Анатомія путінських "гібридів". Як воюють окупанти на Донбасі

Протягом 2014-2016 років російськими військовими кураторами та представниками спецслужб РФ на тимчасово окупованій території українського Донбасу була створена ціла низка бандформувань сепаратистів. Після серії реформувань і наведення порядку у їх складі російські куратори провели поетапну систематизацію розрізнених бандгруп сепаратистів в загальну систему незаконних збройних формувань. На їх базі були створені перший і другий «армійські корпуси», укомплектовані як місцевими сепаратистами і іноземними найманцями, так і представниками регулярних російських військ.

У своїй структурі дані підрозділи бойовиків розділені на: окремі мотострілкові бригади, окремі батальйони, батальйони територіальної оборони, окремі полки та інші підрозділи. Типова структура окремих мотострілкових бригад НЗФ сепаратистів створена за російським зразком і включає всі класичні компоненти загальновійськової бригади. Вона має потужну бригадну артилерійську групу в складі артилерійських дивізіонів. У той же час, комплектування ОМСБР до їх штатної чисельності триває й досі.

Внаслідок нестачі особового складу та військової техніки, окремі мотострілкові бригади НЗФ в основному мають 10-20 танків, до 40-50 бойових броньованих машин (ББМ), батарею самохідних гаубиць (СГ), батарею реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) і значну кількість артелерійських тягачів (АТ), яка використовується для перевезення особового складу замість ББМ. У кожній бригаді ведеться робота зі створення і використання підрозділи БПЛА. Всього на території РФ і т.зв. «ЛНР/ДНР» створені і функціонують 57 розвідувальних таборів, центрів та інших закладів. Підрозділи військової розвідки створені в кожному військовому формуванні бойовиків. Кожен з центрів в середньому раз в два місяці здійснює випуск бойовиків, які вливаються в діючі або тільки-но утворені диверсійно-розвідувальні групи, активізуючи таким чином їх діяльність. Бригада «армійський корпусів» - це тактичний підрозділ, який оперативно може діяти тільки в складі «корпусу», посиленого додатковими частинами. «Корпуси» структурно створені для дій у повному складі. Самі по собі бригади АК не призначені для «незалежних» операцій.

Кураторами і військовими інструкторами НЗФ донбаських сепаратистів, об'єднаних в систему «армійських корпусів», виступають представники ВС РФ і діючі співробітники російських спецслужб (ФСБ і ГРУ).

Проблема сучасної України також полягає в тому, що на сьогодні відсутній єдиний державний механізм, який би сприяв вивченню проблеми діяльності НЗФ сепаратистів не тільки на рівні правоохоронних органів і ВСУ, а й на рівні ВНЗ, аналітичних центрів та інститутів громадянського суспільства. Більше того, в Україні фактично відсутні аналітичні структури, які би займалися не тільки аналізом розвитку ситуації на тимчасово окупованих територіях, а й в цілому Російською Федерацією як держави-агресора.

З огляду на специфіку ситуації, що склалася, на сьогодні єдиним майданчиком для дослідження зазначених інформаційно-аналітичних блоків внутрішньої і зовнішньої політики України залишаються незалежні засоби масової інформації.

В даному матеріалі основна увага акцентується на аналізі специфіки діяльності незаконних збройних формувань з моделюванням ситуації на активності бандформувань т.зв. «ДНР» і «ЛНР».

Загальний аналіз проблеми

Під час дослідження особливостей діяльності бандформувань донбаських сепаратистів, перш за все, необхідно зазначити, що підрозділам української армії і правоохоронних органів України, які виконують в даний час завдання з забезпечення правопорядку і громадської безпеки на Донбасі, протистоять різного роду збройні структури, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей та отримали узагальнену назву - незаконні збройні формування (НЗФ).

У той же час з розгромом великих бандформувань (БФ) на звільненій території Донецької та Луганської областей змінилася і тактика дій бойовиків. Уцілілі бандити можуть об'єднуватись в дрібні групи, які застосовують нові способи дій проти ЗСУ, що складаються з діяльності диверсійно-розвідувальних груп, короткотривалих обстрілів пунктів тимчасової дислокації частин з гранатометів і автоматичної стрілецької зброї, установки фугасів на маршрутах руху військових нарядів і колон, організації підпільної підривної діяльності, розгортання агентурних мереж, що діють в інтересах російських спецслужб, тощо.

У зв'язку з цим актуальним напрямком діяльності українських силовиків повинні виступати і вдосконалена тактика застосування військ в боротьбі ними. Окремо необхідно зазначити процес підвищення ролі розвідувальних підрозділів в добуванні інформації про місця перебування бойовиків, розташування їх схронів, мініцехів з виготовленню вибухових пристроїв.

Ефективність діяльності з'єднань і частин з ліквідації бандгруп (БГ) має визначатися нормативно-правовими актами українських правоохоронних органів. Головним критерієм оцінки службово-бойової діяльності підрозділів ЗСУ повинна є раціональність, тобто вміння командирів організувати виконання СБЗ таким чином, щоб при мінімальному залученні сил і засобів за рахунок їх раціонального розподілу і використання досягався максимальний результат. Одним з показників оцінки є робота штабу щодо раціонального використання особового складу на бойовій службі, вимогливість командирів до підлеглих військ в питаннях активного несення служби військовими нарядами.

Основні прийоми і способи дій НЗФ

Незаконні збройні формування, бандформування і бандгрупи не є новим явищем для представників збройних сил і правоохоронних органів більшості країн світу. Однак з даною проблемою українські силовики зіткнулися вперше за роки незалежності України саме з початком російсько-української гібридної війни.

