Як українцям вилікувати Качинського

Вчорашній коментар польського "сірого кардинала" Ярослава Качинського виданню Do Rzeczy викликав сподіваний ажіотаж. Що й логічно – не кожен день всіх громадян України оптом записують в прихильники "людожерського культу".

"Ми не можемо впродовж багатьох років погоджуватися, щоб в Україні був культ людей, які вчинили геноцид проти поляків", – сказав Качиньський. Додавши, що "з Бандерою вони (Україна) в Європу не увійдуть".

Загалом, в заяві Качинського нічого радикально нового – як для цієї персони – насправді й немає. Хіба лиш занесло політика помітно далі, ніж завжди. Бо від фрази про українців, які "перевершили німців в жорстокості проти поляків" – це, недвозначно відгонить психіатричними відхиленнями.

При тому і мотивація очільника "ПіСу" цілком зрозуміла. На даний момент Качинський остерігається починати чергову радикальну політичну авантюру, на кшталт повної заборони абортів чи продовження підпорядкування виконавчій владі судової системи. Оскільки суспільний спротив поляків швидко й чітко демонструє межі можливостей націоналістів. Натомість Качинський добре розуміє, що без публічного скандалу правим популістам нічого не світить в сенсі активізації електорату - тому вибирає більш зручні та беззахисні цілі. Україна в їх списку стабільно займає верхні рядки.

Говорити про відсутність в Україні "культу Бандери", чи мірятись із німцями та росіянами кількістю знищених поляків українцям без сенсу – бо подібне заняття тільки розпалювати скандал, вигідний Качинському і його політичній силі.

Та й перша реакція українців – лайка в соцмережах і пропозиції "заборонити полякам вшановувати Пілсудського" теж не вельми доручні. Бо навіть якщо ми згадаємо всі польські гріхи проти українців – включно з політикою Речі Посполитої в XVI-XVII століттях, а вони нам – все, включно з різаниною, яку гайдамаки влаштували в Умані, ні замиренню, ні навіть моральному задоволенню це не поможе. Повторюючи ідіотські дії, неможливо повестися помітно мудріше за опонента.

Качинського з його божевільними ескападами доречним видається атакувати із двох напрямків. Перший із яких – апеляція до здорового глузду поляків. Які знають ціну риториці Качинського. Які розуміють, що українські заробітчани – це частина імпульсу, який забезпечив стрімке зростання польської економіки в минулих два роки. Які, врешті-решт, здогадуються що Україна – це єдина реальна перепона між Польщею та путінською Росією, якщо на те пішло. Можна, наприклад, поцікавитися у помітних польських політиків (починаючи із голови Європейської Ради Дональд Туска), що вони думають про політику Качинського. Провести кілька демонстрацій українських студентів та заробітчан. Дати відчути, що абстрактна ненависть, яку проповідує Качинський, має персоніфікуватись стосовно мирних і вельми далеких від історичних суперечок людей.

Інший напрямок впливу на Качинського – це апеляція до європейських структур Яким можна по дипломатичних каналах надати висловлювання Качинського – і, наприклад, кадри з Перемишля з маршем підпилих польських нацистів.

Звернувши, заодно, увагу на те, що Лісабонський договір, який є фактичною "конституцією" Європейського союзу (зі "справжньою" так і не склалося), стверджує, що ЄС повинен "забезпечувати людям простір свободи і безпеки", "боротися проти соціального відчуження та дискримінації", і робити багато правильних і цінних речей, з якими політика Ярослава Качинського не має зовсім нічого спільного.

І подібні речі слід робити швидко й ефективно – задля майбутнього як України, так і Польщі. Тому що в разі, якщо Качинський "переможе", переконавши поляків у перманентній ворожості українців, а Україна, залишена без підтримки Європи, піде на ганебний мир з Росією – то через декілька років 50 американських танків не врятують Польщу Це за умови, звичайно, що Трамп їх звідтіля не забере задовго до початку реальних проблем.

Тому над поразкою польських правих популістів повинні працювати як українці, так і поляки. "Za wolność naszą i waszą" ("За нашу і вашу свободу"), як то нерідко траплялось в українсько-польській історії – попри довгий список взаємних образ. Досить згадати "чудо на Віслі", яке б без "чуда піді Львовом" (обороною якого тоді, до речі, командували уродженці Токмака та Одеси), мабуть, не трапилось би. І в світлі наявної геополітичної ситуації польським патріотам, можливо, краще зосередитись саме на цих моментах, ніж продовжувати роздуми щодо того, які ще провини українців можна було б пригадати.