Як Путін розбомбив надію на мир в Сирії

Хоча для цього одна зі сторін, здається, спочатку повинна переконатись, що силове вирішення ситуації за підтримки російських бомб та демагогів направду неможливе. 

Оголошене на початку минулого тижня чергове перемир'я у Сирії в черговий раз так і не переросло у мир. Причина – банальна. Всі сторони вважали, що припинення вогню є обов’язковим для їхніх супротивників, а не для них самих.

В результаті сили сирійського диктатора, дедалі голосніше закликаючи всіх до миру, практично не припиняли штурм утримуваних опозицією частин Алеппо. Що, за останні місяці, вже стало стандартним форматом "перемир'я в Сирії".

Так відбувалось до того моменту, коли міжнародна анти-ісламістська коаліція не продемонструвала, що "помилятися" з бомбардуваннями можуть не тільки росіяни. І "помилятись" по стаціонарних і незамаскованих позиціях асадівських сил в чистих сирійських полях та пустелях можна набагато простіше й ефективніше, ніж по закопаних в руїни власних міст повстанцях. Одна "помилка" коаліції обійшлась Асаду в сотню бійців і чимало техніки.

Після чого Асад з перемир'я вийшов. А повністю неконтрольованою ситуація стала після того, як асадівські та російські сили рознесли на шмаття спільну колону ООН та Арабського Червоного Півмісяця, що везла їжу на контрольовані опозицією території по узгодженому і схваленому асадівцями маршруту.

Себто колону спочатку майже тиждень не пускали – а потім визначили маршрут, дозволили проїзд, і розбомбили вщент. Було вбито 14 добровольців, спалено 18 вантажівок (розфарбованих у добре помітний біло-червоний колір, до речі). Представник ООН сказав, що він "дуже обурений". І що у вантажівках була їжа – і тільки їжа – для тих, хто помирає з голоду під Урм аль-Куброю. США заявили, що збираються "переглянути співпрацю з Росією". Асад скромно промовчав. Росія, скоріше за все спростує свою причетність і обуриться наклепом. Якщо Лавров з Пєсковим не забудуть.

А учасникам конфлікту – тим, що у сирійській кам'янистій пустелі, а не в кондиціонованих кабінетах, після всього цього не залишається нічого іншого, як уважно цілитись і натискати спусковий гачок. Політика закінчилась.  

З тієї простої причини, що політичне врегулювання конфлікту можливе тоді – і тільки тоді – коли сторони хочуть домовитись, і при тому гарантують дотримання своїх слів. У всіх решту випадках буде війна. Гаряча, холодна, чи якась середня, гидко-теплувата. Так воно вже складається – при чому не тільки для Сирії.

І для того, щоб сирійський диктатор почав-таки відповідати за свої слова, необхідно його переконати в тому, що Сирію в приватну власність він собі не поверне. Ніколи. Як би не старались його солдати і російські бомбардувальники. Біда лиш в тому, що можливі аргументи для такого переконання лежать не в дипломатичній площині, а на перехресті прицілів.