Як Лукашенко рятуватиме білоруський трон для Миколи І

Ні, зустрічі з Папою Римським — то ще півбіди. З тим сам Команданте ручкався, тому, напевне, і всім решту диктаторам не соромно.

Але вже навіть зустрічі з італійським президентом Серджіо Маттарелою (про факт існування якого чимало українців довідалась саме під час візиту “бацьки” до Італії) — це, напевно, легкий перебір у плані лібералізму. Не кажучи вже про посиденьки на опозиційному “Дощі” з опозиційною ж Ксенією Собчак — з роздумами про те, як часто доводиться лаятись з Путіним. За подібні ескапади наступного разу можуть і до Росії не пустити.

Втім, жарти — жартами, але традиційна для Лукашенка стратегія “геополітичного маятника” явно перестала працювати. Скільки не грози Путіну дрейфом у бік Європи — а фінансових результатів це не принесе. У Росії зараз свої проблеми. Тому, для збереження на плаву не надто стійкої білоруської економіки, від погроз доводиться переходити до діла. Схоже, тільки співпраця з ЄС зараз здатна стабілізувати білоруську економіку, яка підійшла небезпечно близько до того краю, за яким почнуться масштабні і некеровані протести. Щоб їх не допустити — і втримати трон ще хоч би з десяток років, до приходу “спадкоємця Миколи”, Лукашенко вимушений йти на мінімальну лібералізацію — в обмін на зняття санкцій і потенційну поки що економічну підтримку з боку ЄС.

І для того, щоб заручитись підтримкою Брюсселю, у Лукашенка є всі шанси. Відміна санкцій, мінімальна економічна допомога, плюс належна частка “політичної короткозорості” стосовно того, що відбувається в Білорусі — ось ціна, яку єврочиновники, ймовірно, погодяться заплатити за помітне зниження лояльності Москві з боку Мінська. Точно так само, приміром, як ЄС та США всемірно стимулюють аналогічний геополітичний дрейф, приміром, Ірану. Звичайно, Білорусь у цьому плані дещо менш цікава - “альтернативною бензозаправкою”, на відміну від Ірану, вона не стане в силу природніх причин. Втім, навіть відмова від розміщення російських ударних авіагруп на білоруській території — це вже невеличка геополітична вікторія, яку можуть записати на свій рахунок очільники ЄС.

При тому протистояти подібній тактиці чинного авторитарного президента білоруська опозиція, схоже, зараз не може. По-перше, її соціальна підтримка все ще не надто велика — попри погіршення економічної ситуації. Конвертувати економічне незадоволення в політичний процес поки що, схоже, не вдається.

І, по друге, будь-який Майдан в Білорусі за умов наявності живого і дієздатного Путіна в Кремлі однозначно призведе до російської агресії. Складно сказати, якого саме розміру буде “білоруське ДНР” - чи Кремль взагалі спробує поставити у Мінську власну маріонетку, але добре від того білорусам, звичайно, не буде.

Тому єдино можливий період для проведення радикальної демократизації та лібералізації Білорусі — це якийсь демократичний порив в момент, коли Росія, як будь яка авторитарна держава, стане недієздатною в момент передачі влади.

Еволюційна ж демократизація, схоже, може обмежуватись тільки очікуванням на інтронізацію дванадцятилітнього поки що Миколи Лукашенка, якого його батько Олександр, як досвідчений політик, спробує свого часу підсунути власному народу у ролі “молодого реформатора”. Перспектива, як не крути, не надто радісна.