Згідно з аналізом вітчизняних і західних джерел інформації, які вивчають теоретичні основи діяльності НЗФ, спочатку на певній території створюються розрізнені загони бойовиків чисельністю до 60-100 чоловік, озброєні переважно стрілецькою зброєю (рушницями, пістолетами, гвинтівками і автоматами). Організаційна різнорідність загонів доповнюється різноманітністю і в їх озброєнні. Але поряд з легкою стрілецькою зброєю вони мають і цілком сучасні ПЗРК, РПГ, безвідкатні гармати, міномети.

Досить умовно в структурі НЗФ можна виділити наступні елементи: ватажок і один-два його помічники, які виконують роль штабу (як правило, підготовлені люди з числа колишніх військовослужбовців або співробітників правоохоронних органів); група охорони керівництва, що супроводжує ватажка та охороняє його на стоянках і в базових районах; група розвідки і мережа розвідників (остання може складатися з місцевих жителів, що безпосередньо не входять в загін); зв'язкові; фахівці з диверсій і терору; снайпери і стрілки.

Спеціально призначені бойовики займаються питаннями забезпечення загону боєприпасами, продовольством та іншими засобами, а також зв'язком. Створюються і служби безпеки, контррозвідки (наприклад, «МДБ», «Генпрокуратура», «МВС»). З розвитком конфлікту і неприйняттям активних заходів щодо роззброєння загонів вони зводяться в більш великі формування, відбувається централізація управління, створюються базові райони, навчальні центри та склади. Накопичується зброя, в тому числі важка техніка і озброєння. Великі формування поділяються на роти, взводи та відділення (структури, їм рівні). У випадку з Донбасом російськими кураторами були створені підрозділи сепаратистів, об'єднані в структуру «армійських корпусів».

Створення НЗФ може відбуватися й іншим шляхом, властивим регіонах з сильними сепаратистськими рухами, де послаблено керівництво центру, або на територіях, що перебували під тривалою окупацією. В даному випадку формування різного роду силових структур відбувається легітимним (з точки зору керівництва сепаратистів або окупантів) шляхом. Створюються «армії» (оперативне командування «Донецьк», «народна міліція ЛНР») або збройні сили («армійські корпуси»), «МВС», органи «держбезпеки» («МДБ»), інші напівзаконні структури («ГРУ ДНР», загін особливого ризику «Легіон» та ін.), які фактично відносяться до класичних незаконних збройних формувань. У цьому випадку вони мають структуру і склад по типу військових: бригади або полки; батальйони, роти або сотні, взводи, відділення.

Коли є можливість (наприклад, «Нагорний Карабах», «ДНР», «ЛНР»), в структурі імпровізованих «армій» можуть бути представлені деякі роди військ (авіація, ППО, артилерія та інші) з притаманними їм озброєнням і технікою. Однак з початком активних дій сил правопорядку НЗФ поряд з втратами важкого озброєння і техніки самі стримуються в прагненні мати їх в своїх загонах, керуючись міркуваннями незалежності від них. Важка бойова техніка і колективна зброя обмежують маневрені можливості загонів, прив'язують їх до баз постачання і ремонту.

Основними джерелами озброєння НЗФ є:

- «воєнторг» - поставки з боку посібників бойовиків або іноземної держави, що фінансує діяльності сепаратистів (у випадку з Україною - з боку РФ);

- захоплення його у сил правопорядку, армійських формувань;

- вилучення у різного роду охоронних структур і населення.

Бойовики прагнуть озброїтися тими ж системами зброї, які знаходяться у структурах, що їм протистоять. Комплектуються загони добре підготовленим особовим складом різних вікових категорій (20 - 50 років) за принципом добровільності, а також за рахунок мобілізації чоловічого населення. Примусово мобілізовані бойовики значно поступаються добровольцям в підготовці, в  бойовій якості, у психологічній готовності до бойових дій з силами правопорядку.

У незаконних збройних формуваннях значна питома вага і колишніх злочинців - звільнених з колоній, СІЗО та в'язниць. Знаходять собі притулок в бандформуваннями і злочинці, що знаходяться в розшуку. Не випадково, тому діяльність НЗФ успішно поєднується з грабунками, розбоєм, мародерством і насильством.

Бандформування в основному створюються за територіальною ознакою. У них об'єднуються жителі одного населеного пункту (т.зв. «загони самооборони», батальйон «Привид» в Алчевську, батальйон «Рим» в Свердловську), одного адміністративного району. Їх діяльність може і не обмежуватися цими територіями.

При оцінці складу і чисельності НЗФ важливо враховувати ту обставину, що вони мають і т.зв. «резерви» - співчуваючі їм групи населення, які мають постійне місце проживання, що формально ведуть законослухняний спосіб життя, але майже завжди мають укриту с схованках зброю. Фактичний резерв складають і колишні учасники незаконних формувань, які в ході заходів з роззброєння добровільно відмовилися від участі в них, склали зброю і легалізувати. Періодично ці дві категорії населення вливаються в діючі загони бойовиків для участі в масштабних акціях, ведуть розвідку, застосовуються для дезінформації сил правопорядку.

