Як "курдське питання" може розв’язати руки Путіну в Сирії

Ще два тижні тому здавалося, що Туреччина – разом зі США і Саудівською Аравією – готує масштабний наступ на Сирію. Війська тренуються, штаби координують роботу, і одна з найбільших армій НАТО – разом з найкращими ВПС світу от-от покладуть край божевільним витівкам ісламістів та Кремля на сирійській землі.

Але все пішло інакше. Заява речника Держдепартаменту США про те, що Вашингтон не вважає партію "Курдський демократичний союз" терористичною організацією – разом з візитом американських чиновників до північного сирійського міста, що перебуває під контролем курдських сил, викликали справжню істерику в Анкарі.

Турки викликали на килим американського посла – річ звичайна, така вже у дипломатів робота. Але потім до стандартної демонстрації незадоволення додались роздуми Ердогана про те, що Вашингтон повинен раз і назавжди "вибрати між Туреччиною і партією "Курдський демократичний союз". Як молодий чоловік між двома дівицями на виданні, не інакше.

Ситуація тим більше дивна, якщо зважити на той факт, що Курдський демократичний союз не тільки не має стосунку до Туреччини – його члени не виступають навіть за відокремлення Курдистану від Сирії. Тільки за ширшу автономію, викладання курдської мови в школах та інші достатньо безневинні речі.
Безневинні для всіх – окрім Анкари. Де, схоже, вирішили, що кожен, хто не вважає курдів "гірськими турками", як то прописано в турецькій офіційній ппропаганді – явний ворог блискучої Порти.

І користаючись зручним моментом, коли Захід до певної міри залежить від подальших дій Туреччини, Ердоган хоче виторгувати індульгенцію на право діяти з курдами на свій розсуд. Не розуміючи при тому, що така химера, як "захист прав людини" для Вашингтону – це не дипломатичний виверт, а достатньо жорсткий імператив, в разі невиконання якого владу не зрозуміють вже й власні виборці. Серед яких, до речі, є й кілька десятків тисяч курдів (головно в Каліфорнії та Теннессі). Тому індульгенції "на відстріл курдів" США Ердогану однозначно не дадуть, а в разі надто викличної поведінки з його боку США можуть хіба забрати авіацію з його баз. Що навряд чи сприятиме спокійному сну турецьких громадян біля кордону, який регулярно "не помічають" пілоти російських бомбардувальників.

Втім, поки що, схоже, плани спільної турецько-саудівсько-американської кампанії в Сирії залишаються в силі. Зокрема, Туреччина і Саудівська Аравія планують провести спільні військові навчання, а Росія якось різко захотіла припинення вогню вже з 1 березня. Хоча, на всяк випадок, одразу і спростувала чутку про це бажання.

Складно сказати, як Ердоган тепер виходитиме з того дипломатичного кутка, куди сам себе загнав. В будь-якому разі, ідея посваритись одночасно з Кремлем і Білим домом, маючи під боком затяжний локальний конфлікт, і ударну авіацію обох опонентів – у себе над головою, є свіжою і неординарною. Шкода тільки, що на цій свіжій ідеї виграє головно російський президент.