Як Путіна підвела "сирійська шизофренія"

Вчорашній терміново скликаний Радбез ООН по Сирії чимось нагадував недоброї пам'яті засідання, пов’язані з анексією Криму і початком бойових дій на Донбасі. Навіть традиційно "стурбовані" нації почали говорити недипломатичною мовою, називаючи речі своїми іменами. При тому як на самому Радбезі, так і за його межами.

"Те, що підтримує і робить Росія, - це не боротьба з терористами, це варварство", - заявила Саманта Пауер. Очільник МЗС Великої Британії Борис Джонсон констатував, що є вагомі причини підозрювати Росію у вчиненні військових злочинів.

Втім, до подібної реакції з боку Вашингтону в Москві вже звикли. Цікавіше, що цього разу в унісон виступили практично всі ключові учасники ЄС.

Тезу про те, що дії Росії межують з військовими злочинами, підтримав навіть Париж. В неділю відповідну заяву зробив очільник МЗС Франції Жан-Марк Еро. На думку якого Росія і Іран, що підтримують військове насильство сирійського диктатора, стають при цьому "співучасниками військових злочинів".

Різку заяву з критикою Росії, прийняту перед Радбезом, підписала не тільки Німеччина, але навіть традиційно проросійська Італія.

Такою вийшла світова реакція на блискучу російсько-асадівську ідею "дожати" таки Алеппо, вибивши повстанців зі східної частини. А оскільки "дожати" наземними силами повстанців не вдається вже впродовж більш ніж року, росіяни вирішили випробувати методи, розроблені свого часу для штурму Грозного. Тотальне знищення всього, перетворення міста на купу димучих руїн, де навіть підвали знищені спеціальними "бункерними" бомбами.

При тому сирійська опозиція, замість покинути місто і спростити життя якщо не собі, то бодай Асаду з Путіним, вирішила стояти до кінця, і на провокації з добре прострілюваними ""гуманітарними коридорами" не піддаватись. Більше того, 30 угруповань сирійської поміркованої опозиції прийняли спільну заяву, в якій назвали Москву "спонсором і партнером" Асада, який не може виконувати жодних посередницьких функцій, оскільки сам бере участь в конфлікті. Що, по великому рахунку, ставить крапку на демагогії про "дипломатичне посередництво" Кремля в конфлікті.

Активно імітуючи процес примирення на Донбасі, скоротивши число обстрілів і схваливши створення іграшкових "зон безпеки" площею в півтори десятки квадратних кілометрів, у Кремлі, схоже, всерйоз понадіялись, що все це стане достатнім стимулом до того, щоб європейські лобісти Росії зуміли протягнути зменшення, якщо не відміну, санаційного тягаря. При тому бомбардування житлових кварталів та гуманітарних конвоїв у Сирії, на думку Москви, це якась зовсім інша реальність, яка з Україною не має рішуче нічого спільного, і на антиросійські санкції ніяк впливати не може.

В реальності, як бачимо, виходить не так. Інформація про знищення мирного населення росіянами та військами Асада, яка регулярно облітає світ з четверга, коли смрійський диктатор прийняв рішення продовжити наступ на Алеппо, впливає на західних політиків – і, головне, на західних виборців – набагато більше, ніж "зони безпеки" на Донбасі. І приймаючи рішення стосовно продовження секторальних антиросійських санкцій, в ЄС будуть вимушені з тим рахуватися. У роздвоєння Путіна на "злого сирійського" і "доброго кримсько-донбаського" світ не повірив.

Складно сказати, для чого Путін вкотре перетворює Росію на світового масштабу опудало, втрутившись у непотрібну йому, за великим рахунком, війну. Може, надіється що і в його останню годину хтось "допоможе" йому так само, як він допомагає Асаду, проти котрого пішла більша частина сирійського народу. Але в тому, що дії росіян в Сирії ставлять жирний хрест на перспективах Росії вдало зіграти в "нормалізацію стосунків з ЄС",  сумніватись не доводиться.