Події на Донбасі показали, що в рядах незаконних формувань можуть перебувати найманці, а також добровольці з інших регіонів і з-за кордону. Найманці - найбільш підготовлені і боєздатні бойовики, які використовуються при виконанні найскладніших завдань, що вимагають високої бойової кваліфікації, а також в якості радників командирів бандгруп і інструкторів навчальних центрів. Зокрема, на Донбасі вербуванням найманців займалися структури «Доброволец.орг», терористичне угрупування «Інтербригади» (пов'язані з діяльністю екстремістською партії «Інша Росія»), установи, афілійовані з ФСБ і ГРУ. Найманці можуть об'єднуватися в окремі загони (або складати їх кістяк), які орієнтовані на конкретні бойові завдання зі здійсненню терактів і диверсій (батальйони «П'ятнашка», «Суть часу» та ін.).

Незважаючи на те, що основний контингент незаконних збройних формувань пройшов службу в армії і має військову підготовку, на стадії централізації керівництва організовуються навчальні центри (школи). В першу чергу це обумовлено тим, що для умов партизанської війни, вчинення терористичних актів особовому складу бандформувань потрібні в значній мірі особливі знання, вміння і навички.

Основними дисциплінами, за якими готуються бойовики, є вогнева підготовка, диверсійна справа, методи здійснення терактів, способи виживання в польових умовах, маскування. Приділяється увага і навчанню пропагандистській роботі з населенням. Навчальні центри (школи) дають бойовикам досить високу підготовку. У випадку з донбаськими сепаратистами роботу даних центрів координують представники ЗС РФ і діючі співробітники російських спецслужб.

Тактика дій бандформувань бойовиків

Головний фактор, що визначає тактику дій НЗФ, - всебічне врахування історичного досвіду партизанської війни. Тактика дій бандформувань «ЛДНР» ґрунтується на використанні досвіду басмацького руху, карабахського, абхазького і чеченського сепаратизму, чий досвід діяльності реалізовували на практиці російські інструктори на Донбасі.

Зокрема, одна з тактик містила дії невеликих за чисельністю загонів і груп (10-15 осіб і більше), які здійснювали напади на невеликі гарнізони військ, командні пункти та вузли зв'язку, склади, колони машин і окремі групи військовослужбовців, а також на адміністративні та економічні об'єкти, що слабо охоронялись (особливо навесні-влітку 2014 року на території Донбасу). У разі необхідності при вирішенні складних завдань групи і загони об'єднуються в більш великі формування по 500-900 чоловік і більше. Тактика дій бандформувань в цих умовах наближається до дій регулярних військ.

Бойові дії донбаських сепаратистів в першій половині 2014 року характеризувалися такими загальними особливостями: зваженим урахуванням співвідношення сил і засобів, обліком умов обстановки; всебічною підготовкою до бойових дій; широким застосуванням засідок, мінуванням місцевості, створенням штучних загороджень шляхом підриву доріг, мостів, організованою розвідкою з використанням різних джерел отримання даних (населення, а також підривних елементів в армії, в правоохоронних органах, в держустановах); проведенням диверсійно-терористичних акцій на дорогах зі зриву перевезень, а також нападом на пости, господарські та військові об'єкти.

Виходячи з цього, можна зробити наступний висновок. Тактика дій незаконних збройних формувань (бандгруп) грунтується на наступних принципах:

- висока маневреність загонів;

- знання і вміле використання місцевості, організація засідок в тактично вигідних місцях;

- активне використання умов обмеженої видимості, особливо вночі;

- ретельний вибір об'єктів впливу, розробка простих і реальних планів своїх акцій;

- тісний зв'язок з населенням;

- дії переважно дрібними загонами і групами;

- глибока розвідка, що передує діям загонів (навіть не роблячи нападів, бойовики постійно і уважно спостерігають за діями військ і правоохоронних органів);

- скритність і раптовість дій, застосування військової хитрості;

- раптове відкриття вогню з коротких дистанцій, а потім відхід в безпечне місце;

- залишення при відході дрібних засідок і одиночних бойовиків, які, використовуючи вузькі та важкопрохідні місця, ведуть вогонь з середніх дистанцій, прикриваючи рух загону і завдаючи шкоди переслідувачам;

- тісний контакт особового складу загонів в ході здійснення акцій;

- ставка на виснаження сил правопорядку;

- психологічне забезпечення своєї діяльності;

- організовані охорона та розвідка.

Відзначимо найбільш важливі тактичні характеристики діяльності НЗФ бойовиків:

1) тісний зв'язок з населенням - є одним з основоположних принципів функціонування незаконних збройних формувань. Їх комплектування, забезпечення одягом, продовольством, складськими та іншими приміщеннями, надання медичної допомоги, а також пряме військове пособництво. Населенню організаторами сепаратистських рухів наполегливо нав'язується думка, що загони бойовиків - це захисники народу. З цією ж метою спеціально поширюється серед них фальсифікована інформація про звірства сил правопорядку та інша брехня. Відкритий прояв лояльності з боку місцевого населення до урядових військ жорстоко присікається спецслужбами РФ і сепаратистів на Донбасі, аж до фізичного знищення людей;

2) дії переважно дрібними загонами та групами - охоплення їх діями значної території (ефект присутності всюди) - найбільш поширена форма, що застосовується незаконними збройними формуваннями. Йдеться про класичні методи партизанської війни, де замість наступу використовується просочування, де перемога досягається розтягуванням і виснаженням сил противника, а не його знищенням. Вона вимагає нової стратегії і тактики, спеціальних сил і нових форм бойових дій. Бойовики змушують сили правопорядку діяти невеликими підрозділами, розташованими на значній відстані один від одного, позбавленими вогневого і тактичного зв'язку між собою, своїми нечисленними групами сковують великі формування;

