Чи стане "зона" в Станиці Луганській "турбо зливом" України

На тлі вимушеного вересневого перемир'я майже непомітним проходить інший "експеримент" нормандської четвірки – створення демілітаризованих зон. У наших ЗМІ ця новина пройшла майже непоміченою, проте хотілося б загострити увагу на тому, що це вкрай небезпечний прецедент для України. Спробуємо розібратися.

Як правило, режим демілітаризованої зони передбачається відведенням військ та ліквідаціюю військових споруд. Що це означає на практиці? Для двох точок дотику – Золоте і Петровське фактично нічого. А ось Станиця Луганська - це пробний камінь як Європи, так і Росії. Посудіть самі. По-перше, це критично важлива для України територія – плацдарм на іншому березі Сіверського Дінця з єдиним збереженим на всій лінії зіткнення в Луганській області мостом. Мало того, в разі загострення – а як вбачається з досвіду попередніх перемир'ів воно неминуче – ця територія може стати основою для можливого локального наступу противника.

Заяви Генштабу про те, що Україна поверне на колишні позиції відведене важке озброєння, не варті і виїденого яйця, адже Україні від цього легше вже не буде – територія буде втрачена. Як це було, наприклад, з Дебальцевим, втрату якого Україна за результатами Мінська-2 практично визнала.

По-друге, в демілітаризованій зоні є населений пункт (власне саме селище Станиця Луганська). А це несе цілий ряд небезпек. Так, відведення збройних формувань (у тому числі і поліції) там де живуть люди загрожує великими небезпеками – то ж побутові злочини ніхто не відміняв. І при декларованій передачі території під контроль неозброєної місії ОБСЄ, фактично вимушено буде створена місцева адміністрація - будемо до кінця відверті укомплектована сепаратистами. І мало того, що вона буде автономною, так ще й буде змушена створювати якісь свої "міліцейські сили" для підтримання елементарного порядку на вулицях селища. І в тому, що така адміністрація отримає широку підтримку населення сумніватися не доводиться. На відміну від європейців у блакитних касках.

І якщо таку практику поширять далі – а та ж "розмовляюча голова ДНР" Пушилін вже міркує про десятки таких демілітаризованних зон по всьому Донбасу – то нас чекає подальша дезінтеграція України. І це не розглядаючи зовсім сумні сценарії, які може запустити оголошення "Української конфедерації".

Задамося простим питанням - чи потрібна демілітаризована зона? Все залежить від цілей і завдань політичного керівництва країни. Якщо ми шукаємо рішення конфлікту дипломатичними методами, як це проголошується на всіх рівнях, то така демілітаризована зона – неминучий етап.

І якщо таких зон стане багато, то можна буде сміливо говорити: сценарій звільнення окупованих територій Донбасу військовим шляхом як мінімум відкладений до кращих часів.

Що робити в цих умовах нам – простим громадянам України? Можна, забувши про інстинкт самозбереження, захлинатися в праведному гніві і вимагати під стінами Адміністрації Президента негайного введення військового положення. А можна керуватися принципом, що навіть найгірший мир все ж краще хорошої війни, і, стискаючи в кулак емоції, в сотий раз йти на нескінченні поступки.

Яка позиція у цій ситуації більш правильна, покаже час. Тільки хотілося б повної впевненості, що ці поступки — дійсно пошук мирного врегулювання конфлікту, а не "турбо злив" України нашими західними партнерами.