Як Фірташ довів, що українським олігархам слід любити батьківщину

Вищий земельний суд Відня таки "злив" Дмитра Фірташа. Позов австрійської прокуратури на попереднє рішення австрійського суду, який відмовив в екстрадиції олігарха до США, було задоволено в повному обсязі. Попри патетичні заяви Дмитра Васильовича про те, як він "довіряє австрійському правосуддю", майже трирічний процес завершився для нього не найкращим чином. Із Фірташа взагалі вийшов нікудишній пророк – досить згадати його чисельні передбачення стосовно того, що чинна українська влада не переживе 2016-го року. І от – влада на місці, а олігарх готується до вельми неприємного вояжу до США.

Захист Фірташа наполягав на тому, що влада США домагається екстрадиції олігарха через те, що він активно працював з російськими компаніями, в тому числі з "Газпромом". Така лінія від самого початку виглядала трохи безглуздою. Бо якщо йти за цією логікою, Вашингтон мав би вимагати арешту Ангели Меркель і всіх-всіх очільників країн, які купували в Росії газ. Заяви Фірташа про "політичну мотивацію" бажання американської влади надовго закрити Фірташа теж не допомогли – вочевидь, у Відні дещо менше бояться "вашингтонського обкому", ніж схильних до корупції олігархів. Чи навпаки, більше?

Формально, рішення суду не передбачає автоматичної екстрадиції Дмитра Фірташа. Суд просто передає повноваження задовольнити – чи відхилити – запит американської сторони про екстрадицію у руки австрійського міністерства юстиції. Втім, особливих сумнівів стосовно того, яке рішення прийме міністерство, ні в кого немає.

У США Фірташа звинувачують в щедрій роздачі хабарів індійським чиновникам. В обмін на чуйне ставлення - і отримання дозволів на розробку родовищ титану.

"Група Фірташа", в якій, окрім нього, перебувало іще п'ять осіб, з 2006 року, роздала близько $18,5 млн в обмін на отримання дозволу на розробку гірничодобувної шахти в індійському штаті Андхра-Прадеш. "Ціна питання" становила щось близько 500 млн. прибутку. За цю "дрібницю" Дмитру Фірташу світить до 50 років тюрми – з конфіскацією всіх активів на додачу.

Про що свідчить сьогоднішнє судове рішення? Ну, окрім того, звичайно, що в американської Феміди надзвичайно довгі й чіпкі руки, про що ми всі й без того здогадувались?

Воно, насправді, мало би стати хорошим уроком патріотизму для всіх без винятку українських олігархів. Бо в Україні, де фірташівська РосУкрЕнерго підозрюється у списані з Нафтобазу 11 мільярдів кубометрів газу, фірташівська Ostсhem підозрюється у завданні збитків державі на суму 5 з гаком мільярдів гривень – все це не рахуючи "дрібних епізодів" з банком Надра – Фірташу "обіцяли" від 7 до 12 років позбавлення волі. За речі куди масштабніші, ніж злощасних 18 мільйонів хабарів. І немає сумніву, що по зрілих роздумах, підкріплених переходом прав власності на кілька цікавих промислових об'єктів, всілякі підозри з нього були б зняті. А так – олігарх став жертвою безпощадної глобалізації, вочевидь, перейшовши дорогу котромусь із американських конкурентів.

Вже влітку 2015 року Дмитро Васильович, насправді, щось зрозумів. В інтерв'ю українським журналістам він скаржився, як його серце тужить за батьківщиною. "Я хочу додому, я звик жити вдома. Україна – мій дім. Якщо б я хотів жити десь в іншому місці, я там давно б влаштувався. Але я хочу додому", - виливав душу Фірташ.

І це була правда. Україна – це справді дім. Дім Фірташа, дім Ахметова, дім Коломойсього – і багатьох-багатьох інших. Їм варто цей дім берегти далеко старанніше, ніж вони це роблять зараз. Бо більше подібних людей не терпітиме ніхто й ніде. Ні Путін, ні Трамп, ні, тим паче, європейські бюрократи та законники.