3) використання нічних умов - відмінна риса дій бойовиків, що дозволяє забезпечувати скритність і раптовість, викликати розгубленість і паніку у особового складу сил правопорядку, дезорганізовувати управління підрозділами і, в кінцевому рахунку, домагатися успіху в бою навіть з переважаючими силами. Вночі бойовики поєднують раптовий напад на підрозділи відступом по заздалегідь наміченими маршрутами та організацію на них засідок. Використовується і навмисне наведення переслідуючиих на розташовані поблизу пости і гарнізони інших сил правопорядку. Найменші упущення в організації взаємодії та підтримці зв'язку в цьому випадку призводять до зіткнень або перестрілок між бандформуваннями сепаратистів і силами правопорядку. Нічні умови використовуються також для провокацій в періоди перемир'я (ведення переговорів). Відповідальність за них керівники бойовиків, як правило, покладають на якісь треті сили або взагалі на правоохоронні органи;

4) виснаження урядових сил - виснаження противника зазвичай розглядається як одна з найважливіших цілей діяльності незаконних збройних формувань. Мається на увазі створення відчуття страху серед бійців урядової армії та співробітників правоохоронних органів при пересуванні, розташуванні на місці, під час сну або прийому їжі;

5) психологічне забезпечення підривної діяльності - один з давніх принципів тактики бойовиків, значимість якого постійно зростає. Основні цілі психологічного забезпечення зводяться до формування високого бойового духу особового складу загонів, підтримання їх авторитету серед місцевого населення, деморалізації і розладу сил правопорядку. З цією метою широко застосовуються радіо і телебачення, друковані видання (як російські, так і зарубіжні), поширювання з їх допомогою брехні, дезінформації, підтасовування фактів тощо. Донбаські сепаратисти зазвичай вдаються до використання власних ЗМІ, російських пропагандистських телеканалів «Лайф ньюз», «Росія 1», НТВ, «Перший», РЕН ТВ та ін., а також до соціальних мереж (переважно паблік «ВКонтакте», «Однокласники» або «Живий Журнал»). Відзначається активність донбаських сепаратистів і в фейсбуці.

Тактиці дій незаконних збройних формувань (бандгруп) бойовиків в основному притаманний активний і зухвалий характер. До оборони території бойовики вдаються вкрай рідко, у виняткових випадках: при обороні базових районів, окремих населених пунктів; оточенні загонів або його безпосередній загрозі. Однак у випадку з донбаськими сепаратистами ситуація виглядає трохи інакше. Керовані російськими військовими кураторами члени НЗФ донбаських сепаратистів навпаки збільшують активність на лінії розмежування, здійснюють розвідку боєм, різного роду збройні провокації, обстріл населених пунктів для створення негативного ставлення до представників ЗСУ з боку місцевого населення.

Способи дій бойовиків в умовах партизанської війни

Зі встановленням контролю українських силовиків над частиною території Донбасу з незаконні збройні формування переходять до партизанської боротьби. Основний зміст дій бандгруп в перспективі можуть складати засідки на комунікаціях і нальоти на невеликі гарнізони. Характерними особливостями партизанської війни в даний час стали використання великої кількості сучасних засобів мінування («мінна війна»), широке застосування снайперів (снайперська війна), а також проведення великомасштабних терористичних актів.

У теоретичній літературі з основ діяльності бандформувань в умовах ведення партизанської війни вказується, що ватажки бойовиків керуються наступними принципами:

- не вступати у відкритий фронтальний бій, відриватися від сил правопорядку і займати нові зручні позиції;

- ніколи не перебувати тривалий час в зіткненні з силами правопорядку, прагнути непомітно відійти і зайняти нову вигідну позицію або сховатися в схронах;

- масовані удари по силам правопорядку наносити тільки значними силами;

- невеликі підрозділи застосовувати для нападу на окремих співробітників (військовослужбовців), добування озброєння, а також нанесення відволікаючих ударів;

- для надання психологічного впливу на сили правопорядку регулярно здійснювати їх обстріли;

- міномети, СПГ та інше важке озброєння застосовувати під час нападу на важливі об'єкти і укріплені позиції сил правопорядку в розрахунку на те, що на невеликих ділянках концентруються значні сили, яким може бути завдано великої шкоди зосередженим вогнем – «кочових» вогневих засобів (наприклад, «блукаючий міномет»);

- при раптовому наступу сил правопорядку на широкому фронті організовано виходити з бою і відходити невеликими групами з виставленням засідок і нанесенням ударів.

Розглянемо окремі прийоми ведення партизанської війни, що застосовуються членами незаконних збройних формувань в різних конфліктах:

1) Напади (нальоти) - ними найчастіше піддаються блокпости, КПП, КПМ, комендатури, аеродроми, склади з метою їх захоплення, знищення або заподіяння шкоди. Нальотам передують ретельна розвідка і вміла дезінформація за допомогою місцевого населення, вивчення підступів до об'єкта, системи охорони, зв'язку та загороджень, розташування вогневих засобів, визначення можливостей (співвідношення сил, час і маршрути висування) військ щодо посилення підрозділів, що їх обороняють. Завжди використовується фактор раптовості. Наліт проводиться загоном чисельністю до 30 осіб, який ділиться на групи: дорозвідки, придушення охорони, прикриття та основних сил (штурмову). Іноді спеціально виділяється відволікаюча група (групи).

Група дорозвідки висувається до об'єкту, спостереженням визначає останні зміни в системі охорони, напрямки, зручні для нападу і подальшого відходу. При раптовому зіткненні з переважаючими силами вона відходить в сторону від основних сил загону з тим, щоб у взаємодії з ними завести підрозділи органів внутрішніх справ (військ) у вогневий мішок. Слід зазначити, що в ряді випадків дорозвідку проводять спільники бойовиків з числа місцевих жителів (переселенців).

Група прикриття потай займає позиції поблизу об'єкту нападу, блокує шляхи можливого маневру тривожних (резервних) груп та напрямки висування резервів сил правопорядку, призначених для надання допомоги наряду (караулу). В ході нальоту вона здійснює вогневу підтримку основних сил, а після - забезпечує відхід загону.

Основні сили (штурмова група), висунувшись слідом за групою прикриття, раптовою атакою захоплює або знищуюю об'єкт. При неможливості його утримання, а також, якщо така мета не ставиться, загін дрібними групами залишає об'єкт і швидко розосереджується.

Місцеві жителі постійно з'являються поблизу місць розташування нарядів (караулів) сил правопорядку, не проявляючи при цьому ніяких агресивних намірів: входять в контакт з співробітниками (військовослужбовцями), приносять продукти харчування, цигарки, спиртне, купують ПММ, можуть пропонувати солдатам продати боєприпаси та озброєння. Остаточно засипаючи пильність особового складу або окремих співробітників (військовослужбовців), попередньо вступивши з ними в змову (наприклад, для продажу спиртного), як правило, напередодні зміни (часто в сутінках) місцеві жителі можуть прибувати для передачі товару і, зблизившись з співробітниками (військовослужбовцями ), рішучими діями обеззброювати їх. Роззброюючи їх, пособники сепаратистів можуть знищувати або захоплювати решту особового складу. Цю тактику застосовують бойовики екстремістських і терористичних організацій в різних куточках світу.

2) Снайпери. Велику небезпеку для сил правопорядку, які ведуть боротьбу з незаконними збройними формуваннями, представляють снайпери. В цілому ряді конфліктів розмах їх дій такий, що фахівці правомірно говорять про снайперськи війни. Снайпери озброєні як спеціальною снайперською зброєю, так і пристосованою під нею автоматами, гвинтівками (в тому числі спортивними).

Снайпер-одинак, як правило, професіонал, детально планує свої дії, вибирає вигідні малопомітні позиції на горищах, верхніх поверхах будинків (в їх кутових квартирах, звідки можна вести вогонь в декількох напрямках), заводських трубах, мостових та баштових кранах. На позиціях можуть бути обладнані схованки, в яких маскується зброя та боєприпаси.

Снайпери вміло створюють умови для знищення якомога більшого числа людей за один бойовий вихід. Поранивши, як правило, в кінцівки одного співробітника (військовослужбовця), снайпер завдає подібні поранення прийшовшим на допомогу товаришам по службі або медичному персоналу, а потім добиває всіх. Жертвами снайперів в першу чергу стає особовий склад, у якого немає засобів захисту.

Незаконні збройні формування успішно використовують снайперські групи і снайперів в складі бойових груп, призначених для обстрілів військ. Група може включати одного-двох снайперів (спостерігача і стрілка), прикривають їх автоматники і гранатометники (2-3 чол.), а також саперів, які мінують вогневу позицію після відходу. Зайнявши панівні висотні будівлі або нижні поверхи будівель поблизу районів розташування сил правопорядку (місць несення бойової служби), група відкриває вогонь, іноді неприцільний, по об'єкту. Снайпер, користуючись шумом бою, вибирає і вражає найбільш важливі цілі.

3) Організація засідок - найбільш ефективний і часто використовуваний спосіб ведення партизанської війни. Найбільш ймовірними місцями засідок є мости, міжгір'я, закриті повороти доріг, гребені й схили висот, лісові масиви, перевали, ущелини. У всіх випадках місце їхнього влаштування вибирається з особливою ретельністю. Воно повинно забезпечити скритність розташування засідки, раптовість нападу, ефективний вогонь застосовуваних засобів ураження і можливість швидкого відходу. За своїм цільовим призначенням засідки підрозділяються на засідки для стримування і засідки для знищення (захоплення). Вибір виду засідки знаходиться в прямій залежності від бойової обстановки, співвідношення сил, умов місцевості та інших чинників.

Для проведення засідок, головною метою яких є уповільнення просування сил і засобів правоохоронних органів і військ, зміна їх напрямків, примус до передчасного розгортання в бойовий порядок, потрібно значно менше сил, ніж для засідок на знищення. Якщо для стримування підрозділу силою до роти протягом декількох годин потрібно всього кілька людей, то ефективна його поразка здійснюється з порівняною чисельністю бойовиків.

Залежно від місця, яке застосовується бойовим порядком і способом дій засідки діляться на зустрічні, паралельні і кругові. Зустрічна - зазвичай нерухома, влаштовується на маршруті висування підрозділів з метою їх сковування або поразки авангардних підрозділів. Вона часто застосовується проти дрібних підрозділів і транспортних засобів, які прямують самостійно. Місце засідки обладнується завчасно, готуються запасні і помилкові позиції, намічаються шляхи відходу. Зустрічна засідка часто застосовується одночасно з демонстрацією нальоту на який-небудь об'єкт для ініціювання висунення до нього резервів. Паралельна засідка характеризується тим, що об'єктами нападів бойовиків, які невідступно просуваються вздовж напрямку руху колон, стають похідна охорона, розвідка, тилові колони, а іноді й головні сили. У цьому випадку основні сили бойовиків розосереджені і розташовуються уздовж маршруту руху з однієї або обох сторін. Кругова засідка є найбільш складною в підготовці і проведенні. Підчас її організації групи бойовиків в очікуванні висування сил і засобів органів правопорядку або військ розташовуються по периметру заздалегідь обраного району. Перша з них, відкривши вогонь у фланг колони і зав'язавши бій, відходить, розгортаючи її на себе. Подібним же чином діють й інші групи, послідовно вступаючи в бій і змушуючи тим самим сили і засоби органів правопорядку та військ наступати в різні боки або оборонятися від нападу з декількох напрямків. За певних умов може бути втрачений контроль над обстановкою та управлінням силами і засобами, що прирікає їх на знищення.

Залежно від призначення (завдання) в засідках зазвичай беруть участь 10-20, а іноді і більше 100 чоловік. В останньому випадку вони, як правило, розташовуються на декількох рубіжах. Склад загону, який проводить засідку, змінюється в залежності від її мети та наявності сил. Він може включати: вогневу або ударну групу; відволікаючу групу; групу перешкоди маневру і відходу сил і засобів органів і військ (сковує); резервну групу; групу спостереження, зв'язку та інформування. При наявності техніки до складу загону входить транспортна група.

Вогнева (ударна) група - основна. Вона знищує живу силу і техніку, розташовується поблизу зони планованих дій і включає в себе стрільців, підгрупу захоплення полонених і озброєння, а також фахівців-підривників. Відволікаюча група розміщується на деякій відстані від зони дій. Її завдання - викликати на себе вогонь підрозділів охорони (іноді й основних сил), забезпечити раптові дії вогневої групи. Вона починає дії першої. Сигналом до початку може бути підрив міни або фугасу. У ряді випадків відволікаюча група, розташована на одній лінії з вогневою групою, відкривши вогонь з далекої дистанції по силам, що наближаються, відходить і, тягнучи за собою переслідуючих, створює умови для нанесення їм удару у фланг.

Група, що перешкоджає маневру і відходу сил і засобів органів правопорядку та військ (сковує), займає позиції на передбачуваних напрямках їх дій, як правило, єдино можливих. Вона нерідко прикриває їх мінно-вибуховими та іншими загородженнями.

Резерв при необхідності підсилює вогневу групу або групу, що перешкоджає маневру і відходу. Його завдання - забезпечити вихід з бою і відхід головних сил загону. На нього ж покладається нагляд і прикриття загону з флангів і тилу. Група спостереження, зв'язку та інформування в бою участі не бере. Її сфера діяльності - розвідка, визначення часу виходу сил і засобів органів правопорядку та військ з місць дислокації, складу і напряму руху. Бойовики з її складу активно прослуховують переговори в відкритих радіомережах, супроводжують колони. Інформація про рух оперативно надходить основним силам загону. Особовий склад групи спостереження може діяти без зброї, автівкою сісти на хвіст колони, а потім обігнати її з попутною машиною.

Транспортна група розосереджується в укриттях на напрямках відходу загону і знаходиться в готовності до евакуації загону, захоплення полонених і озброєння. Засідка, як правило, пропускає розвідку й охорону, що йдуть попереду. Підривом керованого фугасу бойовики виводять з ладу головні машини головних сил, після чого вогонь зосереджується на КШМ і на середині колони. В першу чергу знищуються танки, БМП, БТР та інші потужні вогневі засоби.

З метою нанесення найбільших втрат бойовики часто влаштовують активні засідки, тобто цілеспрямовано наводять на них сили правопорядку (розвідку, охорону, невеликі колони тощо) через підставних провідників з місцевих жителів. 

Методи терористичної діяльності НЗФ

Терористична діяльність незаконних збройних формувань є одним з найбільш дієвих засобів їх арсеналу й охоплює широкий спектр: від захоплення окремих співробітників, військовослужбовців до захоплення цивільних осіб; від підривів будь-яких об'єктів до фізичного знищення високопосадовців.

Розрахунок при проведенні терактів робиться на те, що вони роблять сильний психологічний вплив не тільки на особовий склад сил правопорядку, а й на населення цілих регіонів. З метою досягнення поставлених завдань бойовики використовують класичний арсенал методів терору: рейди, захоплення заручників, шантаж, погрози. Дії терористів відрізняються раптовістю, зухвалістю, хитрістю, рішучістю і жорстокістю.

Особливе місце в арсеналі методів тероризму займає практика захоплення в заручники. Польові командири, окремі групи бойовиків застосовують цей метод як для завдання поразки органам правопорядку, військам і обміну затриманих бойовиків на заручників, так і для отримання викупу. Спроб захоплення заручників не робиться щодо груп співробітників органів внутрішніх справ, які ведуть себе насторожено, правильно організовують кругове спостереження, знаходяться в постійній готовності до відбиття нападу, що не входять в неслужбові контакти з жителями. У свою чергу, безтурботність і самовпевненість начальників (командирів) і співробітників (солдат) створюють передумови і провокують захоплення їх в заручники.

Захоплення в заручники одиночних співробітників, військовослужбовців або їх невеликих груп здійснюється приблизно за однією схемою. Як правило, бойовики вибирають місце, що знаходиться на такій відстані від розташування підрозділу органу внутрішніх справ, військової частини (спеціального наряду), щоб сигнал про напад не міг бути прийнятий або допомога не могла бути надана вчасно.

