Як Путін "рокіровкою" Наришкіна-Володіна консолідував владу силовиків над Росією

Вчорашня кадрова багатоходівка російського президента, який керівника Служби зовнішньої розвідки відправив керувати залізницями, спікера Держдуми призначив на його місце, а першого зам глави адміністрації Путіна направив головувати у парламенті, викликала закономірний подив.

Бо, з одного боку, подія частково була сподіваною – про те, що Наришкін очолить російську Службу зовнішньої розвідки, "Комерсант" писав ще в кінці серпня. Але той факт, що на його місце прийде саме В’ячеслав Володін, один із двох (поряд з Сурковим) ключових ідеологів нинішнього путінського режиму, виявився повним сюрпризом.

І призначення Володіна "начальником скаженого принтера" багато людей в Москві схильні вважати зовсім-зовсім не підвищенням, а почесним засланням. Ну, не таким суворим, звичайно, як то трапилось з Івановим, який з Кремля пішов "природу охороняти" – але все ж засланням. Бо на посаді Наришкіна в Думі Володін займатиметься рівно тим самим, чим займався Наришкін – проводитиме дні за трибуною, терпляче вислуховуючи чергові божевільні винаходи російських законотворців, "рішуче засуджувати" того, кого порадить засудити путінська адміністрація – і підписувати все, що навигадують чергові ярові. Від процесу керування внутрішньою політикою в Росії він, фактично, усунутий. Причиною чого, скоріше за все, є саме низька явка російських виборців і не блискучі результати "партії влади". Рішення про це приймалось людьми (чи навіть – однією людиною) які знають реальну явку і реальний відсоток, який взяли "єдинороси". І які ще весною через посередників натякали Володіну, що його "робота з людьми і регіонами" залишає бажати кращого. Після цієї "жовтої картки" вчорашнє його призначення – це якщо й не фініш кар’єри, то відхід від активного політичного процесу на декілька років, як би не дивно виглядала для мешканців демократичних держав ідея про те, що спікер парламенту – фігура неполітична.  

Натомість Сергій Наришкін, кадровий офіцер КДБ СРСР і, за багатьма даними, знайомець Володимира Путіна ще з ленінградського періоду життя російського президента, очолить Службу зовнішньої розвідки замість "господарника" Фрадкова. Останній, призначений туди невдовзі після свого "технічного" прем’єрства, за чутками, остаточно розвалив агентурну роботу СЗР, який факт російське керівництво осягнуло тільки на дев'ятий рік перебування Фрадкова на посаді.

При тому слід пам’ятати, що російська СЗР – це зовсім не аналог ЦРУ. Служба налічує близько 10 тисяч співробітників, має відносно невеликий бюджет, і значна частина зусиль цього відомства спрямована на фізичний захист представництв Росії за кордоном. Звичайно, займається СЗР і політичним та економічним шпигунством – але левова частка операцій здійснюється силами ФСБ, яка до шпигунства за межами країни формально не причетна. Тому й призначенні=я Наришкіна складно вважати кар'єрним злетом.

А загалом, вчорашня адміністративна рокіровка фактично поклала край значному, якщо не вирішальному впливу, який впродовж довгих років мали на російську політику два непримиренних конкуренти, Сурков з Володіним. Перший зараз є помічником Путіна і куратором безнадійного "проекту на Донбасі" – місце, не набагато перспективніше, ніж спікерське крісло у Думі. Епоха цих людей, безпринципних, але креативних авантюристів, закінчилась. Навзамін час прийшов час уніфікованої сірості – чіткої і розгалуженої "вертикалі" ФСБ та Росгвардії,  чий вплив на політичне життя Росії стає вирішальним.