Як вплинув "електронний стриптиз" посадовців на імідж України

По мірі того, як перший підхід до електронного декларування посадовців за новими правилами стає історією, і навіть флейм в соцмережах на цю тему потроху починає стихати, стає можливим підбити підсумки всього, що трапилось. Принаймні, з іміджем України на світовій арені. Бо в цій сфері спостерігаються дуже, дуже різні оцінки.

Якщо почитати, наприклад, іноземців, які працюють в Україні, можна запідозрити, що трапилась іміджеві катастрофа. "Коли мені кажуть, що от ми заповнюємо електронні декларації і це крок вперед у сенсі реформ. Можливо це і є якийсь крок, але це великий крок у лайно. Нас кинули обличчям в лайно!" – констатує губернатор Одещини Міхеїл Саакашвілі. "Читаю польський Фейсбук. Польська інтернет-спільнота, як і українська, у шоці. Тільки, якщо українська не добирає слів, то польська не може їх знайти. І це ще слабко сказано", - стверджує "чудо хлопчик" з Укрзалізниці Войцех Балчун.

Водночас, якщо почитати реакцію офіційних органів ЄС та США, виникає прямо протилежне враження. "Завершення першого раунду електронного декларування статків – у результаті чого ми стали свідками дуже високої явки серед подавачів декларацій – знаменує собою важливий етап антикорупційних реформ в Україні". Це реакція представництва ЄС. "Завершення першого раунду електронного декларування статків – у результаті чого ми стали свідками дуже високої явки серед подавачів декларацій – знаменує собою важливий етап антикорупційних реформ в Україні" – вважають у Держдепі. Додаючи, що декларування – це добре, але не завадила би ще й відповідальність для тих, хто явно зловживає владою задля збагачення.

Чому ж індивідуальна й інституційна реакція так відрізняється?

Причина, схоже, очевидна. Коли ситуацію коментує людина, вона мимоволі думає про тих інших людей, які задекларували те, що задекларували. Уявляє собі державного діяча, який складає в сейфі дорогі годинники і веде реєстр квартирок та будиночків з діляночками. Уявляє – і відчуває огиду, яку не соромиться висловлювати в коментарях.

Натомість коли ситуацію коментує аналітичний центр чи державний орган, то центр уваги переноситься з суб’єктивних відчуттів на якісь абстрактніші речі. Наприклад, до чого призведе це декларування, яку тенденцію воно підтримує – і тому подібні нудні, нецікаві, але теж потрібні роздуми.

Продовжуючи неапетитну аналогію одеського губернатора, вся ситуація нагадує прибирання громадської вбиральні. Хтось відчуває огиду до того, що з неї виносять. А хтось розуміє, що після прибирання стане чистіше. Особливо якщо за цим стежити, і карати в якийсь спосіб любителів загидити все по-новій.

Звичайно, декларації наших чиновників багатьох на Заході наштовхнули на думку, що українська політична еліта має добру краплину африканської крові – судячи зі спільної з тамтешніми диктаторами любові до золотих цяцьок і покладів кешу під подушкою. Що, тим не менше, не перетворило Україну на "Верхню Вольту без ракет і нафти". З тієї простої причини, що в Верхній Вольті ніколи не займались електронним декларуванням.

А щодо особливостей менталітету політичної та бюрократичної еліти України – то світ, насправді, бачив різне. Були ті самі африканські диктатори з тоннами золота. Бували британські парламентарі, які оплату ескорт-послуг вносили у відшкодування витрат на відрядження. Був очільник Світового банку – з оплачуваними фаворитками з числа підлеглих, нецільовою витратою коштів і дірявими носками. Про все це поговорять на кухнях та у соцмережах – і забудуть.

І зводити питання до того, що "нас примусили декларуватись – і "кинуть" з безвізом", теж, звичайно, не варто. Цілком можливо, що й "кинуть". Але електронне декларування є потрібним не Брюсселю чи Вашингтону – а Києву, Харкову та Львову. Бо якщо вдалось примусити еліту розкрити свої статки – то все що залишилось, це примусити правоохоронні органи реагувати на надто вже цікаві зміни в цих статках. Цей єдиний крок дозволить українцям якщо й не збудувати рай на землі – то добряче заощадити на "слугах народу".