Перевага віддається районам, прилеглим до ринків, кафе, шашличним і джерел води. Наглядом, що ведуться протягом кількох днів, встановлюється час появи співробітників, військовослужбовців, їх кількість, наміри і характер дій. Для нападу вибирається момент, коли захоплюювані не готові до його відбиття, коли у них зайняті руки або відвернута увагу (на ринку, в кафе). Нападників завжди в 2-3 рази більше, вони озброєні малогабаритною зброєю і гранатами. Група бойовиків умовно поділяється на підгрупи нападу (2-3 людини), підгрупу прикриття і евакуації (2-3 людини на легкових автомобілях, розставлених по маршруту відходу через певну відстань).

У всіх випадках бойовики діють зухвало, прагнуть зблизитися із захоплюючими впритул, потім, погрожуючи зброєю, пригнічують і деморалізують їх. Людина, яка має достатньо холоднокровності та рішучості, в такій ситуації втрачає здатність до опору. При спробах відсічі жертва негайно знищується.

Використовується також заманювання під різними приводами на квартири (в окремі будинки) недисциплінованих співробітників, військовослужбовців. З обраним співробітником, військовослужбовцям за допомогою підлітків або молодих людей приблизно одного з ним віку встановлюється знайомство. Через деякий час майбутнього заручника запрошують на відому йому квартиру (будинок), звідки під будь-яким нейтральним приводом його доставляють в інше місце, де і відбувається захоплення. Об'єктами таких акцій стають співробітники і військовослужбовці, що вступають в неслужбові зв'язки з місцевим населенням.

Поряд з плановими акціями бойовики використовують помилки або недисциплінованість співробітників, військовослужбовців. Захоплених в заручники розміщують в добре охоронюваних спеціальних таборах і польових в'язницях незаконних збройних формувань, які знаходяться у важкодоступних місцях. В цілому ряді випадків заручники стають об'єктом работоргівлі або розрахунків між загонами, а за деяких бойовики вимагають викуп у родичів.

Незважаючи на те, що незаконні збройні формування в основному діють поблизу своїх баз, в ряді випадків (як правило, це загони найманців) вони здійснюють і рейди - приховане пересування за визначеним маршрутом у поєднанні з нальотами і органзацією засідок.

Основним способом зосередження необхідних сил і засобів в районі запланованої масштабної акції є просочування, коли неозброєні бойовики по декількох маршрутах цілком легально, під виглядом місцевих жителів, дрібними групами або поодинці йдуть через пости і виходять до місць збору (складування зброї). Воно, в свою чергу, проноситься завчасно або провозиться в великовантажних автомобілях, заховане під вантажем, огляд якого практично неможливий (найчастіше це сільгосппродукція або сипучі матеріали).

Бойовики, які уважно стежать за постами сил правопорядку, попередньо встановлюють, які вантажі ними не оглядали, визначають наряди, які несуть службу неуважно. Застосовується і підкуп особового складу.

Невід'ємний атрибут будь-якого партизанського руху - «мінна війна», що представляє собою необмежену за масштабами, місцем і часом застосування мінновибухових загороджень. Незаконні збройні формування в основному використовують міни російського виробництва: протитанкові ТМ-57, ТМ-62, протипіхотні ПМН-2, ОЗМ-72 і МОН-50 (МОН-100), саморобні фугаси, а також гранати, запали яких встановлюються за допомогою розтяжок.

На дорожніх напрямках встановлюються в основному фугаси та окремі міни. Бойовики віддають перевагу керованим по дротах саморобним фугасам трьох типів: для ураження бойової техніки, для ураження особового складу десанту, що знаходиться на броні, і комбіновані. Фугас складається з одного або декількох (зазвичай артилерійських) боєприпасів різного калібру, електродетонаторів, додаткового заряду тротилу та лінії управління. Він може встановлюватися на проїжджій частині, на узбіччі дороги (на відстані 2-8 м) або в каналізаційних колодязях (колодязях зливової каналізації). Іноді фугас викладається на грунт і маскується сміттям, будівельними матеріалами тощо Для збільшення вражаючої дії він обсипається щебенем або обкладається (обв'язується) гайками, болтами та іншими металевими предметами. Фугаси встановлюються і в розбитій, техніці, що згоріла. При їх підриві формується сильний осколковий потік в радіусі до 70 м, що наносить поразку особовому складу.

Крім фугасів, керованих проводами, бойовиками при мінування доріг широко застосовуються протитанкові міни та некеровані фугаси. У населених пунктах і лісистій місцевості бойовики встановлюють вибухові пристрої із застосуванням різних видів розтяжок. В якості останніх використовується павутина (горизонтальна, вертикальна, змішана), що виготовляється з дроту системи управління ПТУР, волосіні, гілок дерев, кущів тощо. Висота установки розтяжки різна. Застосовуються і помилкові розтяжки. При комбінованій установці вибухових пристроїв один фугас встановлюється на проїжджій частині для підриву техніки, другий (осколкові міни з дистанційним управлінням) - на певній висоті (схилі, дереві, стовпі тощо) для знищення десанту. Їх підрив проводиться одночасно або з незначним інтервалом. З метою визначення точного часу підриву поблизу фугасів встановлюють орієнтир ( «приціл») - кілька добре видимих, що не привертають уваги предметів, розташованих в створі з передбачуваною метою. Сам підривник знаходиться в укритті на відстані 500-1000 м від фугасу, і як тільки відстежувана мета з'являється в створі з орієнтиром (в прицілі), виробляє підрив.

