Від чого Байден застерігає українців

Байден розчарував багатьох. Від останнього візиту віце-президента, коли той міг говорити вільно, практично не зв’язаний дипломатичними та посадовими обмеженнями, чекали чогось особливого. Може, обіцянки скорого апокаліпсису – чи то в Україні, чи то в США. Чи навпаки – щирого захоплення українською реальністю разом із висловленим бажанням піти працювати на благо України десь на Банковій.

Всього цього, звичайно, не трапилось. Байден мило поговорив з Порошенком – зробивши доволі цікавий огляд того, з ким із сьогоднішнього американського істеблішменту можна мати справу, і як можна ефективніше впливати на декотрих лідерів європейських. Мило і доволі коротко поговорив з усіма решту представниками українських владних еліт. Натомість пересічні українці почули набір банальних, здавалось би речей – хоч і висловлених з добре дозованим пафосом професійного оратора. Про те, що досягнення, звичайно, є – але до кінця шляху іще далеко. Про те, що представники влади продовжують ставити свої особисті чи корпоративні інтереси вище за загальне благо. І народу слід жорстко контролювати таку владу. Про те, що боротьба з корупцією – це питання самозбереження, без досягнень у цій сфері все без винятку піде коту під хвіст. А проведення реформ – запорука підтримки з боку США.

Врешті, про те, що Мінські угоди є "єдиною надією рухатися вперед, як об'єднана держава". Пасаж про теперішню безальтернатевність Мінських угод у багатьох українців взагалі викликав чітке й недвозначне відчуття "#зради".

Багато у кого залишилось відчуття, що для всього цього не конче було  і летіти до Києва. Прощального електронного листа було б цілком достатньо.

Звичайно, можна сказати, що літній політик просто не зміг придумати нічого новішого й кращого, щоб вразити нас своєю прозорливістю чи хистом до геополітики. Чи що він просто повторює "старі пісні" для того, щоб переконати українців, світ і самого себе в тому, що все, що говорилось і робилось в період його перебування при владі, було логічним і виправданим, і йому немає потреби міняти думку навіть в останні дні. І, по великому рахунку, в такому звинуваченні навіть буде дещиця правди.

Хоча, водночас, все може бути іще простішим. Бо всі ці нудні і сто разів чуті сентенції достатньо повно описують сьогоднішню українську реальність. Яка, звичайно, не радує нікого. І від якої громадяни починають втомлюватись. Байден, як політик, що непогано знає Україну, не може цього не розуміти.

А втома громадян від недобитої корупції, недоконтрольованої влади і від Мінських домовленостей, про які всі говорять – але ніхто й не збирається виконувати, неминуче буде конвертована. В політичні успіхи для тих, хто обіцяє всі ці проблеми вирішити швидко й ефективно – навіть без участі самих українських громадян. Досить тільки передати владу від "політично збанкрутілої сьогоднішньої еліти" якимось гіпотетичним чоловікам з вилами (чи автоматами), жінкам з косами та іншим мешканцям українського політикуму. Тим, хто обіцяє знизити ціни на комунальні послуги (а МВФ нехай іде геть разом зі своїми подачками). Хто вболіває за долю української банківської системи, яку "зачищають" – але гроші продовжує тримати в офшорах. Хто обіцяє привести до влади "кришталево чисті команди", контролювати які не буде жодної потреби. Чи навіть "розв’язати проблему Донбасу", справедливо критикуючи при тому Мінські угоди, але не пропонуючи при тому нічого, рішуче нічого навзамін. І рейтинги подібних політичних сил зараз мало чим відрізняються від підтримки чинної влади, якою б вона не була.

Скажемо прямо – демократи США свою війну з популізмом програли (як програли її, звичайно, і республіканці). А Байден, який відчуває глибину і гіркоту цієї поразки, і не хоче, щоб ми повторили помилки, які ослаблять Америку – а для України можуть бути смертельними, хоче попередити українців стосовно того, що простих рішень для складних проблем не буває.