Чи стане "офшорний скандал" для Порошенка власною "справою Гонгадзе"

Без такого розслідування найближчі три роки Порошенку доведеться "досиджувати". Хай і в президентському кріслі.

В панамську історію влипли всі, без винятку. В списках є німецькі банкіри і східні диктатори, австралійські бізнесмени і британські скупники краденого. Демократичні країни тут практично нічим не відрізняються від авторитарних. Хоча ні, невелика різниця все-таки є — спритники із Заходу переважно ховали в Панамі прибутки від оподаткування, а мешканці пострадянських “керованих демократій” ховали власне активи і структуру власності на них. Втім, це подробиці.

Злочин — чи зловживання, чи яскраво неетичні дії, якщо на те пішло — можуть трапитись в будь-якому суспільстві. Важливим є не факт злочину. Важливою є реакція на нього з боку правооохоронних органів, влади, і, головне, самого суспільства.

І от йде третя доба скандалу довкола “панамських паперів”, яка чітко демонструє нам різницю цих реакцій в різних країнах світу.

Європейські, австралійські та американські посадовці задоволено потирають руки, прикидаючи, як чудово вони підлатають бюджет за рахунок “панамських оптимізаторів”.

В Ісландії, прем'єр якої наче збирався у відставку, але потім явно передумав, народ вийшов на вулиці. Судячи з фотографій і суперечливих даних, вийшло щось від 4 до 8 тисяч. Зважаючи на те, що населення країни — 300 з хвостиком тисяч, це все одно, що в нас вийшло б 500 тисяч - чи мільйон.

В Росії Пєсков “отражаєт інформаціонную атаку”, яку вчинив підступний Держдеп на Володимира Володимировача. “Отражаєт”, щоправда, якось ліниво, без вогника. Складається враження, що ніхто тієї атаки і близько не боїться — але зробити якісь ритуальні тілорухи все-таки потрібно. Протести обмежуються одиночними пікетами — учасників яких поки великодушно не саджають.

Тисячі працелюбних “тайняків” старанно чистять китайські соціальні мережі, відмиваючи реноме “товариша Сі”. Поки що чистять тільки повідомлення, але, ймовірно, рано чи пізно візьмуться і за їх авторів.

Правовірні з монархій Перської затоки гордо й спокійно мовчать.

І тільки в Україні триває голосне, але якесь навдивовижу безрезультатне обговорення скандальних подробиць президентських гешефтів.

Всі дружно записуються в спеціалісти щодо податкового законодавства, в інформаційному просторі зграями носяться “сліпі трасти”, “офшорні прокладки”, “англійське право” та маса інших концептів, про які половина громадян до цього не чули. І 90 відсотків не зможуть дати бодай словникове визначення тих термінів, які вживають. Повідомлення про те, що Порошенко передав-таки активи в "сліпий траст" ще 14 січня, сприймають як індульгенцію - хоч на суть скандалу воно не впливає рівно ніяк. 

А от про потребу адекватного й прозорого розслідування всієї історії силами осіб, непідконтрольних українській владі, чомусь ніхто не каже ні слова.

Хоча в подібному розслідуванні зацікавлене суспільство, якому важливо отримати відповідь на свої запитання, припинити безплідні дискусії і рухатись далі.

В подібному розслідуванні зацікавлений Захід, якому хотілось би бачити Україну схожою на Австралію, а не на Катар.

В такому розслідуванні, можливо, найбільше, зацікавлений в першу чергу саме президент Порошенко.

Ні-ні, ми знаємо про президентський імунітет. За яким можна досидіти до кінця терміну повноважень. Але з цією історією на шиї це буде саме “досиджування” - без надії на другий термін, з каменем на рейтингу власної політсили, без довіри суспільства і можливості хоч щось змінити.

В такій ситуації, розслідування за участі авторитетних міжнародних учасників, яким би надали б усю наявну інформацію про президентські оборудки, могло би стати свого роду “сповіддю” для президента. Після якої він зміг би допрацювати свій термін, як належить не надто вже популярному, але легітимному й адекватному президенту європейської держави. Якщо ця роль Петру Олексійовичу все ще цікава.