При установці вибухових пристроїв в невитягуваному положенні поряд зі стандартними детонаторами бойовики використовують ручні гранати, важелі запалів яких фіксуються корпусами мін.

Коментар

В рамках проведеного короткого теоретичного аналізу діяльності незаконних збройних формувань бойовиків були розглянуті основні засоби та механізми їхньою діяльності в сучасних конфліктах. Необхідно відзначити, що нові засоби боротьби стають надбанням не тільки правоохоронних органів, а й незаконних збройних формувань, вони служать основою вдосконалення їх тактики дій. Однак залишаються практично непорушними основи, на яких бойовики будують своє збройне протиборство з силами правопорядку, - принципи партизанської війни. Знання їх, вміння протиставити підступності та витонченості бойовиків, правильно вибрані, тактично грамотні засоби військових дій - запорука успішного виконання підрозділами спецслужб і збройних сил службово-бойових завдань в установленому регіоні.

В даному матеріалі було проаналізовано основні методи діяльності НЗФ з урахуванням досвіду розвитку сепаратизму в Чечні, Нагірному Карабасі, Абхазії та Південній Осетії. Багато з них є актуальними і при аналізі діяльності незаконних збройних формувань донбаських сепаратистів. Специфіка також полягає в тому, що російські військові куратори, використовуючи досвід діяльності чеченських сепаратистів, застосовують їх методику при організації терористичної діяльності бандформувань «ЛДНР».

Розуміння специфіки діяльності НЗФ має дуже важливе значення як для українських силовиків, так і для тих громадян України, які безпосередньо на особистому досвіді зіткнулися з проблемою діяльності сепаратистів. Вивчення основ діяльності НЗФ сепаратистів, перш за все, важливе для того, щоб зрозуміти специфіку їх активності підчас звільнення і реінтеграції тимчасово окупованих територій Донбасу під юрисдикцію Києва. Сьогодні ця проблема фактично залишається лише питанням часу. При цьому для українських військових і представників правоохоронних органів відкриється великий спектр роботи з виявлення та припинення терористичної діяльності сепаратистського бандпідпілля, організованого в систему незаконних збройних формувань.

Незважаючи на те, що російська сторона може повернути Україні окупований Донбас, і навіть при наявності гострих соціально-економічних і політичних потрясінь в самій РФ, потрібно бути готовим до того, що представники російських спецслужб не припинять спроби надання різнобічної допомоги НЗФ, що діють на території Донецької і Луганської областей. До цього потрібно бути максимально готовим вже сьогодні. Перш за все, необхідні: розуміння специфіки діяльності НЗФ в цілому; далі - враховувати регіональні особливості для проведення ефективної контртерористичної діяльності (географічні, культурні, соціальні, історичні та інші особливості Донбасу); проводити належну інформаційну політику з населенням, яке опинилося в зоні тимчасової окупації; аналізувати специфіку активності російських спецслужб і їхньої агентури з урахуванням компаративного аналізу в інших регіонах і країнах СНД.

Сьогодні однією з цільових аудиторій російських спецслужб і бойовиків на території Донбасу також виступають неповнолітні категорії місцевого населення Донецької і Луганської областей. Досвідчені військові інструктори займаються вербуванням і збройної підготовкою неповнолітніх для проведення підривної терористичної антиукраїнської діяльності на перспективу. Російські інструктори роблять ставку на зомбування школярів, застосовуючи практики маніпуляції свідомістю і ведення психологічної війни. Під загрозою залишається використання неповнолітніх в терористичній діяльності проти органів державної влади, об'єктів інфраструктури та цивільного населення України. Розуміння даної ситуації вимагає від представників української влади проведення превентивних заходів з метою мінімізації загроз національній безпеці.

При поверненні тимчасово окупованої території Донбасу під юрисдикцію Києва слід очікувати подальшої боротьби силових структур з підпільною терористичною діяльністю НЗФ сепаратистів. Даний процес може зайняти від 1 до 3 років в залежності від ступеня впливу російських спецслужб щодо надання організаційно-матеріальної допомоги бойовикам, і потенціалу українських правоохоронних органів своєчасно реагувати на зростання терористичних загроз. Також можлива поява нових підпільних терористичних організацій донбаських сепаратистів. Наприклад, можуть з’явитись «Армія звільнення Новоросії», «Рух визволення Донбасу», «Православна армія Донбасу» тощо, члени яких пройшли підготовку в спеціальних навчальних центрах і мають досвід участі в бойових діях проти ЗСУ. В даному випадку важливим компонентом повинна залишатися продуктивна робота з місцевим населенням з опорою на відповідні державні програми. Включення громадян України з Донецької та Луганської областей в мирний соціально-політичний процес зменшить потенціал активності бандгруп сепаратистів: з вербування прихильників серед місцевого населення, організації диверсійно-терористичної діяльності, з підриву засад конституційного ладу на території українського Донбасу.

Але для того, щоб дані механізми ефективно запрацювали, Україні, перш за все, потрібна політична воля, а не жорсткий популізм, який сьогодні демонструють представники окремих політичних сил в парламенті. Сьогодні дані політичні суб'єкти фактично закликають населення країни до протестної активності, а не до консолідації національних сил на тлі зростання загроз самому існуванню України як держави. В умовах ведення війни з РФ, окупацією Криму і частини території Донбасу популізм окремих політичних сил і політиків фактично є непрямою грою на боці противника і безпосередньою загрозою національній безпеці України.

Фото EPA