Як Захід впорається зі своїм Алеппо

За останній тиждень операція іракської армії, підтримуваної силами західної коаліції, почала давати помітні результати. Наступ, без зайвого поспіху розпочатий ще в жовтні, врешті-решт прискорився, і бойовики Ісламської держави втрачають один район міста за іншим.

Війська коаліції вчора практично впритул підійшли до Тігру, який ділить міську агломерацію Мосула на дві рівні частини (насправді, друга частина – це історична Ніневія, яка, втім, давно злилась з Мосулом). Для спрощення наступу західна авіація знищила останній міст через Тігр – що наводить на роздуми, що бліцкригу іракські сили не планують, тому їм вигідніше поступово знищувати противника в окремих районах, не даючи йому перегрупуватись.

Власне, на таку думку наштовхують і повідомлення західних учасників військової коаліції, в яких сказано, що останні атаки покликані зламати "здатність терористів до об'єднання військ, переміщення бойовиків і постачання". Простіше кажучи, іракські сили за підтримки Заходу, скоріше за все, починають розколювати оборону Ісламської держави на окремі "мішки".

При тому, звичайно, не обходиться без біженців і цивільних жертв – про що не пропускають нагоди повідомити російські ЗМІ, котрі явно хочуть поставити знак рівності між операціями в Мосулі та Алеппо.

Проте відносно велика кількість біженців (а в період з 17 жовтня до 26 грудня з міста втекло близько 120 тисяч осіб) свідчить про те, що цивільне населення принаймні може спокійно вийти з району боїв. Не виключено, що повільне просування військ коаліції і пов’язане в першу чергу з бажанням дати можливість вийти з-під вогню всім, хто того захоче.

Втім, і процес вигнання ісламістів відбувається не так-то й легко – окремі підрозділи коаліції від початку жовтня втратили до 30 відсотків особового складу вбитими й пораненими, і потребують негайних поповнень.

Проблем додає й строкатий склад військ коаліції. Штурм Мосулу здійснює чудесний конгломерат, в складі якого авіація та сили спецпризначення країн Заходу, іракська армія, поліція та сили спеціального призначення, курдське ополчення-пешмерга, а також шиїтські та сунітські ополченці. В нормальній ситуації подібні "партнери по коаліції" із задоволенням повоювали б між собою.  Не виключено, на жаль, що подібне й трапиться – тільки-но Ісламська держава перестане бути серйозною загрозою. Але поки-що іракському та американському командуванню, схоже, вдається втримати управління військами на належному рівні.

А загалом, вдалий наступ на Мосул, окрім підняття помітно підупалого військового престижу Заходу, міг би дати Вашингтону реальні геополітичні переваги. Бо ісламісти, зрозумівши, що спроби втриматись в Мосулі приречені, скоріше за підуть на прорив – до головних сил Ісламської держави. Себто в сирійську Ракку – а також у пустельний пояс на кордоні Іраку із Сирією.

Тоді російському та сирійському диктатору доведеться відволіктись від дипломатичного торгу з Туреччиною за поділ зон впливу в Сирії, і почати, нарешті, реальну війну з терористами. Поки "тактичний відступ" з Пальміри не переріс у "стратегічний відступ" із Дамаску.