру оборони припинити вогонь в зоні АТО на Донбасі з 1 квітня".

Але давайте будемо відвертими: цей режим припинення вогню все одно виконуватись не буде. Не треба бути Нострадамусом, щоб передбачити подальший розвиток подій: терористи або обстріляють підконтрольну Києву територію з артилерії, або здійснять кілька вилазок диверсійно-розвідувальних груп, на що отримають відповідь від української армії і на тому "перемир'я" завершиться. Причому, відбудеться це все у перший же день.

Ну не для припинення ж вогню Росія кілька днів тому перекинула на Донбас півсотні своїх натренованих "казаків", дві мотострілкові роти, 10 одиниць 122-мм РСЗВ "Град" (в т.ч. шість одиниць – з боєкомплектом), близько 20 танків, не менше 15 одиниць БМП та близько 1300 тон паливно-мастильних матеріалів.

Власне, нічого нового від мінських переговорів не очікується. Варто пригадати, що ВСІ попередні домовленості Тристоронньої контактної групи не виконувались, як і не виконувались всі інші рішення та розпорядження про різного роду "режими тиші".

Наприклад, з 15 вересня незаконні бандформування Донбасу, так звані "ДНР" і "ЛНР" на рівні своїх ватажків демонстративно віддали накази про припинення вогню, чим начебто оголосили перемир'я. Тоді ж Збройні сили України на два тижні раніше, з 1 вересня, припинили відповідати на збройні провокації супротивника, спробувавши в односторонньому порядку нав'язати режим тиші.

Однак, у проросійських терористів виявилося своє уявлення про те, що таке "режим тиші". Припинення вогню з їх боку сталося лише на рівні важкої артилерії – російські "Гради" та "Урагани" й справді з 15-го вересня зберігали мовчання. Натомість активізувалась діяльність диверсійно-розвідувальних та снайперських груп і, як наслідок, збільшилась кількість обстрілів українських позицій зі стрілецької зброї, а також з гранатометів і мінометів. А вже на початку жовтня терористи повернулись до повноцінних бойових дій.

Або 21 вересня 2016 року Тристороння контактна група погодила документ про розведення сторін уздовж лінії зіткнення на Донбасі та розподілення території конфлікту на три "зони безпеки". Йдеться про населені пункти Золоте та Станиця Луганська на Луганщині, а також Петрівське, Старобешевського району, на Донеччині, де у пілотному режимі мали б бути сформовані зони безпеки, кожна площею не менше 4 км2.

Однак, минуло вже півроку, а даний процес досі не доведений до кінця. Більше того, складається враження, що дане питання, як це часто буває, спускається на гальмах.

Чому ж будь-яка домовленість про припинення вогню на Донбасі в нинішніх умовах приречена на провал?

Експерт берлінського бюро Європейської ради з міжнародних відносин Ґустав Ґрессель, наприклад, вважає, що ситуацію можна було б змінити, якби за зразком Південного Лівану до зони конфлікту на Донбасі було введено міжнародні війська з важкою артилерією й танками. Це, на його думку, могло б "гарантувати дотримання перемир'я, а з іншого боку – дати зрозуміти, що через ці війська не можна просто так пройти, що можна натрапити на вогонь".

Та про що може бути мова, коли навіть представник ТКГ від України Євген Марчук вважає, що зриви процесів припинення вогню відбуваються через відсутність "третейської сторони", тому що неможливо запровадити для сторін протистояння відповідальність за порушення домовленостей, адже ОБСЄ здійснює лише моніторинг і верифікацію на лінії розмежування.

Враховуючи те, що ані міжнародного миротворчого контингенту з важкою артилерією і танками на Донбасі досі немає, і що дієва "третейська сторона" так і не з'явилась, то з якого дива потрібно сподіватись на те, що саме цього разу режим припинення вогню буде дотримуватись?

Тоді виникає цілком логічне питання: а навіщо взагалі затівати всі ці епопеї з припиненням вогню? Відповідь, насправді, лежить на поверхні: щоб виграти час. Адже вся суть "перемир'я", у різних його іпостасях, зводиться для нас до одного – перечекати, перетерпіти отой нездоровий інтерес Росії до наших територій. Тобто, дочекатись того часу, коли Росія під тиском зовнішніх (санкції) і внутрішніх (крах економіки, соціальна напруга) факторів махне рукою на Україну і залишить її у спокої.

Якщо хтось знає інший реальний спосіб перемогти у цій війні – нехай поділиться ним. Адже попри те, що українська армія стала набагато якіснішою та професійнішою, її бюджет все одно у 10 разів менший, аніж бюджет російської армії.

До речі, така стратегія поведінки для нас не нова – історично так склалося, що Україна переживала всіх своїх ворогів, бо ті помирали своєю смертю.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme